ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2026.02.27 10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?

Борис Костиря
2026.02.27 10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня

Віктор Кучерук
2026.02.27 06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...

Володимир Бойко
2026.02.27 00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї. Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди. Фальсифікації

Ігор Терен
2026.02.26 22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.

***
А ми поперек горла глитаям

С М
2026.02.26 20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах

Володимир Невесенко
2026.02.26 20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.

Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь

Юрій Гундарів
2026.02.26 20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…

До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз

Євген Федчук
2026.02.26 19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –

Сергій Губерначук
2026.02.26 17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,

Юрій Гундарів
2026.02.26 12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту: «Що бачить читач, який натрапив на публікацію

Микола Дудар
2026.02.26 11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —

Борис Костиря
2026.02.26 11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться

Світлана Пирогова
2026.02.26 09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.

Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків

Тетяна Левицька
2026.02.26 09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.

До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози

Віктор Кучерук
2026.02.26 06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоряна Биндас (1985) / Проза

 Депутат і бабця
- Дитино, то моя кабінка, - сказала мені бабуся, яка стояла на вході у купе.
Я для певності ще раз глянула у квиток. Виходило, що я таки маю їхати у «кабінці» цієї літньої пані.
- Та ні, жіночко, в мене тут написано моє місце, мені точно сюди, - намагалась я пояснити бабусі, і ледь стримувалась, щоб не розсміятись.
Втім, тут таки не до сміху. При всій моїй повазі до літніх людей, мушу сказати, що в більшості з них є одна особливість, з якою я просто не можу змиритись. Зрештою, тому уникаю тривалого перебування біля стареньких. Я говорю про їхній запах. Так, від цієї жінки дуже неприємно пахло, хоч з вигляду вона – дуже мила бабуся.
- Але мені проводнічка сказала, шо я тутка буду їхала, то моя кабінка, я її ше перепитувала два рази, - наполягала літня пані.
О, нічка буде весела, думала собі я. А потім глибоко вдихнула і почала пояснювати, що в купе їдуть четверо людей, там же чотири ліжка. Бабуся заглянула, таки переконалась – чотири. Вона ще хотіла навести якісь аргументи, щоб таки не пустити мене до «кабінки», але тут з’явився поважний чоловік, років сорока. Він був одягнений у чорне довге пальто, з під якого визирали кінчики лакованих туфель. Від чоловіка добре пахло, але той запах зовсім не міг боротись із ароматом бабці. В руці незнайомець тримав велику шкіряну сумку, яку поспішав поставити. Він різко зайшов, подивився у свій квиток, глянув на нумерацію місць, і зупинився поглядом на нашому купе. З бабцею він був не такий люб’язний, як я. Він просто відсунув літню жінку і пояснив, що йому нема коли вести дурні суперечки. Чоловіка я одразу охрестила депутатом
За чоловіком зайшла я, а розчарована бабця мить постояла у тамбурі, а потім побігла до провідниці, яка дратівливо привела жінку попід руку, посадила, і сказала, що ця «кабінка» для чотирьох. Бабуся спочатку розчаровано зітхнула, а вже за хвилину – весело з нами загомоніла.
- А ви де їдете? – питала вона, пильно дивлячись мені в очі.
- До Тернополя, - відповідаю, розуміючи, що то буде далеко не останнє запитання бабці.
Потім ця літня пані питала мене, чого я їздила до Києва, чи мене пустили батьки саму, чи я там вчуся, а де я працюю, а скільки мені років, і чи я не заміжня… Питання сипались і сипались, а я шкодувала, що прийшла за 25 хвилин до відправки поїзда. Коли я, з того всього, витягнула мобільний і задзвонила до друга, аби тільки не балакати з надокучливою бабцею, то жінка переключила свою увагу на чоловіка, який був нашим сусідом по купе, його я одразу охрестила депутатом. Чоловік розмістився на своїй нижній полиці, з чорної сумки витягнув тоненький ноутбук і купу паперів. Потім він уважно щось видивлявся у папірцях, клацав на клавіатурі ноутбука, комусь телефонував, далі клацав. Він сподівався, що бабуся його не чіпатиме. Але зараз його не могло захистити ніщо.
