
Цикл
1.
Млин.
Сонце вмирає –
Мов яблуко падає з юної гілки.
Тут щастя вимірюють
Кількістю пляшок горілки.
Весілля справляють ще в тому,
У тому дусі…
Якийсь містицизм еротичний…
Такий ще хіба в індусів.
Вітер до вод припадає –
Втопитись хоче… Не може.
У небі вогонь сміється.
Дай йому, Боже, даждьбоже.
Сльози. Вода свячена.
Зірка і хрест над ними.
І журба внутрівенна
Із дверми голубими.
Струни високовольтні
І трав’яні приструнки.
Відьма Олеся вийде –
Пропадеш в поцілунку.
Всесвіт такого тіла!
Білі легенди замку…
Досі тут хрестять комп’ютер,
Шмаркають у фіранку.
Тут і коріння, й крила.
Цвіт і плоди, і плоті.
Рай… Відпочинок Бога
По трьох ночах роботи.
2.
Лежать поля, немов старі обличчя.
Шампанська кров проступить на рушник.
З палеозою душу хтось покличе.
В ранковім сні здригнеться фронтовик.
Забутий млин закрутиться від себе
Наперекір і Сонцю, і вітрам.
А в човника засвітиться потреба
Хоча би раз напитися Дніпра.
Середньовічно-місячні пейзажі.
Ретромодерні в лісі голоси,
Що, як душа, вони мені не важать.
Вони мені єси лише, єси.
Єси мені той ясен дядькуватий,
Корова, кінь, смішне ягня в траві.
І щось під серцем винно-винувате…
І щось – навік.
Таке усе – мов корінь полиновий.
Високе, нехімічне, затяжне.
Чумацький Шлях асфальтово-шовковий
Дзвенить, як нерв.
Я ж запалю багаття над рікою –
Воно й попустить…
Легко на душі.
Село селом.
Біда собі з бідою.
А ми – собою.
Як і комиші.
3.
Село.
Димом пахне.
І квіти стоять
Без вази.
Сало і сіль, і сіно…
І ностальгія
За унітазом.
Дитинство чиєсь босоноге
(Хоча асфальтне).
Старість (з війни) безнога…
Цього вже, щоби життя зрозуміти,
Хватить.
Жовтень дерева маже
Йодом скаженим.
В жилах прабаби вода свячена.
Діти природи сором’язливо-жорстокі.
Меч – чоловік із палки,
Жінка – шабля з осоки.
Блискавка у квітні трісне –
Геть прожилки на салі.
Діаспорний дід загляне:
– А де тут салі?..
А тут
Димом пахне,
Солодким, як чорноземи.
А там – бензином і кров’ю,
Куди ми ідемо…