ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Ганенко /
Публіцистика
/
Із неопублікованої книги про Америку
Свята Америки: День Подяки
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свята Америки: День Подяки
(Цикл " Свята Америки ",
з неопублікованої книги " Америка 21 століття ")
ХРОНОЛОГІЯ СВЯТ
У США святкуються День Подяки (останній четвер листопада), Різдво (25 грудня), Новий рік (1 січня), день Мартіна Лютера Кінґа (третій понеділок січня), День святого Валентина (14 лютого), День президента ( 16 лютого), Пасха у квітні, День матері в другу неділю травня і День батька в третю неділю червня, також День Ветерана і День Пам’яті, День незалежності (4 липня), День праці (перший понеділок вересня), День Колумба (другий понеділок жовтня). Улюбленим є Галовін, що наступає останнього жовтневого дня. Також святкують свої дні люди різних національностей, наприклад, відбуваються великі паради в Нью-Йорку та інших під час китайського Нового року влітку, ірландського Дня святого Патрика та інших. В День незалежності України на багатьох ратушах в місцевостях, де живуть українці, піднімають український прапор поряд з американським, відбуваються мітинги, концерти, святкування.
Є й багато інших свят, серед яких — день американського прапора. А ще є таке: другого лютого вважається Днем бурундучка, гризуна, що всю зиму спить собі в норі. За розповідями старих фермерів, ця коричнева тваринка просинається 2 лютого і вилазить зі своєї нори подивитися, коли прийде весна. Якщо він зможе побачити свою тінь, то вже знатиме: зима триватиме ще шість тижнів. Якщо ж день буде похмурий і тіні не видно, то весна прийде дуже скоро.
Святкування деяких свят є особливо цікавими, про що й хочеться розповісти.
ДЕНЬ ПОДЯКИ: КРІЗЬ СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДНІ
Одним з дуже цікавих і найулюбленіших свят в Америці є День подяки (Тенксґівін Дей), який відбувається в останній четвер листопада. Тоді повсюди оголошуються вихідні на кілька днів. Свято вважається сімейним — за столом збирається рідня, котра з’їжджається для цього з усіх усюд. А першими його почали відзначати перші англійські поселенці в Америці — пілігрими.
1620 року до Америки прибув невеличкий корабель на ім’я Травнева квітка (Мейфлауер). На ньому було сотня людей з Англії, що називалися пілігримами і прибули до вільної землі, аби мати право безбоязно сповідувати свою релігію: в Англії пілігрими не могли мати власної церкви.
Новоприбулі не привезли з собою вдосталь теплого одягу і їжі, а перша зима в Америці зустріла їх великим холодом. Почалися хвороби, смерті. Коли зимівка все ж якось докотилася до кінця, пілігримів відвідали місцеві індіанці, двоє з яких могли говорити по-англійськи. Гості-аборигени навчили пілігримів, як вирощувати кукурудзу. Невсипущі поселенці протягом літа старанно і нелегко працювали — зрубували дерева і будували з них будинки, вчилися полювати на диких індиків у навколишніх лісах. Восени вони мали результати своєї праці. І — добрий урожай кукурудзи. Тож на великий святковий обід перш за все запросили своїх рятівників — індіанців і вшанували їх. Ті принесли з собою на гостину оленячу тушу, засмажили її надворі. Всі їли і їли протягом трьох днів. Пілігрими дякували Богові за все, що вони мали. Таким був перший День подяки в Америці, котрий започаткував вікову традицію.
Задовго до цього популярного свята вулиці й будинки міст сучасних США починають щедро прикрашати символічними предметами, а в крамницях розширюється продаж індичих тушок. Їх постачають спеціалізовані птахоферми — це вигідний бізнес в час підготовки до Дня подяки. Адже засмажений індик — то перший обов’язковий атрибут святкового столу. Зараз ця частина обряду вже є предметом постійних жартів. Мовляв, це унікально: індика на знак шани за порятунок подають до столу засмаженим. Проте традиція собі лишається.
Не всі готуватимуть і залишаться вдома, є популярні місця для святкових обідів і цього вечора. Наприклад, в ресторані індичої ферми в Честері штату Нью-Джорзі чи деінде. Тільки треба зробити замовлення за багато днів перед святом, бо в останню хвилину знайдеться немало бажаючих посвяткувати при смачній ресторанній кухні.
Нерідко тушки індиків дарують своїм працівникам різні фірми. Також магазини дають без оплати підготованого до смажіння індика тим, хто протягом певного проміжку часу закупив у них продуктів на визначену суму грошей. Індик чекає на покупця вже гарно упакованим. Всередину тушки в окремих маленьких торбинках всунуто нутрощі птаха і шию, спеціальний мотузочок для піднімання готового індика з гусятниці, а також часом рецепти з кольоровими фотографіями для господарки. Хоч кожна хазяйка, звичайно, має наперед власний спосіб приготування традиційної страви. А також — десертних доповнень до святкового столу, серед яких до цього дня є популярними смакоти з солодкої картоплі і яблучний та гарбузовий пироги. Традиційні також солодка біла кукурудза (налущена, вона продається в магазинах мороженою в пакетиках, досить лише покип’ятити кілька хвилин), боби, печеня. В День Подяки в Америці, що посеред своїх надмірних харчових достатків завжди намагається остерігатись зайвих калорій, не гріх багато наїдатись.
