ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Биндас (1985) /
Проза
Депутат і бабця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Депутат і бабця
- Дитино, то моя кабінка, - сказала мені бабуся, яка стояла на вході у купе.
Я для певності ще раз глянула у квиток. Виходило, що я таки маю їхати у «кабінці» цієї літньої пані.
- Та ні, жіночко, в мене тут написано моє місце, мені точно сюди, - намагалась я пояснити бабусі, і ледь стримувалась, щоб не розсміятись.
Втім, тут таки не до сміху. При всій моїй повазі до літніх людей, мушу сказати, що в більшості з них є одна особливість, з якою я просто не можу змиритись. Зрештою, тому уникаю тривалого перебування біля стареньких. Я говорю про їхній запах. Так, від цієї жінки дуже неприємно пахло, хоч з вигляду вона – дуже мила бабуся.
- Але мені проводнічка сказала, шо я тутка буду їхала, то моя кабінка, я її ше перепитувала два рази, - наполягала літня пані.
О, нічка буде весела, думала собі я. А потім глибоко вдихнула і почала пояснювати, що в купе їдуть четверо людей, там же чотири ліжка. Бабуся заглянула, таки переконалась – чотири. Вона ще хотіла навести якісь аргументи, щоб таки не пустити мене до «кабінки», але тут з’явився поважний чоловік, років сорока. Він був одягнений у чорне довге пальто, з під якого визирали кінчики лакованих туфель. Від чоловіка добре пахло, але той запах зовсім не міг боротись із ароматом бабці. В руці незнайомець тримав велику шкіряну сумку, яку поспішав поставити. Він різко зайшов, подивився у свій квиток, глянув на нумерацію місць, і зупинився поглядом на нашому купе. З бабцею він був не такий люб’язний, як я. Він просто відсунув літню жінку і пояснив, що йому нема коли вести дурні суперечки. Чоловіка я одразу охрестила депутатом
За чоловіком зайшла я, а розчарована бабця мить постояла у тамбурі, а потім побігла до провідниці, яка дратівливо привела жінку попід руку, посадила, і сказала, що ця «кабінка» для чотирьох. Бабуся спочатку розчаровано зітхнула, а вже за хвилину – весело з нами загомоніла.
- А ви де їдете? – питала вона, пильно дивлячись мені в очі.
- До Тернополя, - відповідаю, розуміючи, що то буде далеко не останнє запитання бабці.
Потім ця літня пані питала мене, чого я їздила до Києва, чи мене пустили батьки саму, чи я там вчуся, а де я працюю, а скільки мені років, і чи я не заміжня… Питання сипались і сипались, а я шкодувала, що прийшла за 25 хвилин до відправки поїзда. Коли я, з того всього, витягнула мобільний і задзвонила до друга, аби тільки не балакати з надокучливою бабцею, то жінка переключила свою увагу на чоловіка, який був нашим сусідом по купе, його я одразу охрестила депутатом. Чоловік розмістився на своїй нижній полиці, з чорної сумки витягнув тоненький ноутбук і купу паперів. Потім він уважно щось видивлявся у папірцях, клацав на клавіатурі ноутбука, комусь телефонував, далі клацав. Він сподівався, що бабуся його не чіпатиме. Але зараз його не могло захистити ніщо.
- А ви, пане, де їдете? – питала його жінка.
- А яке то має значення, ви пильнуйте, куди ви їдете, - різко відрубав «депутат».
- А ви не читайте в тих паперах зара ніц, бо світло нездале, то ше собі очі зіпсуєте, - не могла вгомонитись бабуся. - То ви де їдете, також до Тернополя. Бо ми з дівчиною їдемо туда. Правда поїзд прибуває в семій годині, я буду вилазила, і їхала ше до Чорткова. А ви з самого Тернополя?
- Та не з Тернополя я, зі Львова.
- А ви, може дохтор?
- Нє, жіночко, я не дохтор.
- А, я сі питаю, бо в мене в Львівській області син дохтором робит. Ну він правда в Жидачиві, він там фельдшер, але якби ви були дохтор, то його би певно знали. Бо дохтори всі оден другого знають.
