Кожен вірш проводжали оплесками. Кожній пісні навздогін вигукували «Браво!» Після закінчення концерту ще довго точилися розмови із виступаючими, лунали слова подяки і захоплення. За автографами чи не вперше була черга, яка складалася з усіх присутніх - кожному хотілося понести із собою хоча б частинку тої душі, яка була вкладена автором у його невелику поетичну книжку, яка так і називається – «Душа». Отак 17 травня у ворзельському Центрі культури «Уваровський дім» вперше відбувся творчий вечір земляка Лесі Українки, поета-пісняра із Новоград-Волинського Сергія Руденка «У колі друзів».
Як зізнався сам Сергій Андрійович, проведення цього вечора для усіх учасників та організаторів виявився своєрідною авантюрою. Адже зазвичай спершу люди повинні хоча б трохи познайомитися один з одним, подивитися в очі, почути як виконуються пісні та вірші. Проте цього разу усе було по-іншому. Познайомившись через Інтернет (почитавши вірші Сергія Руденка, послухавши його пісні, вивчивши відгуки на його творчість і т.п.), я насмілилася запропонувати новоград-волинському поетові виступити у Ворзелі. Сама по собі пропозиція була авантюрою: адже про оплату виступу не йшлося, системи входу за квитками (і виходу!) у нас також немає. Лише мистецтво заради мистецтва. А Сергій Андрійович охоче і без вагань погодився. «Я привезу до вас свою «Душу». А її я не продаю!»
До речі, табу на продаж «Душі» одного разу все-таки було порушене: у себе на батьківщині Сергій Руденко влаштував акцію (звичайно, з гумором) «Продам душу!» Це було цікаве дійство, адже чітко встановленої ціни не існувало. «А скільки даси за мою Душу?» Хтось давав 25 копійок, хтось – нічого, а дехто – сотні зелених клав… У Ворзелі своїх книжок пан Сергій також не продавав. «Якщо я творчістю можу зробити комусь добро, то ніколи не відмовляюсь від цієї нагоди». Такою нагодою цього разу стало бажання допомогти тяжкохворому однокласнику свого сина: кожен міг на лікування дитини внести свій благодійний внесок (скільки зможе), а «Душа» - це у подарунок за доброту власної душі. Сподіваємося, що для хлопця ворзельська лепта хоча б трохи допоможе в одужанні.
Щодо самого Сергія Руденка, то дізнаватися його біографічні відомості – не так вже і легка праця: автора (його суть) треба шукати у віршах. І – не плутати з іншим Сергієм Руденком, сумським, який теж має письменницький талант, журналіст за фахом, автор книжок "Вся президентская рать: окружение Виктора Ющенко от "А" до "Я" та "Вся премьерская рать: окружение Виктора Януковича от "А" до "Я". Новоград-волинський Сергій Руденко - хормейстер за освітою, звукорежисер, нині займається рекламним бізнесом, пише пісні для таких співаків як Едуард Романюта, Надія Шостак та ін. Бере активну участь як виконавець, а інколи і як ведучий у міжнародному святі «Лесині джерела», часто виступає зі своєю творчістю на різних зустрічах і вечорах. «Сергій окрім творчої жилки має ще й золоті руки. Може зробити усе, що завгодно. Якщо найде натхнення, то й машину збере із запчастин, і вікна і двері встановить металопластикові», - відкриває секрети дружина Сергія Андрійовича, яка також приїхала до Ворзеля.

