(Цикл " Свята Америки ",
з книги " Америка 21 століття ")

Найбільші осінні свята Америки — Галовін і День подяки. Щоб уявити, як святкується Галовін, українському читачеві можна згадати дух язичницького дня Івана Купала. З його квітнучими опівночі папоротями, лихими відьмами і бешкетниками-чортами, із вогнями, що палають у чорному нічному небі. Плюс додати до цього різдвяні колядки, коли деякі дітлахи не минають зі своїми простенькими пісеньками жодних дверей. А старші, з досвідом колядування, ідуть прямо туди, де добре вітають.
Проте американський Галовін не відзначається таким романтичним духом, як наші слов’янські свята (хоча має свої приваби). І не дивно, бо романтизм навіть початків Америки був дещо практичним романтизмом людей, які знають, чого вони шукають на необжитих просторах вільного материка. А саме — достатків, золота, кращого життя (хоча свободи релігії теж).
Тим часом романтизм слов’янина cеред синього неба і золотих полів, здається, був завжди пошуком чогось у самому собі. Пониженням матеріальних цінностей перед духовними...
І для дітлахів, і для дорослого населення Галовін перш за все забава. Хоча не раз трапляється, що забава набирає серед сучасних умов Америки все більш неприємного виду. Через те цього вечора дехто просто вимикає світло по всьому домі або не відчиняє двері на дзвінки. Діти в костюмах і плащах, що світяться за допомогою фосфору, виходять на вулиці все раніше і раніше. До того ж, найчастіше, у супроводі дорослих. Батьки бояться, що діти зустрінуться на вулиці з маніяками чи іншими особами з психічними відхиленнями.
Свято відбувається в останній день жовтня, але вже за місяць перед тим телеканали ”крутять” жахливі фільми, всі магазини широко рекламують підготовку до Галовіну в надії продати побільше страхітливих масок та інших спеціальних речей до цього дня. Стараннями комерційної індустрії свято піднеслося до нинішніх висот: обсяг продажу на Галовін досягає вже 2,5 мільярдів доларів, що поступається тільки перед Різдвом.
В цей день вся Америка змінюється, і діти, й дорослі одягають костюми, беруть гарбуза зі свічкою чи без і виходять на вулицю. В Нью-Йорку відбувається великий парад, по інших містах і містечках менші. Наприклад, в організованому пожежною командою міста Мілбурна костюмованому параді проходили школярі й дошкільнята з батьками. Потім у спортзалі школи грав духовий оркестр, визначали кращі костюми. До уваги бралася фантазія або кількість зусиль, потрібних для створення костюма. Перший приз узяв хлопчик-робот років десяти. Його білява голівка ледве виглядала з-поміж складної конструкції, створеної для нього з картону та іншого паперу. А друге місце присудили підлітку, костюм якого не потребував багато праці, але мав бути вигаданий кимось з оригінальним світобаченням. Хлопчак виглядав як такий-собі гіппі: розкошлане зелене волосся, вставлені страшнувато-смішні зуби, спортивна велика сумка, кросівки.
Куповані костюми, хоч і найбагатші, повагою в суддів не дуже користуються. Все ж той, котрому надали перевагу, був дуже незвичним. На нього всі зглядалися, намагаючись розпізнати, що там до чого: дві голови, а ноги — теж дві. Називався костюм: ”Онучок на плечах у бабусі”... Один хлопчик ішов у костюмі з маскою якогось привида з видовженим роззявленим ротом. На хлопця все зглядались малюки, сміливіші намагались його торкнути або й передражнити, інші обережно обходили.
Люди накуповують для дітей цукерок, як в Україні на новорічні свята. Дехто зразу готує цілий кошик із пакунками: спеціальні торбинки з галовінськими малюнками, а в них цукерки, шоколадка. Але все більше батьки дозволяють дітям їсти тільки цукерки в герметичній упаковці, інші обережні мами просто викидають: бояться, що в день, коли піднімаються куліси між світами живих і мертвих, їхні діти можуть стати жертвами. Ходять вперті перекази про отруєні цукерки і леза бритв, заховані в шоколадки, хоча реальних доказів такого не виявлено. Дослідники вважають, що така вигадка з’явилася ще в 1930-ті роки: має ж траплятися щось страшне у День мертвих! В 40-і роки додалась історія про страшенно гарячі монетки, які дають в дитячі рученята. В 50-і роки почали говорити про шпильки і леза в цукерках, а в час розвитку руху гіппі, 60-і роки, що дітям дають цукерки із сильним галюциногеном.
1982 року в штаті Ілінойс сім чоловік померло від таблеток тайленол, всередині яких була отрута. Хоч це ніяк не було пов’язано зі святом Галовін, страху тільки додалося. В лікарнях з’явилися добровольці, що просвічували цукерки, шукаючи в них різну неїстівну капость.