Чоловік щось бурмотів собі під носа. Пан був дійсно знервований, тут ще й ця бабуся в поїзді. Мабуть, такі, як він, поїздом їздять кілька разів в житті. А зараз, може, зламався його особистий літак, чи водій заслаб, або конфіскували службову машину, а їхати треба було. І він, принижений, їхав у поїзді з простими смертними, які ще й чіплялись до його величності з дурними питаннями, і добряче смерділи. Він був дуже незадоволений, і про себе клявся ніколи не їздити громадським транспортом.
До відправки залишалось ще десять хвилин, і я з нетерпінням чекала того моменту, коли колеса поїзда заспокійливо почнуть калатати. Вже вилізла на свою верхню полицю, постелила і вляглась. От, бабця чомусь сиділа повністю вбрана, навіть хустини не скинула і верхнього ґудзика в пальті не розстебнула. Може, як поїзд почне їхати, то бабцю заколише, думала я собі. Але до того, ще цілих десять хвилин..
- Пане, пане, - знов звернулась бабця до «депутата», який саме збирав до великої сумки усі свої «прибамбаси».
- Чого вам, жіночко?
- Слухайте, ви там собі сіли, я сиджу тут. Як би то ми з вами помінялися місцями? Просто, як я буду сидіти тут, то мене може знудити.
- Як сидіти? То ви лягайте спати.
- Я не буду спати. Я мушу цілу ніч сидіти, бо мене закачує. Як я буду тут, то ше можу вирвати, а то всьо потім буде нефайно, тій жінці треба буде претати за мною, то всьо буде смерділо. Тамтого разу, як їхала, то аж два рази вирвала.
«Депутату» можна було далі й не пояснювати. Він точно не хотів, щоб бабцю почало серед ночі ще й нудити. Він вкотре глибоко зітхнув, і почав перестеляти свою постіль на місце бабусі, а та – пересіла на його.
В купе зайшов ще один чоловік, такий собі сільський хлоп. Мабуть їде додому з київських заробітків, подумалось. Чоловік мав десь з 50, важив вдвічі більше. Червонощокий і лисуватий. Він привітався з усіма, пильно оглядаючи кожного з нас.
- О, а я на верхній полці не годен спати, може зі мною хтось поміняється? - запитав.
- Та я не можу, - пояснювала бабця, - бо мене закачує, буду вночі рвати. А той пан певно не схоче, він якийсь злосний.
«Пан» не сказав нічого. То чоловік втратив надію на нижню полицю, і пішов собі в тамбур курити. Поїзд тим часом рушив.
- Гііііііііііііііііііііііі, - зойкнула бабця, - та то шо таке має бути, поїзд не туда їде.
Я прикинулась, що сплю, і, ледь стримуючи сміх, мовчки спостерігала за тим, що буде далі.
- Йойойой, та як то він не туда поїхав, чуєте пане, - трясла з плече «депутата».
- Та як не туда? Вам в Тернопіль треба? То він туда і їде. Заспокойтесь вже!!! Що за напасна жінка, хто вас пустив в поїзд, чіпляється до людей і ніяк не втихомириться, - зайшовся криком чоловік, аж почервонів.
Він сабанив і сабанив жінці, а та, здавалось, не звертає на це жодної уваги. Вже за мить «депутату» стало соромно. Він вкотре важко зітхнув і заходився знову перестеляти ліжко.
- Слухайте, а може поїзд зара сі розверне, я піду розпитаю проводнічку, шоб потім ше раз не місцями не мінятися, - думала вголос бабуся.
- Так-так, поїзди часто розвертаються і міняють напрямок руху. Ви таки йдіть спитайтесь, бо як потім поїзд розвернеться, то гірше буде, - не витримував «депутат» і просто підігрував бабусі, одночасно вмощувався на новому місці.
