Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністерство іноземних справ і, може, заробити додаткову копійку. Ми знаємо мови - а в новонародженій структурі багато, певно, грошей, та обмаль кваліфікованого персоналу. А ше й такі круті понти на додачу до телевізії?.. Раптом же вигорить і це - на домішку до решти прибутку.
Адреса була загально відома, та ми вільно завітали й записалися на зустріч. (І нас-таки притьма запросили, що, гадаю, свідчило про критичний стан установи. Втім, хтозна?).
Ми постали перед чоловіком у кабінеті, в якого (з мого тодішнього "ліберального"(?) погляду та поводження) не було ніяких рис. Перед нами сиділа істота в костюмі (а я був у джинсах, куплених нізащо в підвалі на Петропавлівській), стримана, холодна, зосереджена, терпляча, байдужа та (на мій тодішній погляд) - ніяка.
На той час я тільки знав хіба чучверених селянок-одногрупниць з Інституту іноземних мов (на сей час Академії) і пані Міщерську.
Він поворушив нашими папірцями, та довго пояснював, наскільки це важка, тяжка, нестерпна та відповідальна служба - перекладати для Міністерства іноземних справ. Ми стояли перед ніким і щось-то відчували. Ми кивали на все, що він говорив, і взяли від нього якісь додаткові анкети, опитування та майстерно зладнані паперові штукакенції, які тра було заповнити.
На виході я (наскільки зараз вистачає пам'яті) віддав партнеру на почитання томик Ніцше, що заздалегідь йому був обіцяв (ніяк сюжетом не пов'язано, лише реальною випадковістю).
Ми розійшлися та розумово заклякли.
По тому, ми, ніби, "думали".
Та, наче, "додумались".
(Ми були ідіоти).
Через тиждень, ми повернулися в той-таки кабінет, віддали назад анкети й решту паперів, і відмовилися від свого наміру найнятися перекладачами Міністерства іноземних справ.
Чиновника це, наче, правдиво струснуло.
Безособова не-особа його (як мені здавалося) не втямила, чому нормальна (хай би примітивна) людина відкидає грандіозний шанс.
Він навіть спробував переконати ідіотів передумати.
Але на тому я не зупинився.
По тому я втік нелегалом в Америку.