Один випадок з цукерками, правда, трапився було, але слідчі дуже швидко і безпристрасно з ним розібралися. 1974 року в Галовінську ніч в штаті Тексас помер восьмирічний хлопчик. Цукерка, що він з’їв, була з ціанистим калієм. Але вияснилося, що смерть не була випадковою: батько хлопчика перед цим застрахував його життя на велику суму. Вбивцю, якого преса прозвала Кендіменом (Цукерковим чоловіком), засудили і стратили 1984 року.
А свято — дивовижна суміш язичницьких обрядів, релігійних традицій і повір’їв, продовжує буяти і зачіпати будь-чию уяву. Напередодні Галовіну двори перед будинками не раз вражають вигадливими декораціями, страшними або навіть милими фантазіями, подекуди обладнано цілі казкові майданчики. Іноді це видається як декорації для цілих театрів, часами зроблені з немалим смаком. У розквіт палаючих барв жовтня вплітаються оранжеві тони численних гарбузів, а також казкові сюжети: на чиєсь дерево полізла дебела, в людський зріст, відьма з віником. На зеленій стриженій траві одного з дворів стоїть череп і світиться вночі, наставлено могильних каменів. Величезні білі павутини заплелися в гілля дерев, де-не-де в них видніється чорні гіперболізованого розміру павуки. Погойдуються опудала, висять білі прозорі привиди, вигинають спини чорні коти (люди свого часу вірили, що на чорних котів перетворено людей, які колись диявольськи недобре вчинили). Кругом усміхаються палаючими очима гарбузи (на них вирізано очі й роти, а всередині поставлено свічку). Гарбузи є особливим і обов’язковим атрибутом свята. Для декорації і для продажу їх купами навалюють в подвір’ях багатьох крамниць, і вони ще за місяць-півтора до свята милують око яскравими тонами молодої осені. Дехто купує гарбузи на фермах. До речі, їх також традиційно використовують для приготування улюбленої страви (гарбузового пирога) до іншого чудового осіннього свята — Дня подяки.
Щороку в Америці відбуваються свята, центром уваги на яких стають гарбузи. Перед 2000 роком світова конфедерація гарбуза організувала фестиваль представників сімейства гарбузових у місті Кларенс штату Нью-Йорк. Перше місце завоював гарбуз, котрого виростив житель штату Білл Боб’єр. Дивовижний гарбуз важив 444 кілограми і мав діаметр 109 сантиметрів. Старанний овочівник одержав 10 000 доларів премії і шанс поїхати до Швейцарії на фестиваль ”Октоберфест” в Цюриху. Та виростити такий дивовижний овоч було зовсім непросто. До п’яти годин у день він витрачав на догляд за рослиною. Коли була засуха, встановлював спеціальну зрошувальну систему, котра щопівгодини поливала землю навколо плоду. А від сонця гарбузика захищав тент. В холодні ночі ніжно плекану рослину овочівник переносив до парника, в якому електронагрівач підтримував постійну температуру. Зрозуміло, Білл потрудився добряче. Але й гарбуз, безсумнівно, викохав на славу! І на заздрість суперникам по виставках...
Протягом усього галовінського дня діти підходять до дверей будинків. Правда, не з піснями-відголосками давньої культури (Америка — країна молода), а з жартівливою погрозою ”Трік ор тріт”. Це означає — дарунок або шкода (традиція пішла ще з 1930-их років). Шкодою може бути камінь, що полетить у вікно того, хто не дав дарунка, або ще щось. Такий собі, знаєте, ”невинний жарт”. Нерідко поміркована публіка і частина дівчат в цей вечір обирають за краще лишитися удома. Бо хто зна, що іще може видатися жартом наповненій зброєю і наркотиками Америці.
До того ж, якщо є бажання віддати данину традиції святкування, досить тільки увімкнути телевізор. У ньому почнуть закочувати очі зелені і синюваті вампіри, кричати, як недорізані, мерці, торохтітимуть кістками скелети, миготітимуть нагани і обрізи, ріками ллятиметься голлівудська кров, на яку кіностудії фарби не жаліють. Або — відкрити газети. В них можна знайти немало цікавого: журналістські заголовки і повідомлення будуть наповнені оригінальними словесними знахідками. Англійська мова дає широкі можливості для гри словами і поняттями, і це можна відчути, переглядаючи періодику або читаючи в магазині листівки до кожного свята.
Щось жахаюче-оригінальне намагаються видати і в різних нічних закладах для тих, хто не побоявся пуститися в мандри цієї ночі. В нью-йоркському ґоу-ґоу барі російська емігрантка Ірина, котра заробляє собі на хліб (і до хліба) танцями без одягу, піднесла сюрприз відвідувачам, використавши подію, яка в той час саме була у всіх на язиці: то був вчинок жінки, що відрізала голову своєму чоловікові, наркоману і гультяєві.