Цікаво, що самих-то «Кілець друзів» виявилося аж два. Перше – це у колі нових друзів – глядачів, які пришли на концерт, а друге – це власне коло близьких Сергію Руденку людей, які погодилися приїхати разом із ним у Ворзель виступити. «Навіть якщо так трапиться, що на концерт не прийде жодна людина, він все-одно відбудеться, тому що одне коло друзів у мене вже є! – оптимістично вигукнув Сергій Андрійович, показуючи на своїх товаришів. – Ми так давно не бачилися! Ось із Володимиром Литвиненком вперше за 10 років зустрілися! Просто заїхали дорогою до нього у Житомир (а взагалі він живе у Москві), сказавши: «Поїдеш з нами у Ворзель на творчий вечір? Що тобі для зборів потрібно?» «Лише почистити зуби!» – відповів Володя і поїхав з нами».
Володимир Литвиненко, який блукав Уваровським із відеокамерою, усе розпитуючи про історію цього будинку, знімаючи деякі підготовчі моменти – налаштовування гітар, встановлення мікрофонів, виявився не простим оператором. Коли він змінив відеокамеру на мікрофон і заспівав «Что так сердце ты мне больно растревожила…» втримати захвату перед талантом цієї людини було неможливо. Не дивно, що голос Володимира Литвиненка відомий багатьом шанувальникам непопсової музики не лише в Україні, а й далеко за кордоном. Золотий голос Полісся, переможець таких конкурсів як «Пісенний вернісаж», «Боромля-2000», «Шанс-2000»… Ось хто несподівано для себе і для нас потрапив у ворзельське коло друзів.
Не менш цікавою виявилася і Лариса Бойко. Сьогодні вона лише доповнювала вечір Сергія Руденка виконуючи пісні, написані на його вірші, проте творчий доробок цієї вродливої і тонкої жінки такий, що потягне далеко не на один власний концерт. Її пісні сповнені ніжності, чуйності, радості, суму, віри, надії і любові. Вони присвячені Лесі Українці, Новоград-Волинському, Чорнобилю, природі, людині і Любові. Лариса Бойко опікується багатьма виконавцями різних жанрів: естрадного співу, співу у супроводі гітари, гри на сопілці. Вона веде вокальний ансамбль польської пісні Житомирської філії Київського інституту бізнесу і технологій. Якийсь час Лариса Борисівна була художнім керівником сопілкового ансамблю «Дударики» та польського дитячого ансамблю «Акварельки». Важко уявити, як можна так майстерно володіти одразу багатьма музичними інструментами, як це вміє наша гостя: баян, гітара, фортепіано… Звичайно ж, за плечима Лариси – участь і перемога у багатьох мистецьких конкурсах, гастролі, концерти. Тим більше несподіваним було зізнання Лариси: «Цей вечір у Ворзелі я пам’ятатиму довго. Він був особливим. Сам Ворзель став відкриттям. Адже тут після війни працювала моя мама в дитячому санаторії «Ластівка». І до сьогодні у мене збереглися спогади про цей санаторій, а також багато фотографій, де зображені дітлахи, які тут колись відпочивали. Я часто в дитинстві бувала в Ірпені, а про Ворзель лише мріяла. Тому пропозицію Сергія виступити тут сприйняла як можливість втілити свою давню мрію. І я зачарована вашим Ворзелем! А фотографії моєї мами обов’язково передам вам до музею.»
Цікавим виявився збіг обставин, який незримими нитями пов`язав Ворзель і Новоград-Волинськ: там, як і тут, залишилися маєтки Федора Терещенка (батька графині Уварової). Тільки у Ворзелі дім реконструйований, а там ще ні. «Треба із вас приклад брати, щоб і ми могли радувати людей творчими зустрічами і мистецькими вечорами».
Приїзд Сергія Руденка та його друзів у наші краї, як запевнили нас самі гості – ще має усі шанси повторитися. Лариса Бойко, як і Володимир Литвиненко були вражені відкритістю та щирістю публіки, тою затишною камерною, майже домашньою обстановкою, якою їх зустрів Дім Уварових. «Ми уже зараз можемо сказати, що хочемо виступити тут у вас із окремим сольним вечором,» - повідомили вони. Значить, будемо докладати зусилля, щоб реалізувати ці бажання.
Юлія Бережко-Камінська


Не полишай мене, моє різдвяне небо!

Не полишай мене, моє різдвяне небо,
(Де срібний місяць, зірочки малі...)
Бо, як мені самотньому без тебе
Лишатись тут, на стомленій землі?

Навіщо навесні струмками грати,
Дзвеніти в лузі співом солов*я...
І як, скажи, знедолених втішати,
Коли залишусь сам невтішний я???

Бо все життя мене вела до тебе
Дитяча віра в зоряні світи...
Не полишай мене, моє різдвяне небо,
В святкову ніч зорю надії засвіти!
С.Руденко
Маестро.

Ще лічить такти кров у скронях,
Це- дуже дивне відчуття,
Коли читаєш по долонях
Непевну музику життя.

Печалі й радості оркестри
Зібрались вже в твоїм краю...
Ти знаєш парвду, ти - Маестро...
Зіграй же музику свою!

Настала мить! Ти бачиш ноти
На тонких лініях небес.
Вони тобі розкажуть хто ти
І звідки , і коли воскрес.

Забудь про все! Забудь про себе!
Нехай життя- це тільки мить...
Твоя рука злітає в небо
І дивна музика звучить.

Не зупиняйся! Далі! Далі!
Від небуття - до небуття
Оркестри радості й печалі
Ведуть симфонію життя.
С.Руденко.

http://ikt.at.ua/publ/8