Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Горгота (1981) /
Проза
Три галузки спогаду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Три галузки спогаду
Хто з нас із теплим щемом не згадує свого дитинства і не мріє хоча б на мить повернутись туди? Бо ж лише у цій дивній країні у січні можуть цвісти підсніжники і добра фея перетворює твої тапочки у мамині туфлі на платформі. Неможливе збувається і життя буває цілющим, як у спекотливий день кринична вода, від якої солодка втома ворушиться на самому дні живота. І кожна галузка спогаду, немов щось дорогоцінне зберігається у шпаринці пам’яті.
Галузка перша
Над лугом виспівують дзвони літа, у гаю витьохкує соловей. А десь там веселка іскриться у росах і жайвір небо торкає крилом.
– А знаєш про що зараз співає жайвір? – запитує бабця у білоголового внучатка.
– А со?
І полилась розповідь про те, як жайвір летить до Бога молотити, і як грудкою падає вниз, бо не зміг втримати ціп.
Аж раптом небо потемніло, десь взявся вітер і розкотисто гуркоче грім. Дитя злякано здригається і міцно тулиться до бабусиних грудей.
– Не бійся, дитинко, то Бозя воду везе...
... Ти згадуєш вранішню росу і ту невимовну радість зустрічі з природою. Ти ще маленький струмочок, а от твоя бабуся - це велика річка життєвого досвіду, віри й любові, яка пройшла через страшні випробування часу.
Галузка друга
Ти чогось раптово прокидаєшся, але ніяк не хочеш розплющувати очі. Чому? Це сон. А, може, це не сон, а правда? Спочатку невідомо звідки доноситься срібний передзвін кришталевих дзвіночків. А далі... Що це? Із неба на золочених санках у супроводі янголят спускається Святий Миколай. І просто під твоє вікно. А ось дідусь вже й біля твого ліжка. Янголята витягують пакунок. А що це? Та це книга твоїх вчинків! Серце якось тривожно стукоче у грудях. А чи завжди ти лиш добре чинив? Що буде далі? Аж ось дідусеве чоло осіняє посмішка... А чи, може, ти помилився? О, Боже, яка це мука.
А що, як ти не заслужив дарунка? Ти збираєш усю силу волі і розплющуєш очі, обережно просуваєш руку під подушку. І вже як радісно стукоче серце і яке щастя наповнює твою душу! І ти щасливий чекаєш зустрічі із цим дивним світом добра і радості. Намагаєшся не грішити, каєшся, коли оступився.
Галузка третя
Про що співає соловей, про що шепоче листя клена? І ще тисяча запитань. Ти, як маленька нишпорка, цікавишся усім довкола, хочеш знати все про все. А час летить золотим падолистом. Крізь весни і літа. І ти на білому крилі снігопаду проносишся і вже за мить зупиняєшся у мами на колінах, відчуваєш ніжний дотик теплої руки і п’янкий запах вишневого варення...
... У пахучих травах купається літо, босі ноги лоскоче трава, то цупка, то м’яка, мов шовкова...
... А зимового вечора гостює казка в тебе вдома. І ти фантазуєш, і мрієш, що казка колись буде не казкою, а твоїм щасливим майбуттям. Фантазуєш і мрієш, і віриш...
2002 р.
Галузка перша
Над лугом виспівують дзвони літа, у гаю витьохкує соловей. А десь там веселка іскриться у росах і жайвір небо торкає крилом.
– А знаєш про що зараз співає жайвір? – запитує бабця у білоголового внучатка.
– А со?
І полилась розповідь про те, як жайвір летить до Бога молотити, і як грудкою падає вниз, бо не зміг втримати ціп.
Аж раптом небо потемніло, десь взявся вітер і розкотисто гуркоче грім. Дитя злякано здригається і міцно тулиться до бабусиних грудей.
– Не бійся, дитинко, то Бозя воду везе...
... Ти згадуєш вранішню росу і ту невимовну радість зустрічі з природою. Ти ще маленький струмочок, а от твоя бабуся - це велика річка життєвого досвіду, віри й любові, яка пройшла через страшні випробування часу.
Галузка друга
Ти чогось раптово прокидаєшся, але ніяк не хочеш розплющувати очі. Чому? Це сон. А, може, це не сон, а правда? Спочатку невідомо звідки доноситься срібний передзвін кришталевих дзвіночків. А далі... Що це? Із неба на золочених санках у супроводі янголят спускається Святий Миколай. І просто під твоє вікно. А ось дідусь вже й біля твого ліжка. Янголята витягують пакунок. А що це? Та це книга твоїх вчинків! Серце якось тривожно стукоче у грудях. А чи завжди ти лиш добре чинив? Що буде далі? Аж ось дідусеве чоло осіняє посмішка... А чи, може, ти помилився? О, Боже, яка це мука.
А що, як ти не заслужив дарунка? Ти збираєш усю силу волі і розплющуєш очі, обережно просуваєш руку під подушку. І вже як радісно стукоче серце і яке щастя наповнює твою душу! І ти щасливий чекаєш зустрічі із цим дивним світом добра і радості. Намагаєшся не грішити, каєшся, коли оступився.
Галузка третя
Про що співає соловей, про що шепоче листя клена? І ще тисяча запитань. Ти, як маленька нишпорка, цікавишся усім довкола, хочеш знати все про все. А час летить золотим падолистом. Крізь весни і літа. І ти на білому крилі снігопаду проносишся і вже за мить зупиняєшся у мами на колінах, відчуваєш ніжний дотик теплої руки і п’янкий запах вишневого варення...
... У пахучих травах купається літо, босі ноги лоскоче трава, то цупка, то м’яка, мов шовкова...
... А зимового вечора гостює казка в тебе вдома. І ти фантазуєш, і мрієш, що казка колись буде не казкою, а твоїм щасливим майбуттям. Фантазуєш і мрієш, і віриш...
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