Так от Ірина створила образ цієї особи. Одяг нічної танцюристки складався з високої білої кухарської шапки і оббризканого кров’ю білого нагрудника. В руках Ірина тримала великий ніж, яким користуються м’ясники. Публіка бару була в захваті від почуття гумору сучасної гейші. Отож більшість галовінських забав носять диявольський, страхаючий характер. Але саме свято Галовін виросло колись із релігійних коренів. Воно народилося понад 2000 років тому на території нинішніх Англії, Ірландії, Шотландії, Уельсу й Північної Франції, а вже значно пізніше було привезено до США ірландськими емігрантами. 31 жовтня було останнім днем року і фестивалем померлих, цього дня кельтський орден друїдів віддавав почесті богу мертвих Самвену. Бог міг керувати їх духом ще й протягом всього наступного дня, примушувати тихо собі лежати в могилах або брати участь у найдикіших оргіях. Тому всі живі мусили виконувати різні ритуали, котрі могли б оберегти їх від сатанинських проявів. Люди одягалися в шкіри тварин, одівали маски. Ввважали, що так духи їх не впізнають. Або бридкі костюми відлякають злих духів.
Люди палили великі вогнища на узгір’ях, боючись, що згасаюче осіннє сонце не повернеться до них весною. Хай, мовляв, світило думає, що в людей і далі тепло й світло, та не вагається весною повертатись. Також вогнищами люди намагалися відлякати злих духів, помагали Богу Сонця битися з темінню і зимовим холодом. За головним вогнищем старанно доглядали і слідкували, щоб догоріла остання жаринка, розносили вогники від багаття по своїх доміках для майбутньої удачі. Потім готували багато їжі над вогнем.
Широко здійснювалися жертвоподання: 1 листопада, в свій новорічний день, кельти підносили богові тварин. Адже в ті хвилини Самвен збирає разом усі душі померлих і, вселившись у тіла тварин, мертві можуть розплатитися за колись скоєні ними гріхи. Чим більшим був гріх, тим більше тіло тварини потрібне, аби він помістився.
Існує ще історія з померлим вихідцем з ірландців Джеком-О-Лантерном. Він за життя здійснив так багато поганого, що по смерті його не приймали ні до раю, ні до пекла. Тож неприкаяний мусив постійно ходити посередині між небом і землею, він при собі мав ліхтарик ”лантерн”, котрий вмикав у темряві. Так його й прозвали Джеком-О-Лантерном. Намагаючись відлякати його страшний жорстокий дух, люди вирізали з каперсів подобу обличчя Джека, і всередину ставили свічки. Той витвір так і називався джеком-о-лантерном.
Америка обрала для тої мети гарбузи: на них зручніше вирізати, бо вони більші. За гарбузами-обличчями так і лишилася назва їх попередників — джек-о-лантерни.
А в Древньому Римі 1 листопада проходили фестивалі в честь богині фруктів і садів Помони. Люди дякували богині за урожай, пригощали один одного горіхами і яблуками, влаштовували фестивалі і спортивні змагання на цілу ніч.
Завоювавши галлів і кельтів, що жили на півночі сучасної Франції, римляни насадили їм свої традиції. Фестивалі в честь Помони і Самвена стали відбуватися разом, в один день.
Пізніше частково фестивальні звичаї увійшли в ритуали християнського свята, що постало в Шотландії. Сама назва його означає Святий вечір і утворена зі слів Голлі (святий) та Івнін (вечір). Наступає Галовін якраз у переддень християнського дня всіх святих, що припадає на 1 листопада.
У середні віки чаклунство стало самостійним культом і проти нього стала боротися Римо-католицька церква. А Галовін називали Відьомською ніччю. Адже, за переказами, саме в цей час править бал Сатана зі всіма своми відьмами й вурдалаками, перевертнями та іншою нечистою силою. Вони збираються в певних місцях (кожна країна мала для цього ”постійну територію”) і прагнуть зірвати церковне свято Всіх Святих.
Можливо, дитячі ”трік-енд-трітін” — ходіння пішли від ірландських фермерів, котрі ходили по хатах напитувати їжі для Галовінського фестивалю і обіцяли щедрим господарям удачі. А може, це залишки звичаю, за котрим бідняки просили особливого пирога на День всіх Душ...
Кольори Галовіну — оранжевий і чорний — символізують урожай і смерть. Проте релігійного змісту в нинішньому Галовіні не залишилося зовсім. Лише американський ”фан” — забава. За популярністю це свято в США зараз поступається хіба що Різдву. Власне, Галовін стає широко відомим і популярним у всьому світі, очевидно, що свято і не збирається зникати.
А особливою розвагою, казкою Галовін є для дітей. В школах проводяться маскаради, на які діти приходять в жахливих костюмах, масках (іноді створених мамами, а в більшості купованих). На концертах вони представляють уривки з відповідних фільмів і літературних творів, виконують пісеньки і читають віршики про Галовін, яких складено безліч.
Наприклад, такого змісту (переклад з англійської — авторки цієї книги):