Я вже дрімала. Крізь сон почула, як хлоп вмощувався на верхній полиці. Хоч би тільки вона його втримала, подумала тоді я. Хлоп щось казав про свій храп, він просив його штуркати, бо часом він хропе. А потім, як він почав роздягатись, дуже смерділи його шкарпетки, але мені було всеодно, дуже хотілось спати. І я навіть заснула, десь на пів години, доки не заснув хлоп. Прокинулась від страшного реву, перші кілька секунд просто не могла зрозуміти, що ж воно коїться… А потім прислухалась і зрозуміла – ті звуки схожі на храп, храп, якого я ще не чула ніколи. Так хропіти було неможливо. Таке враження, що з десяток левів дружно гарчить на когось. Як людина може видавати такі звуки, стало цікаво. Десь хвилин зо п’ять я дивувалась, а потім зрозуміла – не засну. Ввімкнула плеєр на телефоні, і дідько з тою батареєю, яка має тримати ще цілий наступний день. Втім, хропіння було гучніше, ніж музика на максимумі у моїх навушниках. Сміх і подив в мене чергувались із тихими шлякуваннями, але діватись було нікуди. А ще мене мучила цікавість: невже цього більше ніхто не чує, хіба може хтось спати?..
Десь за пів години у купе постукала провідниця, двері були відчинені, бабуся, яка так і сиділа одягнена, спеціально залишила ті двері, аби на випадок того, коли її нудитиме, можна було швидко вибігти.
- Ходіть-ходіть, тут не заперто, - крикнула бабця.
- Тут до мене приходять пасажири жалітись, та і я сама чую.. Хто у вас так хропе?, - питала провідниця. – Та збудіть його якось.
- Та хто має будити, а як з просоння ще по писку дасть? – казав «депутат», який, виявилось, теж не спав.
Провідниця підійшла до чоловіка, добряче його потарбала. Той прокинувся, перепросив, ліг на бік і сказав, що постарається більше не хропіти. Та пройшло не більше десяти хвилин, як звуки ревіння-хропіння було чути знов. Я змирилась з тим, що більше не засну. Ввімкнула нічне світло, дістала книжки, куплені на Петрівці і почала читати, відчуваючи на собі погляд бабці.
- ¬А шо ти, доцю, читаєш? – питала бабуся.
- Та нічого, - відповіла я, пакуючи книги, і вимикаючи світло, - вже нічого..
Я обернулась на бік, обличчям до стіни, і подумала, що так, принаймні, бабуся не надокучатиме. Та за якийсь час мене легенько шарпали за край простирадла.
- Дитино, ти спиш? Альо, ти там заснула? – питала бабця
Я обернулась до неї.
- Доцю, на тобі пиріжка, то моя дочка мені в дорогу нажарила. То з капустою.
- Бабцю, та які пиріжки, друга година ночі? Єдине, чого я хочу – спати.
- Йой, то я тебе збудила?
- Та Ви думаєте, що я взагалі засинала під той хропіння?
- То ти спи. А як той хлопец буде зачинав храпіти, то я його буду будила, я ж і так не сплю.
Я на таку пропозицію погодилась, не дуже сподіваючись на її ефективність. Але бабця слів на вітер не кинула. Вона витягла з кутика свою палицю і почала гепати у верхню полицю. Хлоп прокинувся, хропіння зникло. І тільки сопіння хлопа ставало гучнішим, бабця щоразу гепала палицею.
Зранку, коли я прокинулась, то побачила щось дивне: бабця з депутатом сиділи поруч і їли пиріжки з капустою. Зверхність цього чоловіка за ніч просто зникла. Він відповідав на надокучливі запитання бабці, з радістю наминав її пиріжки і навіть пригостив її чаєм.
Верхня полиця, на якій спав хлоп, перекосилась, і зараз висіла прикріплена лише з одного боку. Самого ж хлопа не було.
Як виявилось, бабуся пів ночі охороняла наш з «депутатом» сон, вона совісно будила хлопа, як тільки він починав хропіти. А хлоп кожного разу крутився, вертівся, перекидався з боку на бік. А полиця взяла і не витримала його сто кілограмового тіла, тому й обірвалась десь годину тому. Добре, що бабця сиділа з боку, який втримався і її не зачепило. Хлоп тепер стояв в тамбурі і без кінця курив. А «депутат» з провідницею так-сяк закріпили полицю. Тепер «депутт» був безмежно вдячний бабусі за ті кілька годин сну, зрештою, як і я також.