Численні журнали друкують за місяць-два до свята безліч різноманітних рецептів. Пояснюється, як правильно та красиво нарізати індика, подаються інші важливі поради, ідеї використання холодного пташиного м’яса, що залишиться після святкувань, для інших страв, різних сендвічів. Американські рецепти відзначаються швидкістю виконання (адже для них використовується багато напівготових — морожених чи консервованих продуктів), завжди в кінці опису зазначається час, необхідний для організації і приготування страви. Але з індиком поспішиш — людей насмішиш. На підготовку до смажіння простої, без начинки тушки птаха рецепт із американського часопису ”Добре господарювання” (листопад, 1998) дає 45 хвилин, і приблизно 3,5 хвилин на саме тушкування в плиті. Та це ще не все. Протягом листопада і, звичайно, самого Дня подяки (а то й грудня, аж до самого Нового року) діють багато безплатних телефонних ”гарячих ліній”, де кожна заклопотана господиня може роздобути необхідну їй пораду, як нафаршувати індика, як правильно приготувати страви з птиці, дотримуючись усіх санітарних вимог. А що робити, коли індик підгорає, хоч м’ясо ще не готове? Спеціальні служби ладні в останні хвилини виручити недосвідчену кухарку і врятувати для столу традиційну багатостраждальну страву. Вони організовані основними компаніями з продажу індичого м’яса. Наприклад, фірма ”Батербол таркі” оголошувала, що на дзвінки чекатимуть 48 жінок із достатнім кухарським досвідом). Хто хоче, має можливість заглянути також в спеціальну сторінку Інтернету, гаразд що комп’ютери є майже в кожному домі. А по ”гарячому” можна звертатися із питань продуктів з м’яса і птиці протягом всього року. Відповідатиме відділ сільського господарства у Вашинґтоні.
До індика на столі обов’язково мають бути також соуси ґрейві та журавлиновий. Десятки фунтів цих червоних ягід господарства збирають саме до свята. І в День подяки часто сторінки газет повняться фоторепортажами про збір журавлини. Вона росте в болотяній місцевості, і збирають її врожай у сучасних умовах за допомогою води. І треба управитися вчасно — ще за місяць до Дня подяки, до перших жовтневих приморозків. Інакше врожай загине.
Коли листочки кущиків журавлини золотіють, болота стають червоними морями. Кажуть, це дуже красиве видовище. І чим червоніший колір у ягоди, тим краща вона на смак. Американські індіанці називали журавлину ”ібімі” або ”гіркувата ягода”. Пілігрими назвали її журавлиною, бо нібито довгоногі бусли, завітавши на болота, люблять її покуштувати.
Фермери тримають величезні грузькі території для вирощування вередливої ягоди. Улітку вони повинні простежили запилення кущиків бджолами, узимку обсипати болота пісками, важливо також правильно визначити рівень і температуру води під час заливання полів, усе це досить непросто. Працівники заходять у червоні моря по коліна, аби зрізати спеціальними машинками ягоди. Потік води після цього підхоплює журавлину, конвейєр наповнює нею вантажівки.
Раніше ягоди збирали вручну — це була довга і важка робота. Пізніше фермери відкрили, що при наводненні полів плоди журавлини спливають наверх і їх легше збирати. Головними штатами у вирощуванні червоної ягоди вважаються Нью-Джорзі, Орегон, Вісконсін і Массачусетс. І більшість полів вони протягом збирання урожаю заливають водою.
Основна кількість ягід перетворюється на соуси і соки в цехах найбільшого в Америці виробника продуктів із журавлини — компанії Оушен Спрей Кренберіз Інс. Соус робити нескладно, для цього потрібно тільки розчавлені ягоди, цукор і вода. Журавлини мають натуральний пектин, що дає соусу драглистість. Їхня корисність незмінна з часів, коли індіанці додавали ягоди до сухої м’ясної страви. Нині вважається, що журавлина знижує можливість захворювання уринарного проходу від інфекції, а також ризик серцевих хвороб. І журавлину домішують зараз до різних соків, морозив. Індустрія виробництва її продуктів усе зростає. А були й важкі часи. На ягоди журавлини було пущено безпідставний поговір, нібито вони спричиняють захворювання раком. Навіть те, що президент Ніксон ложечками їв соус перед телекамерою, не могло переконати американців. Того року загинули цілі поля журавлини.
