Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Жорж Дикий (1961) /
Критика | Аналітика
В'ячеслав Липинський, як дзеркало політ.ситуації в Україні?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В'ячеслав Липинський, як дзеркало політ.ситуації в Україні?
"Відоме твердження Марка Твена про те, що історія повторюється двічі - перший раз як трагедія, а вдруге - як фарс, постійно справджується. Нині маємо чергову нагоду в цьому переконатися...
Пропонуємо думаючому і щиро відданому Україні читачеві фрагменти з творчої спадщини видатного українського мислителя та історика В'ячеслава Липинського, котрі як на диво свіжі та актуальні. В'ячеслав Липинський залишив нам чудові дослідження історії України XVII ст., глибокі роздуми про сутність української ідеї з точки зору монархіста - гетьманця, ширше кажучи - речника твердої влади, джерелом якої є моральний авторитет, а провідником - національна еліта. Липинський був одним з перших, хто наголосив на потребі створення громадянського суспільства, консолідації націй на принципі політичного українства. Він болісно пережив трагедію поразки української революції 1917 - 1920 рр. Свої міркування щодо цієї болючої теми у далекій віденській еміграції В.Липинський виклав у роботі "Хам і Яфет", де біблійними символами (не плутати з банальним їх трактуванням) означив некеровану революційну стихію і законний (легітимний) шлях формування національної державності. Що ж, читачу, "думайте, читайте!".
Вячеслав Липинський
ХАМ І ЯФЕТ (Уривки)
Держава - це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. Без цих трьох складників нема держави. Значить, для будови держави необхідна організована сила, яка піддержує владу во ім’я добра цілої землі - території і цілого громадянства. Нація - це перш за все єдність духова, культурно-історична. Значить для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація - єдність духова - родиться завжди від держави - єдности територіально-політичної, а не навпаки.
Хамство українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому природному процесові. Державі - початковому, цілому, батьківському - воно протиставляло завжди - кінцеве, окремішнє, синівське. Колись - уділ, потім - стан, далі - віру, ще далі і народ, і пролетаріат, а тепер - націю (...)
Влада державна - законна, маєстатична і загальна. Її право правити державою спирається на чимсь вищім, старшім і святішім, ніж вона сама. Вона не може випливати тільки з цього, що вона "хоче" правити і має "гін" до влади. Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує,- вище і старше - ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народження всіх державних влад цілого світу.
Територія, Земля, Батьківщина, Держава родиться в хвилину, коли всі мешканці даної території стають як один в оборону під проводом посідаючої до цього законне право Влади, проти мешканців чужої Землі, чужої Батьківщини, чужої території. Територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племінно-культурно-віроісповідно-національна лягла в основу всіх держав цілого світа. (...)
Громадянство - це організація. Від слова: органічність, природність, те, що в природі єсть. Отже, Церква - Христом Богом установлена організація природньої потреби віри і моралі. Армія - організація природньої потреби оборони. Родина - організація природньої потреби продовжування роду. Клас - організація природньої потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природньої потреби хліба (продукуючі класи). В основі організації, а тим самим в основі громадянства, лежить авторитет: церковний, воєнний, родинний, класовий. Тільки тоді, коли єсть загальнопризнані, громадські - церковні, воєнні, родинні і класові - авторитети, на яких може спертися Влада, народжується на території даного громадянства його власна, своя Держава. Бо тільки тоді можна викликати необхідні для здобуття Держави загальні підйоми громадянства, коли єсть ричаг, двигун - авторитетні і слухняні у відношенню до них організації, що ним можна громадянство, як один муж підняти.(...).
Хамові українському основи державного думання споконвіку чужі, не зрозумілі. Як бугай на червону плахту, так реве він, коли йому про них заговорити. "Останній крик його моди" - думання націоналістичне.
