"Відоме твердження Марка Твена про те, що історія повторюється двічі - перший раз як трагедія, а вдруге - як фарс, постійно справджується. Нині маємо чергову нагоду в цьому переконатися...
Пропонуємо думаючому і щиро відданому Україні читачеві фрагменти з творчої спадщини видатного українського мислителя та історика В'ячеслава Липинського, котрі як на диво свіжі та актуальні. В'ячеслав Липинський залишив нам чудові дослідження історії України XVII ст., глибокі роздуми про сутність української ідеї з точки зору монархіста - гетьманця, ширше кажучи - речника твердої влади, джерелом якої є моральний авторитет, а провідником - національна еліта. Липинський був одним з перших, хто наголосив на потребі створення громадянського суспільства, консолідації націй на принципі політичного українства. Він болісно пережив трагедію поразки української революції 1917 - 1920 рр. Свої міркування щодо цієї болючої теми у далекій віденській еміграції В.Липинський виклав у роботі "Хам і Яфет", де біблійними символами (не плутати з банальним їх трактуванням) означив некеровану революційну стихію і законний (легітимний) шлях формування національної державності. Що ж, читачу, "думайте, читайте!".

Вячеслав Липинський
ХАМ І ЯФЕТ (Уривки)
Держава - це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. Без цих трьох складників нема держави. Значить, для будови держави необхідна організована сила, яка піддержує владу во ім’я добра цілої землі - території і цілого громадянства. Нація - це перш за все єдність духова, культурно-історична. Значить для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація - єдність духова - родиться завжди від держави - єдности територіально-політичної, а не навпаки.
Хамство українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому природному процесові. Державі - початковому, цілому, батьківському - воно протиставляло завжди - кінцеве, окремішнє, синівське. Колись - уділ, потім - стан, далі - віру, ще далі і народ, і пролетаріат, а тепер - націю (...)
Влада державна - законна, маєстатична і загальна. Її право правити державою спирається на чимсь вищім, старшім і святішім, ніж вона сама. Вона не може випливати тільки з цього, що вона "хоче" правити і має "гін" до влади. Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує,- вище і старше - ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народження всіх державних влад цілого світу.
Територія, Земля, Батьківщина, Держава родиться в хвилину, коли всі мешканці даної території стають як один в оборону під проводом посідаючої до цього законне право Влади, проти мешканців чужої Землі, чужої Батьківщини, чужої території. Територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племінно-культурно-віроісповідно-національна лягла в основу всіх держав цілого світа. (...)
Громадянство - це організація. Від слова: органічність, природність, те, що в природі єсть. Отже, Церква - Христом Богом установлена організація природньої потреби віри і моралі. Армія - організація природньої потреби оборони. Родина - організація природньої потреби продовжування роду. Клас - організація природньої потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природньої потреби хліба (продукуючі класи). В основі організації, а тим самим в основі громадянства, лежить авторитет: церковний, воєнний, родинний, класовий. Тільки тоді, коли єсть загальнопризнані, громадські - церковні, воєнні, родинні і класові - авторитети, на яких може спертися Влада, народжується на території даного громадянства його власна, своя Держава. Бо тільки тоді можна викликати необхідні для здобуття Держави загальні підйоми громадянства, коли єсть ричаг, двигун - авторитетні і слухняні у відношенню до них організації, що ним можна громадянство, як один муж підняти.(...).
Хамові українському основи державного думання споконвіку чужі, не зрозумілі. Як бугай на червону плахту, так реве він, коли йому про них заговорити. "Останній крик його моди" - думання націоналістичне.
Джерело моєї влади: я і нині. В життю рішає тільки сила. Тільки сила єсть владою. Не маєстатичність, не законність, не традиційність потрібні Україні, а патрони і стихія. Патронами оперезаємось до зубів. Розбурхаємо стихію. Тарарахнемо шапкою об землю на площі Св.Софії так, що в одну мить не стане ворогів. На вчора, на батьків, на любов до них, на покору перед чимось од мене - Хама - вищим - наплювать. Вище понад все - це нація. А нація - це я і такі, як я. Не якесь там старече теоретизування, а молода буйна національна стихія, що булькоче в нас і пре нас неудержимим гоном до отаманствя, до правдивої стопроцентової націоналістичної української влади.
- Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично-чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас - цей Українець, і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин, чим більше одбився він від свого класу, чим менше не має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації (...).
- Хаме український, помимо все - Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі, тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити.- Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде інакше - кажеш ти.- Може, захочеш, принаймні, зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе ж.
- В практиці, в життю зустрінеш ти на Україні в першу чергу отамана. Він - це вже не "теорія" - а реальна,тисячолітнім твоїм пануванням витворена дійсність українського життя. Замість характеру - рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї - щодня інший настрій; зброєю - демагогія і брехня; мотором - злоба, зажерливість і пиха; тактикою - зрада, а суттю - порожнеча, пуста поза. В день, коли йому славу в руки плещуть - без розуму герой, що на стіну скаче. Вночі хитрий трус, що перший утікає. Тому здатний до бою тільки в перемішці з типами протилежними - суворими, правдивими, скромними, твердими. Тому до самостійности, якої підставою єсть вірність, органічно не придатний. Нація отаманів, що мала тисячи парадів "розбурханої стихії" на пл. Св. Софії,- площі Мудрості, з якої реготались,- але не державу. Нація отаманів, нація бунту і зради, з якими на кожнім кроці і тобі прийдеться зустрічатись.
- Поки скидатимеш батьків, вся ця нація буде, розуміється, з тобою. Але завтра ти захочеш бути проводом над нею. Хіба ж ти віддаси добровільно свою владу? Ти ж кажеш, що віриш в Україну. Коли так, то за свою віру ти будеш боротися скільки сил з напором бунту і зради отаманів.
- Ти казатимеш: віднині шануйте і слухайте мене, бо я не Гетьман, а представник нації і народньої стихії. А тобі на це: і ми представники нації та народньої стихії, а ти кого слухав, шанував? Ти казатимеш: ви ж мусите мене любити і бути мені вірними, бо я ваш провід. А тобі на це: кого ж ти любив і кому ти вірний був, коли кликав нас во ім'я злоби до бою; себе ж любимо не менше ми, ніж ти. Ти скажеш: Україну любив я і був вірним Україні. А тобі на це: і ми така сама Україна, як і ти. Ти казатимеш: що я здобув, те нація мусить зберегти, законсервувати. А тобі на це: що ж ти консервував, коли во ім'я нації поскидав тих, що були до тебе? Ти казатимеш: але ж тільки на зробленім можна далі будувати, бо інакше випаруємо у вічнім кипінню. А тобі на це: хіба ж ти сам не навчав нас, що хто почуває в собі гін, той мусить будувати все наново, на новім корінню? Ти скажеш: послухайте ж хоч мого досвіду кривавого, здобутого відданям всіх сил боротьбі за волю України. А тобі на це: не потрібні нам всі твої дурні теорії, ти ж сам навчив нас вірити тільки життю, гонові, стихії. (...)
"Вороги народу", "зрадники нації", "не Українці", "поставити поза законом" - так скидали Гетьмана і нас, гетьманців, десять літ тому ці, що потім в Східній і Західній Україні захопили владу. А сьогодні? - Дослівно цими ж самими кличами поскидали і скидають їх. Повстанчі отамани те, що дали нації, з рук таких, як і вони, нових повстанчих отаманів. Як гірко, як щиросердно вони сьогодні плачуть. І "брат на брата", і "моральний бандитизм", і "розбивання нації", і "безсовісна демагогія", "кретини", "герострати"- так сьогодні скаржаться вони на тих, що роблять проти них те саме, що вони робили. Не плачте! Завтра так само поскидають тих, що нині вас скидають. На кожного українського Хама завжди знайдеться ще більший український Хам!
(За: Сучасність- 1992- Ч. 6- С 65 - 70)