Ще одною важливою складовою американської казки Дня подяки стало особливе видовище, величезний парад фірми Мейсіз із надувними повітряними фігурами (”балунами” по-англійськи), що відбувається в Нью-Йорку з 9-ї ранку до 12-ї дня. Часом повітряних іграшок набирається не менше півсотні.
Багато американських сімей включають в свій обов’язковий розклад телевізійну трансляцію параду Мейсіз. Нью-йоркці, що живуть прямо над 77-ю вулицею, де починається ця знаменита хода із повітряними фігурами, мають свої особливі звичаї. Не одна з родин запрошує до себе дітей з усього довкілля у ніч ще напередодні Дня подяки, адже просто під їхніми вікнами надувають чудових персонажів із мультиків. І дивитися на це з вікон дозволено тільки найближчим жителям.
У цей день до Нью-Йорка приїжджають біля мільйона людей, аби спостерігати за більше ніж двомильним маршрутом параду і таїнством ”народження” кожної повітряної фігури. Ось ”крокує” індик Том Таркі, простягся в повітрі Барні, улюбленець з дитячої телепередачі (в ньому — 11 кубічних футів газу ґелію), там надувають Міккі Мауса, ще в іншому місці — Супермена, Царя Лева, Велику Птаху. Кожного року додаються до попередніх творінь усе нові образи із диснеєвських мультфільмів, відомих карикатур, малюнків. З’ява кожної величезної летючої кулі, вартістю в сотні тисяч доларів, гра десятків оркестрів викликає захоплення і дітей, і дорослих. Та й окрім повітряних фігур парад має інші цікавинки. Ось пропливає на автомашині обрис корабля перших індіанців, котрі допомогли вижити пілігримам. На вулицях ідуть шоу-концерти, гарцює в параді кінна поліція (хоча іншим її підрозділам вистачає роботи по збереженню порядку, як це трапляється при кожному скупченні людей). В Центральному парку відбуваються фігурні катання, і посередині льодової арени танцює товста Снігова баба на ковзанах. Деякі люди займають місця на вулиці з раннього ранку, так і стоять, чекаючи початку. А на дорогах — шалені перевантаження: часом на вулицях застряють сотні тисяч машин. Телевізійні канали ведуть трансляцію параду, про нього розповідається у випусках новин. І часом багато зручніше дивитися дійство, примостившись на дивані біля ”блакитного екрана”, аніж мерзнути на провітрених осінніх вулицях Нью-Йорка. Тим паче, що якщо завчасно не зайняв місця, все одно багато не побачиш, правда, основне диво — надувні фігури, що пливуть у повітрі, видно всім.
Сотні добровольців тримають тих надувних мультиплікаційних героїв. Адже часом, коли трапиться неспокійний день (а вітри в листопаді дуже часті гості) — не випустити з рук оте яскраве плаваюче диво дуже тяжко. Падіння гігантської забавки часом спричиняє травми, а може і вбити. Під час одного з парадів року порив вітру, що досягав швидкості урагану — 50 миль на годину, шпурнув фігуру Кота в капелюсі на стовп на вулиці, і це поранило чотирьох глядачів біля Центрального парку. Величезного кролика ”Банні”, хоч його й намагалися тримати якомога нижче, вітер кинув на землю. Підняти гігантського гумового зайчика було неможливо, тож поліції й глядачам довелося порізати його, бідного, на шматки.
Власне, трагічні випадки під час нью-йоркських парадів вносять свої корективи в магічну традицію. Одна з постраждалих, 34-літня Кетлін Керонна, що була на параді з чоловіком і дитиною, одержала тяжку травму черепа і протягом довгих місяців все ще продовжувала лікуватися, мусила навчатися говорити і робити найпростіші рухи. Вона висунула місту й універмагу ”Мейсіз” судовий позов на суму майже 400 мільйони доларів. Мер Нью-Йорка тоді заявив, що відтепер магазин може виносити надувні фігури тільки якщо швидкість вітру не перевищує 23 милі на годину, а окремі пориви — 34 милі. Навіть при безвітряній погоді ”Мейсіз” уже не має права представляти фігури надувних героїв, довші за 70 футів. Усі добровольці, яких магазин найме тримати непокірні повітряні іграшки, повинні будуть подивитися фільм з техніки безпеки і пройти короткий курс підготовки.
До речі, паради (правда, не такі грандіозні, як в Нью-Йорку, але цікаві по-своєму) цього дня відбуваються у Детройті, Гонолулу та інших місцях. Їх теж можна побачити по телевізору як і інші цікаві передачі цього дня. Якось телебачення транслювало святковий концерт фігуристів у Нью-Йорку — столиці фігурного катання, як сказали тележурналісти. Одними з перших серед світових зірок показували Оксану Баюл, Віктора Петренка, Катерину Гордєєву. Чудові композиції з їхніми танцями демонструють і до різдвяних та інших свят.