Джерело моєї влади: я і нині. В життю рішає тільки сила. Тільки сила єсть владою. Не маєстатичність, не законність, не традиційність потрібні Україні, а патрони і стихія. Патронами оперезаємось до зубів. Розбурхаємо стихію. Тарарахнемо шапкою об землю на площі Св.Софії так, що в одну мить не стане ворогів. На вчора, на батьків, на любов до них, на покору перед чимось од мене - Хама - вищим - наплювать. Вище понад все - це нація. А нація - це я і такі, як я. Не якесь там старече теоретизування, а молода буйна національна стихія, що булькоче в нас і пре нас неудержимим гоном до отаманствя, до правдивої стопроцентової націоналістичної української влади.
- Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично-чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас - цей Українець, і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин, чим більше одбився він від свого класу, чим менше не має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації (...).
- Хаме український, помимо все - Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі, тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити.- Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде інакше - кажеш ти.- Може, захочеш, принаймні, зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе ж.
- В практиці, в життю зустрінеш ти на Україні в першу чергу отамана. Він - це вже не "теорія" - а реальна,тисячолітнім твоїм пануванням витворена дійсність українського життя. Замість характеру - рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї - щодня інший настрій; зброєю - демагогія і брехня; мотором - злоба, зажерливість і пиха; тактикою - зрада, а суттю - порожнеча, пуста поза. В день, коли йому славу в руки плещуть - без розуму герой, що на стіну скаче. Вночі хитрий трус, що перший утікає. Тому здатний до бою тільки в перемішці з типами протилежними - суворими, правдивими, скромними, твердими. Тому до самостійности, якої підставою єсть вірність, органічно не придатний. Нація отаманів, що мала тисячи парадів "розбурханої стихії" на пл. Св. Софії,- площі Мудрості, з якої реготались,- але не державу. Нація отаманів, нація бунту і зради, з якими на кожнім кроці і тобі прийдеться зустрічатись.
- Поки скидатимеш батьків, вся ця нація буде, розуміється, з тобою. Але завтра ти захочеш бути проводом над нею. Хіба ж ти віддаси добровільно свою владу? Ти ж кажеш, що віриш в Україну. Коли так, то за свою віру ти будеш боротися скільки сил з напором бунту і зради отаманів.
- Ти казатимеш: віднині шануйте і слухайте мене, бо я не Гетьман, а представник нації і народньої стихії. А тобі на це: і ми представники нації та народньої стихії, а ти кого слухав, шанував? Ти казатимеш: ви ж мусите мене любити і бути мені вірними, бо я ваш провід. А тобі на це: кого ж ти любив і кому ти вірний був, коли кликав нас во ім'я злоби до бою; себе ж любимо не менше ми, ніж ти. Ти скажеш: Україну любив я і був вірним Україні. А тобі на це: і ми така сама Україна, як і ти. Ти казатимеш: що я здобув, те нація мусить зберегти, законсервувати. А тобі на це: що ж ти консервував, коли во ім'я нації поскидав тих, що були до тебе? Ти казатимеш: але ж тільки на зробленім можна далі будувати, бо інакше випаруємо у вічнім кипінню. А тобі на це: хіба ж ти сам не навчав нас, що хто почуває в собі гін, той мусить будувати все наново, на новім корінню? Ти скажеш: послухайте ж хоч мого досвіду кривавого, здобутого відданям всіх сил боротьбі за волю України. А тобі на це: не потрібні нам всі твої дурні теорії, ти ж сам навчив нас вірити тільки життю, гонові, стихії. (...)
"Вороги народу", "зрадники нації", "не Українці", "поставити поза законом" - так скидали Гетьмана і нас, гетьманців, десять літ тому ці, що потім в Східній і Західній Україні захопили владу. А сьогодні? - Дослівно цими ж самими кличами поскидали і скидають їх. Повстанчі отамани те, що дали нації, з рук таких, як і вони, нових повстанчих отаманів. Як гірко, як щиросердно вони сьогодні плачуть. І "брат на брата", і "моральний бандитизм", і "розбивання нації", і "безсовісна демагогія", "кретини", "герострати"- так сьогодні скаржаться вони на тих, що роблять проти них те саме, що вони робили. Не плачте! Завтра так само поскидають тих, що нині вас скидають. На кожного українського Хама завжди знайдеться ще більший український Хам!