— Я одержав запрошення. У ньому сказано : ”Жахливої ночі
Запрошуємо тебе в кабаре привидів.
Я міцно зав’язав свою маску
І поїхав велосипедом просто на свято.
Що я побачив, вам такого повік не уявити!
Безліч страхіть бавилися і веселились.

Дракула був щасливий, п’ючи кров,
Поки бридкий Монстр із *Чорного Лагуну
Борюкався в гидкому бруді.
Вампіри аж дуріли з радості,
Коли оркестр починав грати.
І *Горбань, що прийшов із *Нотрдейму
Протанцював без утоми всю ніч.
Це було гидко, це було страшно,
Це була чудово жахлива історія
Жахливої ночі, жахливої ночі,
Жахливої ночі.

Всі відьми лишали свої мітли при дверях кабаре,
Коли оркестр грав, усі аж чаділи від задоволення,
І перевертні вили ще більше.
*Френкенштейн і старий Кінґ Конґ
Танцювали буґало,
І навіть, думаю, радо підспівували.
Духи всі лякали:* Бу!
Мумія і Вовк-чоловік мило розмовляли,
Ящірка Годзіла стукотіла своїм лускатим хвостом,
І *ґобліни похляпували себе в ритм музиці по колінах.
Потім годинник у бальній залі пробив північ,
І я мусив поспішати додому.
Коли скелети махали мені на добраніч,
Вони торохкотіли всіма своїми голими кістками.

