Червоні краплі капають з мого серця на листок білого паперу і розтікаються химерами червоно-багряних квітів. Я-людина, яка вчиться мистецтву життя. Та мої перші картини ще дуже примітивні, недосконалі, часто трапляються якісь каракулі. А палітра фарб іноді змінюється з яскравих аж до сірих, та я чекаю першого дощу, щоб позичити фарб у веселки. І знову засміється моя картинка і знову я сонечком полечу до людських сердець. Я так люблю цей світ, що, здається, випила б його до дна, втопилася в океані ласк Землі і полетіла білим димом в гори. Мені важко розуміти, що життя таке коротке і ми так його марнуємо, я його марную… Кожну хвилину потрібно берегти, бо хвилина життя має своє призначення і не дана просто так, щоб її розсівали попелом і забували.
Часто в думках вимальовуються картинки минулого. Як би хотілося змінити ту чи іншу ситуацію, повернути все назад, сказати щось інше, не стирати людей зі свого телефонного записника, коли номер закарбувався в твоїй пам’яті навічно.
Ми часто говоримо: «Кохаю», але не відчуваємо цього …Ми боїмося зізнатися в коханні, а втративши людину, хочемо зникнути з обличчя Землі. Ми погрожуємо самогубством, коли відчуваємо, що нас покидають і більше не повернуться. Ти сидиш і чекаєш дзвіночка від коханого, з яким щойно розлучилася навічно, але ти віриш, що це просто помилка, це тимчасово. Твоє серце постійно стискається, коли ти бачиш своє перше кохання,і скільки б часу не минуло з моменту розлуки, ти все одно пам’ятаєш, все одно тремтиш і згадуєш ваш перший поцілунок, а надія не вмирає ніколи, та й свічка кохання готова спалахнути від першої іскорки в очах. Ми граємося чужими серцями, але ні в якому разі не хочемо опинитися на їхньому місці. Ми мучимо людей своїми обіцянками, а самі за спиною цілуємо інших. Ми радіємо, показуючи посмішку, але плачемо серцем. Ми говоримо, що з милим і рай в шалаші, але самі гриземо за маленьку зарплату чи неподаровану квітку. Ми говоримо багато пустих слів, але нічого не виконуємо. Ми багато чого хотіли б сказати, та пересихає в горлі і словник слів і думок закривається. Ми шкодуємо за моменти минулого, та не цінуємо години теперішнього. Ми люди та часто ми поводимося, слухаючи лише свої природні інстинкти. Ми жаліємось та все одно розуміємо, що усім глибоко наплювати на наші проблеми, кожен думає лише про себе.
Чомусь серед тисяч облич ми відчуваємо себе одинокими. Коли виходиш на вулицю, то ловиш себе на думці, що ти лише маленька часточка на цій Землі і дивишся на себе, то з оптимістичної сторони, то як песиміст. Ти розумієш, що на цій Землі ти нічого не вартий -сьгодні живеш, а завтра все, що від тебе залишається-це могила, що заросла бур’яном і полин, який причаївся в ногах та сонячний сонях, який виріс від тієї єдиної зроненої зернинки. Кряче ворона… Не тривож. Життя і так тривожне…
Але з іншого боку, без тебе порушився б природний баланс, адже ти єдиний і неповторний. Ти не просто з’явився на цій землі, щоб жити, а ти тут. щоб існувало життя на Землі, щоб і далі лунав дитячий сміх і сяяли посмішки на вустах і іскорки щастя в очах. Ти людина-а це основне, це твій дар. Це твоє покликання і призначення. Не змарнуй його в пусту. Ти сама неповторність, ти чудо із чудес, ти невід’ємна частиночка в сотах суспільства. Не думай, що якщо тебе не стане, то твоє місце хтось замінить. Зовсім ні…Подумати лише-що ми залишаємо після себе і, взагалі, чи правильний вислів «залишити після себе слід» можливо правильніше буде-залишити спогад, закарбуватися в пам’яті, бо залишений слід нічого не означає. Слід буває різним… Добро-зло, речі парадоксально різні та неможливі одне без одного. Ми не відчуваємо доброти, коли нас не пробудить біль від образи. Яким би жахливим не був фізичний біль, рани від моральних страждань не загоюються ніколи, вони розриваються при першому ж рухові словесного ножа. Будь людиною і не бажай від інших більшого ніж ти віддаєш…Адже не можна відчути смак кохання не кохаючи і не випивши чашу розчарувань, не можна відчути тепло руки не доторкнувшись до неї і не можна відчути ніжність поцілунку не доторкнувшись до трояндових губ. Пам’ятай, що сила удару дорівнює віддачі-не смійся з того, що ти комусь зробив боляче, бо цей біль повернеться бумерангом до твого серця. Будь справжнім…Будь таким яким ти є…Посміхнись і випий тепло моєї душі… Я люблю тебе…Ти людина і ти мені потрібен, ти потрібен нам…