Не залишаються без духу свята і ті американці, хто виконує службові обов’язки далеко від дому. Наприклад, моряки в океані. Одне із військових суден із майже 6 тисячами службовців тримало на борту до Дня подяки півтори тисячі фунтів індиків та таку ж саму вагу спеціальних булочок до святкового обіду, який починається релігійною церемонією.
Давні імігранти в День подяки матимуть в теплих кімнатах при святковому столі велике коло найрідніших людей. Новоприбулі у цей день ще більш затужать за далекою батьківщиною і родиною, там залишеною. Але кожен постарається створити вдома у святкові хвилини якийсь особливо привабливий затишок, і тим паче — засмажити індика. Цей індик — приручений нащадок того мексиканського дикого птаха, котрого колись торговці вивезли з американського материка до Європи. Запашне м’ясо набуло популярності по всіх країнах, і з них індик разом з європейськими поселенцями нарешті потрапив до Америки, щоб стати однією з її найцікавіших традицій.
День подяки дає всім, і особливо дітлахам можливість дізнатися і відчути, хто вони, як з’явилася їхня країна. Тому це сімейне свято породило немало приватних, домашніх традицій у різних куточках Америки. Наприклад, одна мама в Каліфорнії придумала стіл пам’яті: одного року всі її діти й присутня за столом родина підняли свої тарілки і написали під ними власні імена. Умілиця-господиня пізніше вишила кожен підпис. Наступного року все це повторили. Коли хазяйка дому померла, традицію продовжила її донька Мінді Робінсон — імена присутніх одного певного року вона вишиває однаковим кольором. Рід уже має дві скатертини. Як признається Мінді (Меґ Кокс, ”Добре господарювання”), для неї дуже зворушливо бачити дитячі почерки її вже підрослих нащадків. А особливо ім’я незабутньої мами.
Інше сімейство з двома хлопчиками започаткувало писати подяки за найпам’ятніші події року на осінніх листках. Коли діти підросли, вони також стали виробляти руками або виготовляти на комп’ютері листівки з подяками, які потім відносили додому дорогим і важливим для них людям. Адже до цього дня ведеться і подякувати тим, що зробили добро, привітати їх листівками, а також подарувати чи віддати щось біднішим знайомим. До речі, святкових листівок продається величезна кількість. І всі з жартівливою дотепною грою слів, натяками на різні, в тому числі історичні події, пов’язані з Днем подяки. Святкова вечеря у згаданому вище каліфорнійському сімействі починалася подякою Богу, а в деякій їжі були запечені тоненькі записочки з реченнями із Біблії. Їх читали за столом вголос.
А родина Гафсів, котра збирається цього дня у кількості від 15 до 50 чоловік, ось уже 25 років має традицію приготування всієї їжі чоловіками, прибирання — дітьми і бездітними, котрі менше потребують відпочинку, аніж матері. Жінки від середи аж до суботи просто відпочивають, грають у карти і займаються улюбленими справами.
Дехто виділяє дітям цього дня окремі столики і підготовлює для них улюблені страви у традиційних рамках. Щоб у пам’яті малят заснувався дух особливого свята, про яке вони згадають у молитвах. Щоб з’являлося передчуття радості перед Днем Подяки. Бо кожна добра традиція побільшує в людині радості, допомагає жити і боротися із життєвими злигоднями.
Як каже Крістофер Рів, традицією є і незмінна віра американців у те, що вони живуть у найкращій на світі державі.
ІНДИК — СИМВОЛ АМЕРИКИ
Донині дикі індики — не рідкість у місцях США, де люди поселилися не надто густо. Групами по 10-15 штук ці птахи швидко бігають лісами, шукають собі поживи, а натрапляючи на людські насадження, квіти, пробують на смак і їх.
Якось по газетах прогримів випадок, коли дикий індик ”атакував” за висловом журналіста, людину. Це стало цілою сенсацією, викликало ряд обговорень, чи, мовляв, безпечно дозволяти крилатим терористам так собі бігати, де їм заманеться. Говорили про все, але чомусь ніхто не звернув увагу на одяг того нещасного ”атакованого” — може, він просто був одягнений у червоне? Адже в Україні кажуть, що цей колір шалено дражнить індиків подібно до того, як багряний плащ у руках тореадора злить бика.
Які ж вони, дикі індики, уродженці Північної Америки, поширені на землях США, Мексики й Канади? Кажуть, дуже схожі за характером на самих американців. Бо легко пристосовуються до нових умов, досить добродушні і люблять поспілкуватися, симпатичні й кмітливі. До того ж вони оздоблені такими ж самими кольорами, як американський прапор: червоним, синім, білим. Один із засновників Сполучених Штатів Бенджамін Франклін свого часу пропонував зробити індика американським символом, помістити його в герб замість орла.
У США, за матеріалами преси, існує п’ять підвидів диких індиків. Східні види живуть в полях і лісах від штату Вісконсин до Атлантичного узбережжя і люблять жолуді й горіхи. У сніжних районах, розміщених високо над рівнем моря, мешкають індики Мерріам. Їх так назвали в честь першого директора Американської біологічної інспекції (зараз це Федеральна служба охорони рибних запасів і живої природи).