Ця пісенька цікава і тим, що в ній зібрано більшість найпопулярніших галовінських персонажів. А ось інша:
Будинок привидів
На горі під містечком,
Угніздившись між шепоту сосен,
Стояв старий-старий будинок,
облюбований привидами.
Його веранда геть обвалилася,
Двір заріс плющами.
Це саме те, що полюбляє дух.

В кутках було повно павуття,
Віконниці геть обламались,
Горище заповнили кажани,
А всі двері було пофарбовано в чорне.
Коли їх відчиняти, вони страшенно скриплять,
Закриваючись, різко бабахкають.
Це саме те місце, де дух любить гуляти.

А те, які маски вибирають на карнавали діти і які похвали їх при цьому радують, видно з наступної пісеньки під назвою ”Ти виглядаєш жахливо!” (для літератора вона цікава і тим, що в ній багато *оксюморонів):

— Ти видаєшся жахливим!
— Приємно це чути від вас.
— Гидко і страхітливо!
— Я хочу таким видаватися.
— Від твого вигляду дзеркало трісне!
— Візьмім його, лопне нехай!
Я спеціально одягнений так,
саме для цього жахливого свята.

Галовін, я вифарбую своє обличчя,
Галовін, бридкою кольоровою сумішшю,
Галовін, я одягнуся в костюм
страхітливого опудала,
І коли піду на ”трік чи трітін”,
біля кожних дверей, де я подзвоню,
мені скажуть: ”О, ти видаєшся жахливим!”
А я одкажу: ”Щиро дякую вам!”
— Аж із середини нас вивертає!
Я скажу: ”О, дякую, ви дуже люб’язні!”