- А ви, пане, де їдете? – питала його жінка.
- А яке то має значення, ви пильнуйте, куди ви їдете, - різко відрубав «депутат».
- А ви не читайте в тих паперах зара ніц, бо світло нездале, то ше собі очі зіпсуєте, - не могла вгомонитись бабуся. - То ви де їдете, також до Тернополя. Бо ми з дівчиною їдемо туда. Правда поїзд прибуває в семій годині, я буду вилазила, і їхала ше до Чорткова. А ви з самого Тернополя?
- Та не з Тернополя я, зі Львова.
- А ви, може дохтор?
- Нє, жіночко, я не дохтор.
- А, я сі питаю, бо в мене в Львівській області син дохтором робит. Ну він правда в Жидачиві, він там фельдшер, але якби ви були дохтор, то його би певно знали. Бо дохтори всі оден другого знають.
Чоловік щось бурмотів собі під носа. Пан був дійсно знервований, тут ще й ця бабуся в поїзді. Мабуть, такі, як він, поїздом їздять кілька разів в житті. А зараз, може, зламався його особистий літак, чи водій заслаб, або конфіскували службову машину, а їхати треба було. І він, принижений, їхав у поїзді з простими смертними, які ще й чіплялись до його величності з дурними питаннями, і добряче смерділи. Він був дуже незадоволений, і про себе клявся ніколи не їздити громадським транспортом.
До відправки залишалось ще десять хвилин, і я з нетерпінням чекала того моменту, коли колеса поїзда заспокійливо почнуть калатати. Вже вилізла на свою верхню полицю, постелила і вляглась. От, бабця чомусь сиділа повністю вбрана, навіть хустини не скинула і верхнього ґудзика в пальті не розстебнула. Може, як поїзд почне їхати, то бабцю заколише, думала я собі. Але до того, ще цілих десять хвилин..
- Пане, пане, - знов звернулась бабця до «депутата», який саме збирав до великої сумки усі свої «прибамбаси».
- Чого вам, жіночко?
- Слухайте, ви там собі сіли, я сиджу тут. Як би то ми з вами помінялися місцями? Просто, як я буду сидіти тут, то мене може знудити.
- Як сидіти? То ви лягайте спати.
- Я не буду спати. Я мушу цілу ніч сидіти, бо мене закачує. Як я буду тут, то ше можу вирвати, а то всьо потім буде нефайно, тій жінці треба буде претати за мною, то всьо буде смерділо. Тамтого разу, як їхала, то аж два рази вирвала.
«Депутату» можна було далі й не пояснювати. Він точно не хотів, щоб бабцю почало серед ночі ще й нудити. Він вкотре глибоко зітхнув, і почав перестеляти свою постіль на місце бабусі, а та – пересіла на його.
В купе зайшов ще один чоловік, такий собі сільський хлоп. Мабуть їде додому з київських заробітків, подумалось. Чоловік мав десь з 50, важив вдвічі більше. Червонощокий і лисуватий. Він привітався з усіма, пильно оглядаючи кожного з нас.
- О, а я на верхній полці не годен спати, може зі мною хтось поміняється? - запитав.
- Та я не можу, - пояснювала бабця, - бо мене закачує, буду вночі рвати. А той пан певно не схоче, він якийсь злосний.
«Пан» не сказав нічого. То чоловік втратив надію на нижню полицю, і пішов собі в тамбур курити. Поїзд тим часом рушив.
- Гііііііііііііііііііііііі, - зойкнула бабця, - та то шо таке має бути, поїзд не туда їде.
Я прикинулась, що сплю, і, ледь стримуючи сміх, мовчки спостерігала за тим, що буде далі.
- Йойойой, та як то він не туда поїхав, чуєте пане, - трясла з плече «депутата».
- Та як не туда? Вам в Тернопіль треба? То він туда і їде. Заспокойтесь вже!!! Що за напасна жінка, хто вас пустив в поїзд, чіпляється до людей і ніяк не втихомириться, - зайшовся криком чоловік, аж почервонів.
Він сабанив і сабанив жінці, а та, здавалось, не звертає на це жодної уваги. Вже за мить «депутату» стало соромно. Він вкотре важко зітхнув і заходився знову перестеляти ліжко.
- Слухайте, а може поїзд зара сі розверне, я піду розпитаю проводнічку, шоб потім ше раз не місцями не мінятися, - думала вголос бабуся.
- Так-так, поїзди часто розвертаються і міняють напрямок руху. Ви таки йдіть спитайтесь, бо як потім поїзд розвернеться, то гірше буде, - не витримував «депутат» і просто підігрував бабусі, одночасно вмощувався на новому місці.