Я для певності ще раз глянула у квиток. Виходило, що я таки маю їхати у «кабінці» цієї літньої пані.
- Та ні, жіночко, в мене тут написано моє місце, мені точно сюди, - намагалась я пояснити бабусі, і ледь стримувалась, щоб не розсміятись.
Втім, тут таки не до сміху. При всій моїй повазі до літніх людей, мушу сказати, що в більшості з них є одна особливість, з якою я просто не можу змиритись. Зрештою, тому уникаю тривалого перебування біля стареньких. Я говорю про їхній запах. Так, від цієї жінки дуже неприємно пахло, хоч з вигляду вона – дуже мила бабуся.
- Але мені проводнічка сказала, шо я тутка буду їхала, то моя кабінка, я її ше перепитувала два рази, - наполягала літня пані.
О, нічка буде весела, думала собі я. А потім глибоко вдихнула і почала пояснювати, що в купе їдуть четверо людей, там же чотири ліжка. Бабуся заглянула, таки переконалась – чотири. Вона ще хотіла навести якісь аргументи, щоб таки не пустити мене до «кабінки», але тут з’явився поважний чоловік, років сорока. Він був одягнений у чорне довге пальто, з під якого визирали кінчики лакованих туфель. Від чоловіка добре пахло, але той запах зовсім не міг боротись із ароматом бабці. В руці незнайомець тримав велику шкіряну сумку, яку поспішав поставити. Він різко зайшов, подивився у свій квиток, глянув на нумерацію місць, і зупинився поглядом на нашому купе. З бабцею він був не такий люб’язний, як я. Він просто відсунув літню жінку і пояснив, що йому нема коли вести дурні суперечки. Чоловіка я одразу охрестила депутатом
За чоловіком зайшла я, а розчарована бабця мить постояла у тамбурі, а потім побігла до провідниці, яка дратівливо привела жінку попід руку, посадила, і сказала, що ця «кабінка» для чотирьох. Бабуся спочатку розчаровано зітхнула, а вже за хвилину – весело з нами загомоніла.
- А ви де їдете? – питала вона, пильно дивлячись мені в очі.
- До Тернополя, - відповідаю, розуміючи, що то буде далеко не останнє запитання бабці.
Потім ця літня пані питала мене, чого я їздила до Києва, чи мене пустили батьки саму, чи я там вчуся, а де я працюю, а скільки мені років, і чи я не заміжня… Питання сипались і сипались, а я шкодувала, що прийшла за 25 хвилин до відправки поїзда. Коли я, з того всього, витягнула мобільний і задзвонила до друга, аби тільки не балакати з надокучливою бабцею, то жінка переключила свою увагу на чоловіка, який був нашим сусідом по купе, його я одразу охрестила депутатом. Чоловік розмістився на своїй нижній полиці, з чорної сумки витягнув тоненький ноутбук і купу паперів. Потім він уважно щось видивлявся у папірцях, клацав на клавіатурі ноутбука, комусь телефонував, далі клацав. Він сподівався, що бабуся його не чіпатиме. Але зараз його не могло захистити ніщо.
- А ви, пане, де їдете? – питала його жінка.
- А яке то має значення, ви пильнуйте, куди ви їдете, - різко відрубав «депутат».
- А ви не читайте в тих паперах зара ніц, бо світло нездале, то ше собі очі зіпсуєте, - не могла вгомонитись бабуся. - То ви де їдете, також до Тернополя. Бо ми з дівчиною їдемо туда. Правда поїзд прибуває в семій годині, я буду вилазила, і їхала ше до Чорткова. А ви з самого Тернополя?
- Та не з Тернополя я, зі Львова.
- А ви, може дохтор?
- Нє, жіночко, я не дохтор.
- А, я сі питаю, бо в мене в Львівській області син дохтором робит. Ну він правда в Жидачиві, він там фельдшер, але якби ви були дохтор, то його би певно знали. Бо дохтори всі оден другого знають.