Ці пісеньки насправді яскраво і колоритно передають дух свята. І немає сумніву, що Галовін діти дуже люблять. Дитинство сприймає світ серйозно. Дитинство тягнеться до казки, у якій воно відчуває ще приховану батьками тяжку правду життя. Всі діти чомусь дуже вподобують жахливі розповіді, в яких існують мільйони нереальних істот. Може, діти, ще не так заполонені дорослими проблемами — цікавими, але досить звичайними і, в більшості, суєтно-побутовими, відчувають, що істоти з казок не такі вже й нереальні. Незіпсовані буттям і мудрі в своїй наївності діти могли б контактувати з будь-ким і не нав’язувати йому свого бачення світу. Хоча, чим більше вони дорослішають в модерному світі, який не дуже завдає собі турботи дбати про глибину культури особистості і суспільства, тим більш поверховим стає їх погляд в казку.
Саме такий характер і має зараз Галовін, забава, над якою не треба задумуватись (бо однак нічого глибокого не витягнеш). І як кажуть у нас, в Україні, чим страшніше, тим модніше.
А всякі страхітливі образи з літератури, фольклору та інших джерел стають знайомими і ”свійськими” для американських підлітків з дитинства почасти, завдяки цьому святові. Тому їх пізніше не дуже лякають різні фільми жахів, і голлівудські режисери зі шкури пнуться аби вигадати щось ще бридкіше, ніж досі, для нового сезону.
У галовінський вечір вулицями містечок ходять багато дітей у цікавих, а часом і гарних вбраннях (вони не обов’язково мають бути страшними). Можна побачити кого завгодно: зеленохвостих русалок, принцес, попелюшок поруч зі скелетами, монстрами, привидами і вампірами. Підлітків, малят і зовсім часом немовлят, що смішно в своїй невинності виглядають у примудрованому на них мамою страхітливому чи просто маскарадному костюмі, супроводжують дорослі. Часом діти ходять самі. А дорослі вибираються на вулиці теж прибраними, для потіхи. А часом з релігійними чи іншими місіями. Так, ми зустріли групу, що виглядала, як єрусалимські пустельники. Вони роздавали дітям цукерки і яскраві книжечки. Біля приватних крамничок нерідко стоять закликаючі Білосніжка, Кролик, Наречена, і будь-які інші костюмовані персонажі. Всередині магазинчиків, до яких юрмами зі щебетом забігають діти, їм дають карамельки, шоколадки, всілякі солодощі.
Нерідко має на собі костюм і господар дому, що відкриває двері маленьким гостям. Мама однієї багатодітної американської родини одягла всіх своїх нащадків в костюми плямистих далматських цуценят, і сама теж прибралася подібно. То було дуже оригінально на фоні улюбленого і дітлахами і дорослими диснеївського фільму ”100 і одне далматське цуценя”. В іншій хаті сімейство вдяглося в костюми корів, черепашок нінзя. Простір для фантазії.
Те, як чекають і вітають дітей, залежить, як і всюди по світі, від особистих рис господарів. Люди привітні і веселі ( а серед американців таких багато) накуповують цукерок, щедро випромінюють радість і діляться з нею із прибраними, гордими своїм виглядом дітлахами. Інші виключають світло і ховаються в темних кімнатах або намагаються зникнути з дому (правда, часом такі обставини викликані хворобою, боязню надмірних трюків або іншими причинами).
Рідко, але трапляється й таке. Ми бачили, як якесь чорношкіре маля заскочило в магазинчик недавніх підприємливих емігрантів з країн колишнього Союзу. Воно все стояло і чекало, часом простягаючи руку, а хазяйка, заповзято бігаючи між покупців і лотків із яскравими цукерками, все кидала йому недбало: ”Пожди, не бачиш, що я зайнята?..”
А завершує Галовін великий маскарад у Нью-Йорку (правда, подейкують, що він іще існуватиме недовго). Останнім часом це свято стає все більше розвагою для дорослих, їх так багато прогулюється у найвигадливіших костюмах освітленими вулицями міста. А в театрах на Бродвеї цієї ночі йдуть відповідні вистави: щось нове, цікаве і жахітливе...
Правда, найнебезпечніші квартали міст лишаються пустельними. Зокрема в останні роки, коли поширювалися різні чутки. А серед них, що в день Галовіну малолітні вбивці збираються ранити випадкових людей і цим доводити свою ”доблесть”, аби бути прийнятими до банди ”Криваві”.
А ще можна бути закиданим яйцями. Жарт старий, його придумали бешкетники ще 60-их років. Але в новітніх умовах не особливо добросердими жартунами винайдено таке собі яйце з депіляторієм (кремом для зняття волосся). Свідчень про його кидання небагато, але ніхто не бажає стати в цьому випадку винятковим, облисіти і бути записаним до статистичних даних.
1994 року в Нью-Йорку, кажуть, так розкидалися яйцями, хоч і звичайними, що вбили трьох чоловік. (Очевидно, ті яйця мали бути сталевими).
Ще люблять деякі ”жартуни” обливати перехожих фарбами, кидатися баночками з кремом для бриття, які, при домішуванні якихось хімікатів, випускають багато білої піни.
Отож, перш ніж вийти на нічні вулиці в Галовін, багато хто добре думає. Бо цікаво то цікаво, але береженого ж, кажуть, і Бог береже.

1. Всі поетичні переклади — Т. Ганенко
2. Чорний Лагун — озеро
3. Горбань — прізвисько жахливо невродливого горбаня, що полюбив красуню Есмеральду
4. Нотрдейм — Собор Паризької Богоматері
5. Френкенштейн — лікар, котрий за відомим літературним твором, написаним жінкою, створив жахливого Монстра. Більшість вживає ім’я Френкенштейн як ім’я самого Монстра
6. Буґало — старий естрадний танець (буги-вуги?)
7. Бу! — звук, яким в Америці виражають спробу раптово налякати
8. Ґоблін — домовик
9. Оксюморон — зіставлення в контексті речей протилежного значення, які, здається, не можуть бути поєднані
10. "Тріт ор трік" — ”дарунок або шкода”, примовка дітей, коли вони ходять від хати до хати



(Збірка "Із тернами в серці", 2003)

Широко публікувалось в пресі