Я вже дрімала. Крізь сон почула, як хлоп вмощувався на верхній полиці. Хоч би тільки вона його втримала, подумала тоді я. Хлоп щось казав про свій храп, він просив його штуркати, бо часом він хропе. А потім, як він почав роздягатись, дуже смерділи його шкарпетки, але мені було всеодно, дуже хотілось спати. І я навіть заснула, десь на пів години, доки не заснув хлоп. Прокинулась від страшного реву, перші кілька секунд просто не могла зрозуміти, що ж воно коїться… А потім прислухалась і зрозуміла – ті звуки схожі на храп, храп, якого я ще не чула ніколи. Так хропіти було неможливо. Таке враження, що з десяток левів дружно гарчить на когось. Як людина може видавати такі звуки, стало цікаво. Десь хвилин зо п’ять я дивувалась, а потім зрозуміла – не засну. Ввімкнула плеєр на телефоні, і дідько з тою батареєю, яка має тримати ще цілий наступний день. Втім, хропіння було гучніше, ніж музика на максимумі у моїх навушниках. Сміх і подив в мене чергувались із тихими шлякуваннями, але діватись було нікуди. А ще мене мучила цікавість: невже цього більше ніхто не чує, хіба може хтось спати?..
Десь за пів години у купе постукала провідниця, двері були відчинені, бабуся, яка так і сиділа одягнена, спеціально залишила ті двері, аби на випадок того, коли її нудитиме, можна було швидко вибігти.
- Ходіть-ходіть, тут не заперто, - крикнула бабця.
- Тут до мене приходять пасажири жалітись, та і я сама чую.. Хто у вас так хропе?, - питала провідниця. – Та збудіть його якось.
- Та хто має будити, а як з просоння ще по писку дасть? – казав «депутат», який, виявилось, теж не спав.
Провідниця підійшла до чоловіка, добряче його потарбала. Той прокинувся, перепросив, ліг на бік і сказав, що постарається більше не хропіти. Та пройшло не більше десяти хвилин, як звуки ревіння-хропіння було чути знов. Я змирилась з тим, що більше не засну. Ввімкнула нічне світло, дістала книжки, куплені на Петрівці і почала читати, відчуваючи на собі погляд бабці.
- ¬А шо ти, доцю, читаєш? – питала бабуся.
- Та нічого, - відповіла я, пакуючи книги, і вимикаючи світло, - вже нічого..
Я обернулась на бік, обличчям до стіни, і подумала, що так, принаймні, бабуся не надокучатиме. Та за якийсь час мене легенько шарпали за край простирадла.
- Дитино, ти спиш? Альо, ти там заснула? – питала бабця
Я обернулась до неї.
- Доцю, на тобі пиріжка, то моя дочка мені в дорогу нажарила. То з капустою.
- Бабцю, та які пиріжки, друга година ночі? Єдине, чого я хочу – спати.
- Йой, то я тебе збудила?
- Та Ви думаєте, що я взагалі засинала під той хропіння?
- То ти спи. А як той хлопец буде зачинав храпіти, то я його буду будила, я ж і так не сплю.
Я на таку пропозицію погодилась, не дуже сподіваючись на її ефективність. Але бабця слів на вітер не кинула. Вона витягла з кутика свою палицю і почала гепати у верхню полицю. Хлоп прокинувся, хропіння зникло. І тільки сопіння хлопа ставало гучнішим, бабця щоразу гепала палицею.
Зранку, коли я прокинулась, то побачила щось дивне: бабця з депутатом сиділи поруч і їли пиріжки з капустою. Зверхність цього чоловіка за ніч просто зникла. Він відповідав на надокучливі запитання бабці, з радістю наминав її пиріжки і навіть пригостив її чаєм.
Верхня полиця, на якій спав хлоп, перекосилась, і зараз висіла прикріплена лише з одного боку. Самого ж хлопа не було.
Як виявилось, бабуся пів ночі охороняла наш з «депутатом» сон, вона совісно будила хлопа, як тільки він починав хропіти. А хлоп кожного разу крутився, вертівся, перекидався з боку на бік. А полиця взяла і не витримала його сто кілограмового тіла, тому й обірвалась десь годину тому. Добре, що бабця сиділа з боку, який втримався і її не зачепило. Хлоп тепер стояв в тамбурі і без кінця курив. А «депутат» з провідницею так-сяк закріпили полицю. Тепер «депутт» був безмежно вдячний бабусі за ті кілька годин сну, зрештою, як і я також.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-10-26 14:14:07
Переглядів сторінки твору 1186
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.172 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.449 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2012.06.25 12:56
Автор у цю хвилину відсутній