Чоловік щось бурмотів собі під носа. Пан був дійсно знервований, тут ще й ця бабуся в поїзді. Мабуть, такі, як він, поїздом їздять кілька разів в житті. А зараз, може, зламався його особистий літак, чи водій заслаб, або конфіскували службову машину, а їхати треба було. І він, принижений, їхав у поїзді з простими смертними, які ще й чіплялись до його величності з дурними питаннями, і добряче смерділи. Він був дуже незадоволений, і про себе клявся ніколи не їздити громадським транспортом.
До відправки залишалось ще десять хвилин, і я з нетерпінням чекала того моменту, коли колеса поїзда заспокійливо почнуть калатати. Вже вилізла на свою верхню полицю, постелила і вляглась. От, бабця чомусь сиділа повністю вбрана, навіть хустини не скинула і верхнього ґудзика в пальті не розстебнула. Може, як поїзд почне їхати, то бабцю заколише, думала я собі. Але до того, ще цілих десять хвилин..
- Пане, пане, - знов звернулась бабця до «депутата», який саме збирав до великої сумки усі свої «прибамбаси».
- Чого вам, жіночко?
- Слухайте, ви там собі сіли, я сиджу тут. Як би то ми з вами помінялися місцями? Просто, як я буду сидіти тут, то мене може знудити.
- Як сидіти? То ви лягайте спати.
- Я не буду спати. Я мушу цілу ніч сидіти, бо мене закачує. Як я буду тут, то ше можу вирвати, а то всьо потім буде нефайно, тій жінці треба буде претати за мною, то всьо буде смерділо. Тамтого разу, як їхала, то аж два рази вирвала.
«Депутату» можна було далі й не пояснювати. Він точно не хотів, щоб бабцю почало серед ночі ще й нудити. Він вкотре глибоко зітхнув, і почав перестеляти свою постіль на місце бабусі, а та – пересіла на його.
В купе зайшов ще один чоловік, такий собі сільський хлоп. Мабуть їде додому з київських заробітків, подумалось. Чоловік мав десь з 50, важив вдвічі більше. Червонощокий і лисуватий. Він привітався з усіма, пильно оглядаючи кожного з нас.
- О, а я на верхній полці не годен спати, може зі мною хтось поміняється? - запитав.
- Та я не можу, - пояснювала бабця, - бо мене закачує, буду вночі рвати. А той пан певно не схоче, він якийсь злосний.
«Пан» не сказав нічого. То чоловік втратив надію на нижню полицю, і пішов собі в тамбур курити. Поїзд тим часом рушив.
- Гііііііііііііііііііііііі, - зойкнула бабця, - та то шо таке має бути, поїзд не туда їде.
Я прикинулась, що сплю, і, ледь стримуючи сміх, мовчки спостерігала за тим, що буде далі.
- Йойойой, та як то він не туда поїхав, чуєте пане, - трясла з плече «депутата».
- Та як не туда? Вам в Тернопіль треба? То він туда і їде. Заспокойтесь вже!!! Що за напасна жінка, хто вас пустив в поїзд, чіпляється до людей і ніяк не втихомириться, - зайшовся криком чоловік, аж почервонів.
Він сабанив і сабанив жінці, а та, здавалось, не звертає на це жодної уваги. Вже за мить «депутату» стало соромно. Він вкотре важко зітхнув і заходився знову перестеляти ліжко.
- Слухайте, а може поїзд зара сі розверне, я піду розпитаю проводнічку, шоб потім ше раз не місцями не мінятися, - думала вголос бабуся.
- Так-так, поїзди часто розвертаються і міняють напрямок руху. Ви таки йдіть спитайтесь, бо як потім поїзд розвернеться, то гірше буде, - не витримував «депутат» і просто підігрував бабусі, одночасно вмощувався на новому місці.
