Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія БережкоКамінська (1982) /
Проза
САМАЯ ГЛАВНАЯ (сказка для детей)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
САМАЯ ГЛАВНАЯ (сказка для детей)
Жили-были бусы. Красивые, янтарные, с резной большой бусиной посредине. Они принадлежали одной доброй кружевнице, которая подарила их Лизоньке, младшей дочери местного переплётчика. Радовалась девочка подарку, одевала его по праздникам и во время воскресных прогулок с отцом в парке. Но нитка, на которой держались бусинки, была почти такой же старой, и их прежняя владелица. Поэтому в один она порвалась.
Плакала Лизонька, собирая бусинки, всюду заглядывала, отыскивая их. Казалось, все собрала, вот только Самой Главной нигде не оказалось.
Не знала девочка, что та осталась лежать в наиболее тёмном месте под диваном. Что лежит, и думает: «Как хорошо, что меня не нашли! Это же надо – всю жизнь прожить на одной нитке с такими маленькими и неотёсанными бусинками, когда я должна быть на отдельной нитке, ведь я – самая красивая и неповторимая, а от такого соседства моей красоты никто не замечает. Пускай меня ищут и найдут попозже, когда соберут бусы, и поместят меня на отдельную нитку!»
Так мечтательно размышляла счастливая Самая Главная Бусинка.
Погрустила девочка, поискала Главную Бусинку, но – так уж и быть, – собрала вместе с отцом бусы только из маленьких янтаринок и снова стала одевать их на прогулки и праздники.
Долго лежала Самая Главная Бусинка под диваном, запылилась, соскучилась по свету и праздникам, но никто её уже не искал. В добавок во всему одна толстая мышка, увидев бусинку, закатила её к себе в норку, где та в тоске и темноте и пролежала целых 10 лет, пока хозяева в доме не затеяли капитальный ремонт.
«Ой, папа, смотри, моя бусинка! – радостно воскликнула её давнишняя обладательница, которая теперь совсем взрослой стала. – Подумать только, где её не искала, не могла найти! А она – в мышкиной норке!»
«Но зачем она теперь тебе? – спросил отец. – Ты же бусы давно собрала, а на место этой мы повесили другую, более красивую. Теперь она тебе не нужна…»
«Как не нужна? – расстроилась Самая Главная Бусинка, услышав горькие слова. – А повесить на отдельную нитку? Я больше не хочу лежать в тёмной норе… В общем, и с другими бусинками тоже неплохо было. Даже интересно и весело… Да, Были времена… Неужели больше никогда такого не повториться?»
«Да, папа, наверное, ты прав… - ответила дочь переплётчика. – Но… - она вытерла Главную Бусинку от пыли, - я попробую собрать ещё одни бусы. Куплю много маленьких камешков янтаря и помещу их вместе на нитке».
Самым счастливым днём был тот, когда рядом с большой бусиной янтаря появились новые соседки – маленькие радостные камешки. Старая бусинка, прожив такую долгую и непростую жизнь, с огромным удовольствием рассказывала им о своих приключениях, о том, что видела и слышала, пребывая на шее доброй кружевницы и в её шкатулке, и о том, что пережила, пылясь в мышиной норе. И ничего дороже общности новых друзей не было для неё: она находилась среди них не самой красивой и главной, а самой мудрой и заботливой.
Плакала Лизонька, собирая бусинки, всюду заглядывала, отыскивая их. Казалось, все собрала, вот только Самой Главной нигде не оказалось.
Не знала девочка, что та осталась лежать в наиболее тёмном месте под диваном. Что лежит, и думает: «Как хорошо, что меня не нашли! Это же надо – всю жизнь прожить на одной нитке с такими маленькими и неотёсанными бусинками, когда я должна быть на отдельной нитке, ведь я – самая красивая и неповторимая, а от такого соседства моей красоты никто не замечает. Пускай меня ищут и найдут попозже, когда соберут бусы, и поместят меня на отдельную нитку!»
Так мечтательно размышляла счастливая Самая Главная Бусинка.
Погрустила девочка, поискала Главную Бусинку, но – так уж и быть, – собрала вместе с отцом бусы только из маленьких янтаринок и снова стала одевать их на прогулки и праздники.
Долго лежала Самая Главная Бусинка под диваном, запылилась, соскучилась по свету и праздникам, но никто её уже не искал. В добавок во всему одна толстая мышка, увидев бусинку, закатила её к себе в норку, где та в тоске и темноте и пролежала целых 10 лет, пока хозяева в доме не затеяли капитальный ремонт.
«Ой, папа, смотри, моя бусинка! – радостно воскликнула её давнишняя обладательница, которая теперь совсем взрослой стала. – Подумать только, где её не искала, не могла найти! А она – в мышкиной норке!»
«Но зачем она теперь тебе? – спросил отец. – Ты же бусы давно собрала, а на место этой мы повесили другую, более красивую. Теперь она тебе не нужна…»
«Как не нужна? – расстроилась Самая Главная Бусинка, услышав горькие слова. – А повесить на отдельную нитку? Я больше не хочу лежать в тёмной норе… В общем, и с другими бусинками тоже неплохо было. Даже интересно и весело… Да, Были времена… Неужели больше никогда такого не повториться?»
«Да, папа, наверное, ты прав… - ответила дочь переплётчика. – Но… - она вытерла Главную Бусинку от пыли, - я попробую собрать ещё одни бусы. Куплю много маленьких камешков янтаря и помещу их вместе на нитке».
Самым счастливым днём был тот, когда рядом с большой бусиной янтаря появились новые соседки – маленькие радостные камешки. Старая бусинка, прожив такую долгую и непростую жизнь, с огромным удовольствием рассказывала им о своих приключениях, о том, что видела и слышала, пребывая на шее доброй кружевницы и в её шкатулке, и о том, что пережила, пылясь в мышиной норе. И ничего дороже общности новых друзей не было для неё: она находилась среди них не самой красивой и главной, а самой мудрой и заботливой.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
