Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Голуб'юк (1988) /
Проза
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
Дитя рівнин, ти губишся в горах, твоє серце загубилося у великому серці гір, і тепер вони (серця) б’ються в унісон, разом з пульсуючим потоком, котрий, вдаряючись у повалені стовбури дерев, кам’яні брили, вологу стіну землі, творить містичний ритм, під який танцюють гори. Вони рухаються, вони змінюються. Змінюється товщина шару опалого листя, хрусткого від заморозків, по якому ковзають твої черевики, за яке ти хапаєшся руками, коли набираєш розбігу із майже вертикального спуску; змінюється сила падаючої води, котра все більше перепон зустрічає на своєму шляху і котра є перепоною для твоєї подорожі; змінюється кількість повалених дерев і кам’яних брил, які чують підземний гул шаленого танцю і падають, падають у нестримності, у стрімкості, коли змінюється сила вітру і ритм їхнього танцю. Танцю гір.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
