Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кіхно (2000) /
Проза
Як ми не стали дипломатами
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як ми не стали дипломатами
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністерство іноземних справ і, може, заробити додаткову копійку. Ми знаємо мови - а в новонародженій структурі багато, певно, грошей, та обмаль кваліфікованого персоналу. А ше й такі круті понти на додачу до телевізії?.. Раптом же вигорить і це - на домішку до решти прибутку.
Адреса була загально відома, та ми вільно завітали й записалися на зустріч. (І нас-таки притьма запросили, що, гадаю, свідчило про критичний стан установи. Втім, хтозна?).
Ми постали перед чоловіком у кабінеті, в якого (з мого тодішнього "ліберального"(?) погляду та поводження) не було ніяких рис. Перед нами сиділа істота в костюмі (а я був у джинсах, куплених нізащо в підвалі на Петропавлівській), стримана, холодна, зосереджена, терпляча, байдужа та (на мій тодішній погляд) - ніяка.
На той час я тільки знав хіба чучверених селянок-одногрупниць з Інституту іноземних мов (на сей час Академії) і пані Міщерську.
Він поворушив нашими папірцями, та довго пояснював, наскільки це важка, тяжка, нестерпна та відповідальна служба - перекладати для Міністерства іноземних справ. Ми стояли перед ніким і щось-то відчували. Ми кивали на все, що він говорив, і взяли від нього якісь додаткові анкети, опитування та майстерно зладнані паперові штукакенції, які тра було заповнити.
На виході я (наскільки зараз вистачає пам'яті) віддав партнеру на почитання томик Ніцше, що заздалегідь йому був обіцяв (ніяк сюжетом не пов'язано, лише реальною випадковістю).
Ми розійшлися та розумово заклякли.
По тому, ми, ніби, "думали".
Та, наче, "додумались".
(Ми були ідіоти).
Через тиждень, ми повернулися в той-таки кабінет, віддали назад анкети й решту паперів, і відмовилися від свого наміру найнятися перекладачами Міністерства іноземних справ.
Чиновника це, наче, правдиво струснуло.
Безособова не-особа його (як мені здавалося) не втямила, чому нормальна (хай би примітивна) людина відкидає грандіозний шанс.
Він навіть спробував переконати ідіотів передумати.
Але на тому я не зупинився.
По тому я втік нелегалом в Америку.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністерство іноземних справ і, може, заробити додаткову копійку. Ми знаємо мови - а в новонародженій структурі багато, певно, грошей, та обмаль кваліфікованого персоналу. А ше й такі круті понти на додачу до телевізії?.. Раптом же вигорить і це - на домішку до решти прибутку.
Адреса була загально відома, та ми вільно завітали й записалися на зустріч. (І нас-таки притьма запросили, що, гадаю, свідчило про критичний стан установи. Втім, хтозна?).
Ми постали перед чоловіком у кабінеті, в якого (з мого тодішнього "ліберального"(?) погляду та поводження) не було ніяких рис. Перед нами сиділа істота в костюмі (а я був у джинсах, куплених нізащо в підвалі на Петропавлівській), стримана, холодна, зосереджена, терпляча, байдужа та (на мій тодішній погляд) - ніяка.
На той час я тільки знав хіба чучверених селянок-одногрупниць з Інституту іноземних мов (на сей час Академії) і пані Міщерську.
Він поворушив нашими папірцями, та довго пояснював, наскільки це важка, тяжка, нестерпна та відповідальна служба - перекладати для Міністерства іноземних справ. Ми стояли перед ніким і щось-то відчували. Ми кивали на все, що він говорив, і взяли від нього якісь додаткові анкети, опитування та майстерно зладнані паперові штукакенції, які тра було заповнити.
На виході я (наскільки зараз вистачає пам'яті) віддав партнеру на почитання томик Ніцше, що заздалегідь йому був обіцяв (ніяк сюжетом не пов'язано, лише реальною випадковістю).
Ми розійшлися та розумово заклякли.
По тому, ми, ніби, "думали".
Та, наче, "додумались".
(Ми були ідіоти).
Через тиждень, ми повернулися в той-таки кабінет, віддали назад анкети й решту паперів, і відмовилися від свого наміру найнятися перекладачами Міністерства іноземних справ.
Чиновника це, наче, правдиво струснуло.
Безособова не-особа його (як мені здавалося) не втямила, чому нормальна (хай би примітивна) людина відкидає грандіозний шанс.
Він навіть спробував переконати ідіотів передумати.
Але на тому я не зупинився.
По тому я втік нелегалом в Америку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