У Західному Тексасі проживають птахи Ріо Гранде. Вони не люблять вологої південної частини штату, але зате прижилися на Гавайях і інших штатах США при Тихому океані. На Флориді здавна поселилися індики Оцеола, а вид Ґулд зустрічається в штатах Аризона і Нью-Мексико, ще більше його представників водиться в західній частині Сьєрра Мадрес у Мексиці.
Смачне й поживне м’ясо індиків приваблює мисливців і тих, хто любить смачно поїсти. А тому минулого століття вид диких ”таркі” (індиків) ледве не вимер в Північній Америці, птахів лишалося вже тільки кілька тисяч. Захисники природи розробили спеціальну програму: індиків ловили в одних районах і перевозили до інших, аби їх кількість була якраз підходящою у всіх округах. Пізніше придумали ще такий метод відновлення популяції: диких ґелґотунів підгодовували кукурудзою, ловили їх і перевозили в інші місця, де охоту на птахів було заборонено, аж поки вони добре розмножувались. За останні роки їх так було перевезено на різні території близько 150 тисяч штук. І нині дикі індики заселили всі штати США, окрім холодної Аляски. Їх розвелося уже більше 4 мільйонів.
Пернатих навіть переселили в інші країни, і вони добре прижилися в Німеччині, хочуть розвести їх деякі інші держави. Проте не треба забувати, що дикі індики найбільше бояться різких змін клімату, особливо навесні. Пухнасті малята-пташенята також помирають від надмірної вологості раннього літа.
У США популяцію індиків регулюють заборонами і дозволом на мисливство. І при щорічному відстрілі до 500 тисяч їхня кількість лишається в Америці достатньою. Оплата різних програм охорони цих птахів ведеться з 10-відсоткових надходжень від федеральних податків на зброю і обмундирування, продаж дозволів на мисливство.
Птахи дуже живучі і вміють пристосовуватися. Вони можуть самі себе прогодувати, поїдаючи зерно, що залишилося на полях після збирання урожаю. Коли в Америці стала розвиватись промисловість і пташкам довелося міняти звичні їм місця для гніздування, вони зуміли знайти нові важкодоступні місця і прижитися там. Індики оселилися, наприклад, у горах Пенсильвенії і болотах Алабами, непогано почуваються також поблизу великих міст Атланти, Бостона, Нью-Йорка (живуть навіть в однім із його парків — Ван Котланд у Бронксі).
Тим часом маленькі індичата дуже беззахисні. Це знають і ті, хто пробував вирощувати їх на власних фермах. За пташатами потрібен дуже дбайливий догляд, і все одно багато їх дохне. Перед цим надуваються і перестають їсти.
Збільшити кількість диких індиків штучно, вирощуючи їх на фермах, неможливо. Бо коли доглянутих в домашніх умовах підрослих бігунів випустити на волю, вони гинуть. Очевидно, тому, що їм у затишних умовах не прищеплюється вміння самостійно боротися за життя. Його може дати тільки неприручена рідня. Беззахисними є індичата протягом перших тижнів після народження і в дикому середовищі. До речі, вони народжуються не голенькими, як інші птахи, а в пір’ї, подібно до курчат чи гусенят, через день-два починають ходити.
Самки будують свої гнізда на землі поміж густої трави. А тому змії, єноти, лисиці, яструби, собаки, сови мають їх за легку здобич. Доки малята не научаться літати й сідати на гілля дерев, майже половина їх гине в зубах у хижаків. Отож часом турботливі крилаті мамки відводять своє потомство на багато кілометрів від небезпечного місця.
Цікаво, що індики-самці зовсім не беруть участі у вихованні молодого покоління. Не обтяжені жодними ”батьківськими” турботами, вони зустрічаються з майбутніми мамками тільки весною для женихання і спаровуються тоді з багатьма. Самки пізніше будують гніздо, наносять яєць і 28 днів їх висиджують. Індичата харчуються їжею, що лежить на землі. Дорослі індики потребують харчів, розташованих не вище 30 см над землею: у траві такої висоти індичка зі своїм виводком може сховатися і вчасно помітити хижака. До того ж, в такій траві завжди достатньо комах, які є калорійною білковою їжею, необхідною для малят в перші тижні їхнього життя.
Індичата їдять все, що можуть зловити і проковтнути, за три тижні вони потроюють свою вагу. Якщо схопили щось надто велике і не можуть проковтнути, рідня їм зразу ”допоможе” — вихопить із дзьоба. Підростаючи, індичата їдять все більше і неперебірливіше — траву, бур’яни, зерно, яблука, комах, жаб, ящірок. У їхньому ”другому шлункові” назбируються камінчики і піщинки, які перемелюють тверде зерно. Адже зубів у індиків немає. По-англійськи, назва індика — ”таркі”. Це схоже на назву країни Туреччини (Таркі) і, можливо, європейські народи вважали, що ця дивовижна птиця походить звідтіля чи Індії. Хоч є гіпотеза, що назва пташок просто передає звук їхнього ґелґотання.
