1
Немов по линві прірву, перейди
Високогір'я літ - і молодий,
Окрилений безсмертною душею, -
У вічний храм природи увійди.

2
В душі зберіг я перла слів твоїх,
Там сяє діамантами твій сміх,
І ці скарби я не віддам нікому, -
А чи дозволю глянути на них?

3
У повені весняних почуттів
Несу тобі палкого серця спів.
Моя кохана, якщо ти захочеш, -
Співатиму для тебе - сто віків!

4
Мене вітає вранішня зоря,
З душі печаль сповзає, мов гора,
І виростає дух такий високий, -
Що серце, як пташина, завмира.

5

Memento mori! Пам'ятай, що смертний,
Життя вершину ти підкорюй вперто.
Відкинь вагання і прошкуй вперед,
Бо хто не скніє - не боїться смерті.

6
Мені не до вподоби метушня,
Я так не хочу жити ані дня.
Немов орел, у мислях я ширяю, -
Байдужий зовсім я до вороння.

7
О тиха ноче, матінко думок,
Весняним цвітом помереж листок,
Щоб зазвучав заклично й солов'їно -
У кожнім серці - щирий мій рядок...

Зі зб."Veritas in profundo"(1998),
"Luх veritatis"(2005)