Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Голуб'юк (1988) /
Проза
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГОРИ ТАНЦЮЮТЬ
Дитя рівнин, ти губишся в горах, твоє серце загубилося у великому серці гір, і тепер вони (серця) б’ються в унісон, разом з пульсуючим потоком, котрий, вдаряючись у повалені стовбури дерев, кам’яні брили, вологу стіну землі, творить містичний ритм, під який танцюють гори. Вони рухаються, вони змінюються. Змінюється товщина шару опалого листя, хрусткого від заморозків, по якому ковзають твої черевики, за яке ти хапаєшся руками, коли набираєш розбігу із майже вертикального спуску; змінюється сила падаючої води, котра все більше перепон зустрічає на своєму шляху і котра є перепоною для твоєї подорожі; змінюється кількість повалених дерев і кам’яних брил, які чують підземний гул шаленого танцю і падають, падають у нестримності, у стрімкості, коли змінюється сила вітру і ритм їхнього танцю. Танцю гір.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
Ти підіймаєшся вище. Дихаєш глибоко-глибоко, вбираєш в себе повітря, далекі обрії, серпанкові гори, такі містичні із своїми далекими і чіткими вершинами та долинами, де у сонячній млі виринають казкові хатинки, свічки дерев, спостерігаєш, як скісне проміння осяває крихітну дерев’яну церковцю, яка може (якщо ти дуже захочеш) поміститися на долоні.
Рівно о четвертій із тієї церковці починає доноситись церковний дзвін, а ви і той файний гуцульський леґінь палите ватру на полонині і дивитесь на захід сонця, яке надає навколишнім горам все більшої чіткості, а вам все більшої певності про те, що ви – в оточенні містики, гірської реальності, яка відрізняється від усього іншого тим, що гори вміють йти до танцю, нестримного гірського танцю, відомого тільки їм і ще, може, тому файному легеню, що пригощає вас салом, яке щойно з вогню, воно пахуче, і чується від нього димом від ватри, димом гірських трав та дров, що були завше тут, на полонині, обвіяні вітрами та обспівані дримбами мандрівників. А ти відчуваєш той їхній танець у прискореному битті серця, подиху, від якого затерпає горло, та світінні власних очей.
А потім ви повертаєтесь під блідим світлом Місяця, бачите як підіймається туман, і отак бредете – по коліна в білому потоці, маючи над головою склепіння дерев та небесне шатро, освітлене білим сяйвом. Тремтять гірські тіні, валуни перевтілюються у казкових створінь, гілля – у руки якихось істот, а шум потоку нагадує чиюсь розмову. Пахне терпко, і голосно шелестить під ногами перемерзле листя, і навколо – та неповторна гірська тиша, яку не порушите навіть човганням черевиків, тріском сухого галуззя і голосом. І тоді ти, дитя рівнин, навіки закохуєшся у гори. А потім залишаєш щось, щоб повернутися, щоб знову повертатися, і щоб кожна зустріч з горами була неповторною і нерозгаданою. Як і те, що гори танцюють.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