Ще одне припущення: у 17 столітті дикого індика постачали з Америки в Європу єврейські торгівці. Вони називали її ”туккі”, що мовою іврит означає ”павич”. Пізніше ця назва могла повернутися до Америки і прижитися тут. Отож багато цікавих речей можуть пригадувати американці щоразу, наближаючись до святкового столу зі смачними пахощами бідного смаженого індика.
(приблизно 1998-2000)
Публікувалось в пресі
з неопублікованої книги " Америка 21 століття ")
ХРОНОЛОГІЯ СВЯТ
У США святкуються День Подяки (останній четвер листопада), Різдво (25 грудня), Новий рік (1 січня), день Мартіна Лютера Кінґа (третій понеділок січня), День святого Валентина (14 лютого), День президента ( 16 лютого), Пасха у квітні, День матері в другу неділю травня і День батька в третю неділю червня, також День Ветерана і День Пам’яті, День незалежності (4 липня), День праці (перший понеділок вересня), День Колумба (другий понеділок жовтня). Улюбленим є Галовін, що наступає останнього жовтневого дня. Також святкують свої дні люди різних національностей, наприклад, відбуваються великі паради в Нью-Йорку та інших під час китайського Нового року влітку, ірландського Дня святого Патрика та інших. В День незалежності України на багатьох ратушах в місцевостях, де живуть українці, піднімають український прапор поряд з американським, відбуваються мітинги, концерти, святкування.
Є й багато інших свят, серед яких — день американського прапора. А ще є таке: другого лютого вважається Днем бурундучка, гризуна, що всю зиму спить собі в норі. За розповідями старих фермерів, ця коричнева тваринка просинається 2 лютого і вилазить зі своєї нори подивитися, коли прийде весна. Якщо він зможе побачити свою тінь, то вже знатиме: зима триватиме ще шість тижнів. Якщо ж день буде похмурий і тіні не видно, то весна прийде дуже скоро.
Святкування деяких свят є особливо цікавими, про що й хочеться розповісти.
ДЕНЬ ПОДЯКИ: КРІЗЬ СТОЛІТТЯ ДО СЬОГОДНІ
Одним з дуже цікавих і найулюбленіших свят в Америці є День подяки (Тенксґівін Дей), який відбувається в останній четвер листопада. Тоді повсюди оголошуються вихідні на кілька днів. Свято вважається сімейним — за столом збирається рідня, котра з’їжджається для цього з усіх усюд. А першими його почали відзначати перші англійські поселенці в Америці — пілігрими.
1620 року до Америки прибув невеличкий корабель на ім’я Травнева квітка (Мейфлауер). На ньому було сотня людей з Англії, що називалися пілігримами і прибули до вільної землі, аби мати право безбоязно сповідувати свою релігію: в Англії пілігрими не могли мати власної церкви.
Новоприбулі не привезли з собою вдосталь теплого одягу і їжі, а перша зима в Америці зустріла їх великим холодом. Почалися хвороби, смерті. Коли зимівка все ж якось докотилася до кінця, пілігримів відвідали місцеві індіанці, двоє з яких могли говорити по-англійськи. Гості-аборигени навчили пілігримів, як вирощувати кукурудзу. Невсипущі поселенці протягом літа старанно і нелегко працювали — зрубували дерева і будували з них будинки, вчилися полювати на диких індиків у навколишніх лісах. Восени вони мали результати своєї праці. І — добрий урожай кукурудзи. Тож на великий святковий обід перш за все запросили своїх рятівників — індіанців і вшанували їх. Ті принесли з собою на гостину оленячу тушу, засмажили її надворі. Всі їли і їли протягом трьох днів. Пілігрими дякували Богові за все, що вони мали. Таким був перший День подяки в Америці, котрий започаткував вікову традицію.
Задовго до цього популярного свята вулиці й будинки міст сучасних США починають щедро прикрашати символічними предметами, а в крамницях розширюється продаж індичих тушок. Їх постачають спеціалізовані птахоферми — це вигідний бізнес в час підготовки до Дня подяки. Адже засмажений індик — то перший обов’язковий атрибут святкового столу. Зараз ця частина обряду вже є предметом постійних жартів. Мовляв, це унікально: індика на знак шани за порятунок подають до столу засмаженим. Проте традиція собі лишається.
Не всі готуватимуть і залишаться вдома, є популярні місця для святкових обідів і цього вечора. Наприклад, в ресторані індичої ферми в Честері штату Нью-Джорзі чи деінде. Тільки треба зробити замовлення за багато днів перед святом, бо в останню хвилину знайдеться немало бажаючих посвяткувати при смачній ресторанній кухні.