(За: Сучасність- 1992- Ч. 6- С 65 - 70)
Пропонуємо думаючому і щиро відданому Україні читачеві фрагменти з творчої спадщини видатного українського мислителя та історика В'ячеслава Липинського, котрі як на диво свіжі та актуальні. В'ячеслав Липинський залишив нам чудові дослідження історії України XVII ст., глибокі роздуми про сутність української ідеї з точки зору монархіста - гетьманця, ширше кажучи - речника твердої влади, джерелом якої є моральний авторитет, а провідником - національна еліта. Липинський був одним з перших, хто наголосив на потребі створення громадянського суспільства, консолідації націй на принципі політичного українства. Він болісно пережив трагедію поразки української революції 1917 - 1920 рр. Свої міркування щодо цієї болючої теми у далекій віденській еміграції В.Липинський виклав у роботі "Хам і Яфет", де біблійними символами (не плутати з банальним їх трактуванням) означив некеровану революційну стихію і законний (легітимний) шлях формування національної державності. Що ж, читачу, "думайте, читайте!".
Андрій Павлишин
Вячеслав Липинський
ХАМ І ЯФЕТ (Уривки)
Держава - це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. Без цих трьох складників нема держави. Значить, для будови держави необхідна організована сила, яка піддержує владу во ім’я добра цілої землі - території і цілого громадянства. Нація - це перш за все єдність духова, культурно-історична. Значить для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація - єдність духова - родиться завжди від держави - єдности територіально-політичної, а не навпаки.
Хамство українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому природному процесові. Державі - початковому, цілому, батьківському - воно протиставляло завжди - кінцеве, окремішнє, синівське. Колись - уділ, потім - стан, далі - віру, ще далі і народ, і пролетаріат, а тепер - націю (...)
Влада державна - законна, маєстатична і загальна. Її право правити державою спирається на чимсь вищім, старшім і святішім, ніж вона сама. Вона не може випливати тільки з цього, що вона "хоче" правити і має "гін" до влади. Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує,- вище і старше - ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народження всіх державних влад цілого світу.
Територія, Земля, Батьківщина, Держава родиться в хвилину, коли всі мешканці даної території стають як один в оборону під проводом посідаючої до цього законне право Влади, проти мешканців чужої Землі, чужої Батьківщини, чужої території. Територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племінно-культурно-віроісповідно-національна лягла в основу всіх держав цілого світа. (...)
Громадянство - це організація. Від слова: органічність, природність, те, що в природі єсть. Отже, Церква - Христом Богом установлена організація природньої потреби віри і моралі. Армія - організація природньої потреби оборони. Родина - організація природньої потреби продовжування роду. Клас - організація природньої потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природньої потреби хліба (продукуючі класи). В основі організації, а тим самим в основі громадянства, лежить авторитет: церковний, воєнний, родинний, класовий. Тільки тоді, коли єсть загальнопризнані, громадські - церковні, воєнні, родинні і класові - авторитети, на яких може спертися Влада, народжується на території даного громадянства його власна, своя Держава. Бо тільки тоді можна викликати необхідні для здобуття Держави загальні підйоми громадянства, коли єсть ричаг, двигун - авторитетні і слухняні у відношенню до них організації, що ним можна громадянство, як один муж підняти.(...).
Хамові українському основи державного думання споконвіку чужі, не зрозумілі. Як бугай на червону плахту, так реве він, коли йому про них заговорити. "Останній крик його моди" - думання націоналістичне.
Джерело моєї влади: я і нині. В життю рішає тільки сила. Тільки сила єсть владою. Не маєстатичність, не законність, не традиційність потрібні Україні, а патрони і стихія. Патронами оперезаємось до зубів. Розбурхаємо стихію. Тарарахнемо шапкою об землю на площі Св.Софії так, що в одну мить не стане ворогів. На вчора, на батьків, на любов до них, на покору перед чимось од мене - Хама - вищим - наплювать. Вище понад все - це нація. А нація - це я і такі, як я. Не якесь там старече теоретизування, а молода буйна національна стихія, що булькоче в нас і пре нас неудержимим гоном до отаманствя, до правдивої стопроцентової націоналістичної української влади.
- Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично-чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас - цей Українець, і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин, чим більше одбився він від свого класу, чим менше не має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації (...).
- Хаме український, помимо все - Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі, тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити.- Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде інакше - кажеш ти.- Може, захочеш, принаймні, зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе ж.
- В практиці, в життю зустрінеш ти на Україні в першу чергу отамана. Він - це вже не "теорія" - а реальна,тисячолітнім твоїм пануванням витворена дійсність українського життя. Замість характеру - рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї - щодня інший настрій; зброєю - демагогія і брехня; мотором - злоба, зажерливість і пиха; тактикою - зрада, а суттю - порожнеча, пуста поза. В день, коли йому славу в руки плещуть - без розуму герой, що на стіну скаче. Вночі хитрий трус, що перший утікає. Тому здатний до бою тільки в перемішці з типами протилежними - суворими, правдивими, скромними, твердими. Тому до самостійности, якої підставою єсть вірність, органічно не придатний. Нація отаманів, що мала тисячи парадів "розбурханої стихії" на пл. Св. Софії,- площі Мудрості, з якої реготались,- але не державу. Нація отаманів, нація бунту і зради, з якими на кожнім кроці і тобі прийдеться зустрічатись.
- Поки скидатимеш батьків, вся ця нація буде, розуміється, з тобою. Але завтра ти захочеш бути проводом над нею. Хіба ж ти віддаси добровільно свою владу? Ти ж кажеш, що віриш в Україну. Коли так, то за свою віру ти будеш боротися скільки сил з напором бунту і зради отаманів.
- Ти казатимеш: віднині шануйте і слухайте мене, бо я не Гетьман, а представник нації і народньої стихії. А тобі на це: і ми представники нації та народньої стихії, а ти кого слухав, шанував? Ти казатимеш: ви ж мусите мене любити і бути мені вірними, бо я ваш провід. А тобі на це: кого ж ти любив і кому ти вірний був, коли кликав нас во ім'я злоби до бою; себе ж любимо не менше ми, ніж ти. Ти скажеш: Україну любив я і був вірним Україні. А тобі на це: і ми така сама Україна, як і ти. Ти казатимеш: що я здобув, те нація мусить зберегти, законсервувати. А тобі на це: що ж ти консервував, коли во ім'я нації поскидав тих, що були до тебе? Ти казатимеш: але ж тільки на зробленім можна далі будувати, бо інакше випаруємо у вічнім кипінню. А тобі на це: хіба ж ти сам не навчав нас, що хто почуває в собі гін, той мусить будувати все наново, на новім корінню? Ти скажеш: послухайте ж хоч мого досвіду кривавого, здобутого відданям всіх сил боротьбі за волю України. А тобі на це: не потрібні нам всі твої дурні теорії, ти ж сам навчив нас вірити тільки життю, гонові, стихії. (...)
"Вороги народу", "зрадники нації", "не Українці", "поставити поза законом" - так скидали Гетьмана і нас, гетьманців, десять літ тому ці, що потім в Східній і Західній Україні захопили владу. А сьогодні? - Дослівно цими ж самими кличами поскидали і скидають їх. Повстанчі отамани те, що дали нації, з рук таких, як і вони, нових повстанчих отаманів. Як гірко, як щиросердно вони сьогодні плачуть. І "брат на брата", і "моральний бандитизм", і "розбивання нації", і "безсовісна демагогія", "кретини", "герострати"- так сьогодні скаржаться вони на тих, що роблять проти них те саме, що вони робили. Не плачте! Завтра так само поскидають тих, що нині вас скидають. На кожного українського Хама завжди знайдеться ще більший український Хам!
(За: Сучасність- 1992- Ч. 6- С 65 - 70)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Віктор Романівецький | 3 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
