Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кіхно (2000) /
Проза
Як ми не стали дипломатами
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як ми не стали дипломатами
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністерство іноземних справ і, може, заробити додаткову копійку. Ми знаємо мови - а в новонародженій структурі багато, певно, грошей, та обмаль кваліфікованого персоналу. А ше й такі круті понти на додачу до телевізії?.. Раптом же вигорить і це - на домішку до решти прибутку.
Адреса була загально відома, та ми вільно завітали й записалися на зустріч. (І нас-таки притьма запросили, що, гадаю, свідчило про критичний стан установи. Втім, хтозна?).
Ми постали перед чоловіком у кабінеті, в якого (з мого тодішнього "ліберального"(?) погляду та поводження) не було ніяких рис. Перед нами сиділа істота в костюмі (а я був у джинсах, куплених нізащо в підвалі на Петропавлівській), стримана, холодна, зосереджена, терпляча, байдужа та (на мій тодішній погляд) - ніяка.
На той час я тільки знав хіба чучверених селянок-одногрупниць з Інституту іноземних мов (на сей час Академії) і пані Міщерську.
Він поворушив нашими папірцями, та довго пояснював, наскільки це важка, тяжка, нестерпна та відповідальна служба - перекладати для Міністерства іноземних справ. Ми стояли перед ніким і щось-то відчували. Ми кивали на все, що він говорив, і взяли від нього якісь додаткові анкети, опитування та майстерно зладнані паперові штукакенції, які тра було заповнити.
На виході я (наскільки зараз вистачає пам'яті) віддав партнеру на почитання томик Ніцше, що заздалегідь йому був обіцяв (ніяк сюжетом не пов'язано, лише реальною випадковістю).
Ми розійшлися та розумово заклякли.
По тому, ми, ніби, "думали".
Та, наче, "додумались".
(Ми були ідіоти).
Через тиждень, ми повернулися в той-таки кабінет, віддали назад анкети й решту паперів, і відмовилися від свого наміру найнятися перекладачами Міністерства іноземних справ.
Чиновника це, наче, правдиво струснуло.
Безособова не-особа його (як мені здавалося) не втямила, чому нормальна (хай би примітивна) людина відкидає грандіозний шанс.
Він навіть спробував переконати ідіотів передумати.
Але на тому я не зупинився.
По тому я втік нелегалом в Америку.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністерство іноземних справ і, може, заробити додаткову копійку. Ми знаємо мови - а в новонародженій структурі багато, певно, грошей, та обмаль кваліфікованого персоналу. А ше й такі круті понти на додачу до телевізії?.. Раптом же вигорить і це - на домішку до решти прибутку.
Адреса була загально відома, та ми вільно завітали й записалися на зустріч. (І нас-таки притьма запросили, що, гадаю, свідчило про критичний стан установи. Втім, хтозна?).
Ми постали перед чоловіком у кабінеті, в якого (з мого тодішнього "ліберального"(?) погляду та поводження) не було ніяких рис. Перед нами сиділа істота в костюмі (а я був у джинсах, куплених нізащо в підвалі на Петропавлівській), стримана, холодна, зосереджена, терпляча, байдужа та (на мій тодішній погляд) - ніяка.
На той час я тільки знав хіба чучверених селянок-одногрупниць з Інституту іноземних мов (на сей час Академії) і пані Міщерську.
Він поворушив нашими папірцями, та довго пояснював, наскільки це важка, тяжка, нестерпна та відповідальна служба - перекладати для Міністерства іноземних справ. Ми стояли перед ніким і щось-то відчували. Ми кивали на все, що він говорив, і взяли від нього якісь додаткові анкети, опитування та майстерно зладнані паперові штукакенції, які тра було заповнити.
На виході я (наскільки зараз вистачає пам'яті) віддав партнеру на почитання томик Ніцше, що заздалегідь йому був обіцяв (ніяк сюжетом не пов'язано, лише реальною випадковістю).
Ми розійшлися та розумово заклякли.
По тому, ми, ніби, "думали".
Та, наче, "додумались".
(Ми були ідіоти).
Через тиждень, ми повернулися в той-таки кабінет, віддали назад анкети й решту паперів, і відмовилися від свого наміру найнятися перекладачами Міністерства іноземних справ.
Чиновника це, наче, правдиво струснуло.
Безособова не-особа його (як мені здавалося) не втямила, чому нормальна (хай би примітивна) людина відкидає грандіозний шанс.
Він навіть спробував переконати ідіотів передумати.
Але на тому я не зупинився.
По тому я втік нелегалом в Америку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
