Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
2026.01.26
21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
2026.01.26
18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
2026.01.26
18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
2026.01.26
16:48
Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
2026.01.26
16:19
Тут час дрімає на ялинці,
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...
2026.01.26
12:08
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою
Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою
2026.01.26
09:09
Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
2026.01.26
07:03
Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
2026.01.26
06:04
Давно так в класі смішно не було.
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія БережкоКамінська (1982) /
Проза
САМАЯ ГЛАВНАЯ (сказка для детей)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМАЯ ГЛАВНАЯ (сказка для детей)
Жили-были бусы. Красивые, янтарные, с резной большой бусиной посредине. Они принадлежали одной доброй кружевнице, которая подарила их Лизоньке, младшей дочери местного переплётчика. Радовалась девочка подарку, одевала его по праздникам и во время воскресных прогулок с отцом в парке. Но нитка, на которой держались бусинки, была почти такой же старой, и их прежняя владелица. Поэтому в один она порвалась.
Плакала Лизонька, собирая бусинки, всюду заглядывала, отыскивая их. Казалось, все собрала, вот только Самой Главной нигде не оказалось.
Не знала девочка, что та осталась лежать в наиболее тёмном месте под диваном. Что лежит, и думает: «Как хорошо, что меня не нашли! Это же надо – всю жизнь прожить на одной нитке с такими маленькими и неотёсанными бусинками, когда я должна быть на отдельной нитке, ведь я – самая красивая и неповторимая, а от такого соседства моей красоты никто не замечает. Пускай меня ищут и найдут попозже, когда соберут бусы, и поместят меня на отдельную нитку!»
Так мечтательно размышляла счастливая Самая Главная Бусинка.
Погрустила девочка, поискала Главную Бусинку, но – так уж и быть, – собрала вместе с отцом бусы только из маленьких янтаринок и снова стала одевать их на прогулки и праздники.
Долго лежала Самая Главная Бусинка под диваном, запылилась, соскучилась по свету и праздникам, но никто её уже не искал. В добавок во всему одна толстая мышка, увидев бусинку, закатила её к себе в норку, где та в тоске и темноте и пролежала целых 10 лет, пока хозяева в доме не затеяли капитальный ремонт.
«Ой, папа, смотри, моя бусинка! – радостно воскликнула её давнишняя обладательница, которая теперь совсем взрослой стала. – Подумать только, где её не искала, не могла найти! А она – в мышкиной норке!»
«Но зачем она теперь тебе? – спросил отец. – Ты же бусы давно собрала, а на место этой мы повесили другую, более красивую. Теперь она тебе не нужна…»
«Как не нужна? – расстроилась Самая Главная Бусинка, услышав горькие слова. – А повесить на отдельную нитку? Я больше не хочу лежать в тёмной норе… В общем, и с другими бусинками тоже неплохо было. Даже интересно и весело… Да, Были времена… Неужели больше никогда такого не повториться?»
«Да, папа, наверное, ты прав… - ответила дочь переплётчика. – Но… - она вытерла Главную Бусинку от пыли, - я попробую собрать ещё одни бусы. Куплю много маленьких камешков янтаря и помещу их вместе на нитке».
Самым счастливым днём был тот, когда рядом с большой бусиной янтаря появились новые соседки – маленькие радостные камешки. Старая бусинка, прожив такую долгую и непростую жизнь, с огромным удовольствием рассказывала им о своих приключениях, о том, что видела и слышала, пребывая на шее доброй кружевницы и в её шкатулке, и о том, что пережила, пылясь в мышиной норе. И ничего дороже общности новых друзей не было для неё: она находилась среди них не самой красивой и главной, а самой мудрой и заботливой.
Плакала Лизонька, собирая бусинки, всюду заглядывала, отыскивая их. Казалось, все собрала, вот только Самой Главной нигде не оказалось.
Не знала девочка, что та осталась лежать в наиболее тёмном месте под диваном. Что лежит, и думает: «Как хорошо, что меня не нашли! Это же надо – всю жизнь прожить на одной нитке с такими маленькими и неотёсанными бусинками, когда я должна быть на отдельной нитке, ведь я – самая красивая и неповторимая, а от такого соседства моей красоты никто не замечает. Пускай меня ищут и найдут попозже, когда соберут бусы, и поместят меня на отдельную нитку!»
Так мечтательно размышляла счастливая Самая Главная Бусинка.
Погрустила девочка, поискала Главную Бусинку, но – так уж и быть, – собрала вместе с отцом бусы только из маленьких янтаринок и снова стала одевать их на прогулки и праздники.
Долго лежала Самая Главная Бусинка под диваном, запылилась, соскучилась по свету и праздникам, но никто её уже не искал. В добавок во всему одна толстая мышка, увидев бусинку, закатила её к себе в норку, где та в тоске и темноте и пролежала целых 10 лет, пока хозяева в доме не затеяли капитальный ремонт.
«Ой, папа, смотри, моя бусинка! – радостно воскликнула её давнишняя обладательница, которая теперь совсем взрослой стала. – Подумать только, где её не искала, не могла найти! А она – в мышкиной норке!»
«Но зачем она теперь тебе? – спросил отец. – Ты же бусы давно собрала, а на место этой мы повесили другую, более красивую. Теперь она тебе не нужна…»
«Как не нужна? – расстроилась Самая Главная Бусинка, услышав горькие слова. – А повесить на отдельную нитку? Я больше не хочу лежать в тёмной норе… В общем, и с другими бусинками тоже неплохо было. Даже интересно и весело… Да, Были времена… Неужели больше никогда такого не повториться?»
«Да, папа, наверное, ты прав… - ответила дочь переплётчика. – Но… - она вытерла Главную Бусинку от пыли, - я попробую собрать ещё одни бусы. Куплю много маленьких камешков янтаря и помещу их вместе на нитке».
Самым счастливым днём был тот, когда рядом с большой бусиной янтаря появились новые соседки – маленькие радостные камешки. Старая бусинка, прожив такую долгую и непростую жизнь, с огромным удовольствием рассказывала им о своих приключениях, о том, что видела и слышала, пребывая на шее доброй кружевницы и в её шкатулке, и о том, что пережила, пылясь в мышиной норе. И ничего дороже общности новых друзей не было для неё: она находилась среди них не самой красивой и главной, а самой мудрой и заботливой.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