Нерідко тушки індиків дарують своїм працівникам різні фірми. Також магазини дають без оплати підготованого до смажіння індика тим, хто протягом певного проміжку часу закупив у них продуктів на визначену суму грошей. Індик чекає на покупця вже гарно упакованим. Всередину тушки в окремих маленьких торбинках всунуто нутрощі птаха і шию, спеціальний мотузочок для піднімання готового індика з гусятниці, а також часом рецепти з кольоровими фотографіями для господарки. Хоч кожна хазяйка, звичайно, має наперед власний спосіб приготування традиційної страви. А також — десертних доповнень до святкового столу, серед яких до цього дня є популярними смакоти з солодкої картоплі і яблучний та гарбузовий пироги. Традиційні також солодка біла кукурудза (налущена, вона продається в магазинах мороженою в пакетиках, досить лише покип’ятити кілька хвилин), боби, печеня. В День Подяки в Америці, що посеред своїх надмірних харчових достатків завжди намагається остерігатись зайвих калорій, не гріх багато наїдатись.
Численні журнали друкують за місяць-два до свята безліч різноманітних рецептів. Пояснюється, як правильно та красиво нарізати індика, подаються інші важливі поради, ідеї використання холодного пташиного м’яса, що залишиться після святкувань, для інших страв, різних сендвічів. Американські рецепти відзначаються швидкістю виконання (адже для них використовується багато напівготових — морожених чи консервованих продуктів), завжди в кінці опису зазначається час, необхідний для організації і приготування страви. Але з індиком поспішиш — людей насмішиш. На підготовку до смажіння простої, без начинки тушки птаха рецепт із американського часопису ”Добре господарювання” (листопад, 1998) дає 45 хвилин, і приблизно 3,5 хвилин на саме тушкування в плиті. Та це ще не все. Протягом листопада і, звичайно, самого Дня подяки (а то й грудня, аж до самого Нового року) діють багато безплатних телефонних ”гарячих ліній”, де кожна заклопотана господиня може роздобути необхідну їй пораду, як нафаршувати індика, як правильно приготувати страви з птиці, дотримуючись усіх санітарних вимог. А що робити, коли індик підгорає, хоч м’ясо ще не готове? Спеціальні служби ладні в останні хвилини виручити недосвідчену кухарку і врятувати для столу традиційну багатостраждальну страву. Вони організовані основними компаніями з продажу індичого м’яса. Наприклад, фірма ”Батербол таркі” оголошувала, що на дзвінки чекатимуть 48 жінок із достатнім кухарським досвідом). Хто хоче, має можливість заглянути також в спеціальну сторінку Інтернету, гаразд що комп’ютери є майже в кожному домі. А по ”гарячому” можна звертатися із питань продуктів з м’яса і птиці протягом всього року. Відповідатиме відділ сільського господарства у Вашинґтоні.
До індика на столі обов’язково мають бути також соуси ґрейві та журавлиновий. Десятки фунтів цих червоних ягід господарства збирають саме до свята. І в День подяки часто сторінки газет повняться фоторепортажами про збір журавлини. Вона росте в болотяній місцевості, і збирають її врожай у сучасних умовах за допомогою води. І треба управитися вчасно — ще за місяць до Дня подяки, до перших жовтневих приморозків. Інакше врожай загине.
Коли листочки кущиків журавлини золотіють, болота стають червоними морями. Кажуть, це дуже красиве видовище. І чим червоніший колір у ягоди, тим краща вона на смак. Американські індіанці називали журавлину ”ібімі” або ”гіркувата ягода”. Пілігрими назвали її журавлиною, бо нібито довгоногі бусли, завітавши на болота, люблять її покуштувати.
Фермери тримають величезні грузькі території для вирощування вередливої ягоди. Улітку вони повинні простежили запилення кущиків бджолами, узимку обсипати болота пісками, важливо також правильно визначити рівень і температуру води під час заливання полів, усе це досить непросто. Працівники заходять у червоні моря по коліна, аби зрізати спеціальними машинками ягоди. Потік води після цього підхоплює журавлину, конвейєр наповнює нею вантажівки.
Раніше ягоди збирали вручну — це була довга і важка робота. Пізніше фермери відкрили, що при наводненні полів плоди журавлини спливають наверх і їх легше збирати. Головними штатами у вирощуванні червоної ягоди вважаються Нью-Джорзі, Орегон, Вісконсін і Массачусетс. І більшість полів вони протягом збирання урожаю заливають водою.
Основна кількість ягід перетворюється на соуси і соки в цехах найбільшого в Америці виробника продуктів із журавлини — компанії Оушен Спрей Кренберіз Інс. Соус робити нескладно, для цього потрібно тільки розчавлені ягоди, цукор і вода. Журавлини мають натуральний пектин, що дає соусу драглистість. Їхня корисність незмінна з часів, коли індіанці додавали ягоди до сухої м’ясної страви. Нині вважається, що журавлина знижує можливість захворювання уринарного проходу від інфекції, а також ризик серцевих хвороб. І журавлину домішують зараз до різних соків, морозив. Індустрія виробництва її продуктів усе зростає. А були й важкі часи. На ягоди журавлини було пущено безпідставний поговір, нібито вони спричиняють захворювання раком. Навіть те, що президент Ніксон ложечками їв соус перед телекамерою, не могло переконати американців. Того року загинули цілі поля журавлини.