Я вже дрімала. Крізь сон почула, як хлоп вмощувався на верхній полиці. Хоч би тільки вона його втримала, подумала тоді я. Хлоп щось казав про свій храп, він просив його штуркати, бо часом він хропе. А потім, як він почав роздягатись, дуже смерділи його шкарпетки, але мені було всеодно, дуже хотілось спати. І я навіть заснула, десь на пів години, доки не заснув хлоп. Прокинулась від страшного реву, перші кілька секунд просто не могла зрозуміти, що ж воно коїться… А потім прислухалась і зрозуміла – ті звуки схожі на храп, храп, якого я ще не чула ніколи. Так хропіти було неможливо. Таке враження, що з десяток левів дружно гарчить на когось. Як людина може видавати такі звуки, стало цікаво. Десь хвилин зо п’ять я дивувалась, а потім зрозуміла – не засну. Ввімкнула плеєр на телефоні, і дідько з тою батареєю, яка має тримати ще цілий наступний день. Втім, хропіння було гучніше, ніж музика на максимумі у моїх навушниках. Сміх і подив в мене чергувались із тихими шлякуваннями, але діватись було нікуди. А ще мене мучила цікавість: невже цього більше ніхто не чує, хіба може хтось спати?..
Десь за пів години у купе постукала провідниця, двері були відчинені, бабуся, яка так і сиділа одягнена, спеціально залишила ті двері, аби на випадок того, коли її нудитиме, можна було швидко вибігти.
- Ходіть-ходіть, тут не заперто, - крикнула бабця.
- Тут до мене приходять пасажири жалітись, та і я сама чую.. Хто у вас так хропе?, - питала провідниця. – Та збудіть його якось.
- Та хто має будити, а як з просоння ще по писку дасть? – казав «депутат», який, виявилось, теж не спав.
Провідниця підійшла до чоловіка, добряче його потарбала. Той прокинувся, перепросив, ліг на бік і сказав, що постарається більше не хропіти. Та пройшло не більше десяти хвилин, як звуки ревіння-хропіння було чути знов. Я змирилась з тим, що більше не засну. Ввімкнула нічне світло, дістала книжки, куплені на Петрівці і почала читати, відчуваючи на собі погляд бабці.
- ¬А шо ти, доцю, читаєш? – питала бабуся.
- Та нічого, - відповіла я, пакуючи книги, і вимикаючи світло, - вже нічого..
Я обернулась на бік, обличчям до стіни, і подумала, що так, принаймні, бабуся не надокучатиме. Та за якийсь час мене легенько шарпали за край простирадла.
- Дитино, ти спиш? Альо, ти там заснула? – питала бабця
Я обернулась до неї.
- Доцю, на тобі пиріжка, то моя дочка мені в дорогу нажарила. То з капустою.
- Бабцю, та які пиріжки, друга година ночі? Єдине, чого я хочу – спати.
- Йой, то я тебе збудила?
- Та Ви думаєте, що я взагалі засинала під той хропіння?
- То ти спи. А як той хлопец буде зачинав храпіти, то я його буду будила, я ж і так не сплю.
Я на таку пропозицію погодилась, не дуже сподіваючись на її ефективність. Але бабця слів на вітер не кинула. Вона витягла з кутика свою палицю і почала гепати у верхню полицю. Хлоп прокинувся, хропіння зникло. І тільки сопіння хлопа ставало гучнішим, бабця щоразу гепала палицею.
Зранку, коли я прокинулась, то побачила щось дивне: бабця з депутатом сиділи поруч і їли пиріжки з капустою. Зверхність цього чоловіка за ніч просто зникла. Він відповідав на надокучливі запитання бабці, з радістю наминав її пиріжки і навіть пригостив її чаєм.
Верхня полиця, на якій спав хлоп, перекосилась, і зараз висіла прикріплена лише з одного боку. Самого ж хлопа не було.
Як виявилось, бабуся пів ночі охороняла наш з «депутатом» сон, вона совісно будила хлопа, як тільки він починав хропіти. А хлоп кожного разу крутився, вертівся, перекидався з боку на бік. А полиця взяла і не витримала його сто кілограмового тіла, тому й обірвалась десь годину тому. Добре, що бабця сиділа з боку, який втримався і її не зачепило. Хлоп тепер стояв в тамбурі і без кінця курив. А «депутат» з провідницею так-сяк закріпили полицю. Тепер «депутт» був безмежно вдячний бабусі за ті кілька годин сну, зрештою, як і я також.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію