
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.04
19:58
Так сталося, що у батька зі старшим сином збіглися відпустки, тож вирішили поїхати в Київ, де не були вже кілька років після переїзду в Ізраїль. Хотілося насамперед відвідати дім, в якому мешкали, а головне - школу, де син закінчив десятилітку.
І ось н
2025.10.04
09:35
Жовтого місяця перше число.
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
2025.10.04
05:29
У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
2025.10.03
22:31
Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
2025.10.03
20:50
Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
12:21
О цей експрес поштовий, бейбі
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іванна Голуб'юк (1988) /
Проза
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
Дитя рівнин, ти губишся в горах, твоє серце загубилося у великому серці гір, і тепер вони (серця) б’ються в унісон, разом з пульсуючим потоком, котрий, вдаряючись у повалені стовбури дерев, кам’яні брили, вологу стіну землі, творить містичний ритм, під який танцюють гори. Вони рухаються, вони змінюються. Змінюється товщина шару опалого листя, хрусткого від заморозків, по якому ковзають твої черевики, за яке ти хапаєшся руками, коли набираєш розбігу із майже вертикального спуску; змінюється сила падаючої води, котра все більше перепон зустрічає на своєму шляху і котра є перепоною для твоєї подорожі; змінюється кількість повалених дерев і кам’яних брил, які чують підземний гул шаленого танцю і падають, падають у нестримності, у стрімкості, коли змінюється сила вітру і ритм їхнього танцю. Танцю гір.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію