Переклав Дмитро Дроздовський

Ворон

через біле сліпе
крижане і блакитне світло
що навколо птаха
посилає одиничні нотки
освітлено лунають
світові опали
вони вдаряють
безпечно довкруж
стрибають у траву
і падаючи
вони не піднімаються
хочуть прорватися
не розбиваються
скляне повітря
це певно чорний дрізд
а не ворон
ворон же там
де він завжди
вдивляючись в ці
дні
із тихого роялю
і кігтики дряпають по дереву
птаха шаркає
перевдягнутися хоче
великими пальцями вчепилась
за стовбур дерева
і хитанням голови
ставить запитання



Більше ніж спомин

Я не мара, поклади
свою руку ти на груди
і відчуй мій живчик, час
крізь мене іде, і я
сплачую рахунок і вибираю
далі жити. Речі, що у нас
у коробках більше не можуть
роздивлятись вгору, вниз, рухатись.
Із закутків
вони кличуть, тонкі ниті
того, як один жир кохається
у їжі. А я збережена
не буду проти посухи;
зернь до зерні я все саджатиму у
саду і рухатимусь далі.

Це не луна
колись почутого звучання
у повен місяць, от дикун. Темне
стрімголове серце
іде крізь ліс до пломенів
від сонці. Жисть переможено,
коли прокинувся від сну душі.
Мене не змусять
бути служницею твоїх думок, відчуй
мою плоть, я солодка; кров
переливає крізь поріз
глибоко в кістку. Я не
шепчу на вітрі, ні,
я так із язиком говорю, і плачу
ридма, і кричу на камінь.

Я тримаюсь подалі від тебе
і відчуваю тепло, ця форма
має свій смак, тяжка на дотик,
ні полюванню; очі сміються
і плачуть, дивляться. Стискання;
відбиток твоїх рук
позначився на шкірі. Ти
не можеш випрасувати хати
цілком, навколо, повністю,
тож ти затям;
я справжня. Наші чуття
показують чи брешуть
в словах померлих. Я
не буду тебе тримати більше, тільки
тіні не відійдуть.


У пошуках весни

Пригадую, ішла униз
я довго по долині сніжній,
там, під побитим снігом, вліз
німий холодний локон тиші.

І очі, знаю добре путь
униз я до скляної річки,
шумить комиш на незабудь,
сріблястий, світиться мов свічка.

Мороз вдаряє в кісточки
я голі пальці розтираю,
стікають сніжні річечки,
вже не відлигу так чекаю.



Разом

Коли усі слова зібрались в грудях,
що ж, понесу їх обіруч до саду.
Там їх сховаєм й поспішим назад.

Хрестом те місце не помітим
трава зросте і вкриє все. Ніхто
не здогадається ніколи, що там.

І ми забудем, кілька футів від нас
лежать слова, що ми колись сказали. Тиша
засне між нами, непорушна вся.

Але в прийдешнім прийде хтось
і розкопає ту місцевість,
щоб сад сплекати, схованка злетить

зі слів усіх, промовлених раніше.



Ізі Стріт

Я іду собі по Ізі Стріт*
поряд дві дитини, пачка валіуму
двері із подвійним замком
сплять на підлозі
й чекають, як усе це повернеться.
— знову звуки твоєї ходи
і жахливі речі, які ти сказав,
рипання дверне, удар
кулака по моїм обличчю, твої ступні.
Ти сказав, я зробив це з метою
— крові.
Ти сказав, у тебе лише один шлях
— померти. Прокинься.
я чую кожен зойк,
що вривається в холод, як піт,
чую монотонний звук
На моїх ногах.
Я перевіряю кожне вікно, кожні двері,
підлогу під ліжком,
звісно, ти маєш бути там,
чекаючи, коли засну.
Ти сказав, я хотіла легке життя,
не змогла бути твоєю дружиною.
повертатися до пакетику валіуму —
це життя, а тепер
я прокинусь на Ізі Стріт.



Чаклунство

Нічого
не роби,
крім кохання,
і кохання створить
тебе.


Готичне?

Якщо відчиниш ти ці двері
побачиш образ в них кривавий:
хоробрий рицар із давнúни.

Не відчиняй, ти саботуєш
втікаєш до дівиць, бентежний,
щоб у масажі їх історій

сформовувать безформну правду.
Той світ — великі вигадкú,
гобленів, демонів, це доказ.

Метафора — то ключ поетів
у світ зачинений. Святий Георгій
Не зміг принцеси все ж звільнити,

вона поглинута. Її погинув Він. Жага,
бажання. Дракон жадав її, і зойк,
у ній приспалий, їй належить.