Ще одною важливою складовою американської казки Дня подяки стало особливе видовище, величезний парад фірми Мейсіз із надувними повітряними фігурами (”балунами” по-англійськи), що відбувається в Нью-Йорку з 9-ї ранку до 12-ї дня. Часом повітряних іграшок набирається не менше півсотні.
Багато американських сімей включають в свій обов’язковий розклад телевізійну трансляцію параду Мейсіз. Нью-йоркці, що живуть прямо над 77-ю вулицею, де починається ця знаменита хода із повітряними фігурами, мають свої особливі звичаї. Не одна з родин запрошує до себе дітей з усього довкілля у ніч ще напередодні Дня подяки, адже просто під їхніми вікнами надувають чудових персонажів із мультиків. І дивитися на це з вікон дозволено тільки найближчим жителям.
У цей день до Нью-Йорка приїжджають біля мільйона людей, аби спостерігати за більше ніж двомильним маршрутом параду і таїнством ”народження” кожної повітряної фігури. Ось ”крокує” індик Том Таркі, простягся в повітрі Барні, улюбленець з дитячої телепередачі (в ньому — 11 кубічних футів газу ґелію), там надувають Міккі Мауса, ще в іншому місці — Супермена, Царя Лева, Велику Птаху. Кожного року додаються до попередніх творінь усе нові образи із диснеєвських мультфільмів, відомих карикатур, малюнків. З’ява кожної величезної летючої кулі, вартістю в сотні тисяч доларів, гра десятків оркестрів викликає захоплення і дітей, і дорослих. Та й окрім повітряних фігур парад має інші цікавинки. Ось пропливає на автомашині обрис корабля перших індіанців, котрі допомогли вижити пілігримам. На вулицях ідуть шоу-концерти, гарцює в параді кінна поліція (хоча іншим її підрозділам вистачає роботи по збереженню порядку, як це трапляється при кожному скупченні людей). В Центральному парку відбуваються фігурні катання, і посередині льодової арени танцює товста Снігова баба на ковзанах. Деякі люди займають місця на вулиці з раннього ранку, так і стоять, чекаючи початку. А на дорогах — шалені перевантаження: часом на вулицях застряють сотні тисяч машин. Телевізійні канали ведуть трансляцію параду, про нього розповідається у випусках новин. І часом багато зручніше дивитися дійство, примостившись на дивані біля ”блакитного екрана”, аніж мерзнути на провітрених осінніх вулицях Нью-Йорка. Тим паче, що якщо завчасно не зайняв місця, все одно багато не побачиш, правда, основне диво — надувні фігури, що пливуть у повітрі, видно всім.
Сотні добровольців тримають тих надувних мультиплікаційних героїв. Адже часом, коли трапиться неспокійний день (а вітри в листопаді дуже часті гості) — не випустити з рук оте яскраве плаваюче диво дуже тяжко. Падіння гігантської забавки часом спричиняє травми, а може і вбити. Під час одного з парадів року порив вітру, що досягав швидкості урагану — 50 миль на годину, шпурнув фігуру Кота в капелюсі на стовп на вулиці, і це поранило чотирьох глядачів біля Центрального парку. Величезного кролика ”Банні”, хоч його й намагалися тримати якомога нижче, вітер кинув на землю. Підняти гігантського гумового зайчика було неможливо, тож поліції й глядачам довелося порізати його, бідного, на шматки.
Власне, трагічні випадки під час нью-йоркських парадів вносять свої корективи в магічну традицію. Одна з постраждалих, 34-літня Кетлін Керонна, що була на параді з чоловіком і дитиною, одержала тяжку травму черепа і протягом довгих місяців все ще продовжувала лікуватися, мусила навчатися говорити і робити найпростіші рухи. Вона висунула місту й універмагу ”Мейсіз” судовий позов на суму майже 400 мільйони доларів. Мер Нью-Йорка тоді заявив, що відтепер магазин може виносити надувні фігури тільки якщо швидкість вітру не перевищує 23 милі на годину, а окремі пориви — 34 милі. Навіть при безвітряній погоді ”Мейсіз” уже не має права представляти фігури надувних героїв, довші за 70 футів. Усі добровольці, яких магазин найме тримати непокірні повітряні іграшки, повинні будуть подивитися фільм з техніки безпеки і пройти короткий курс підготовки.
До речі, паради (правда, не такі грандіозні, як в Нью-Йорку, але цікаві по-своєму) цього дня відбуваються у Детройті, Гонолулу та інших місцях. Їх теж можна побачити по телевізору як і інші цікаві передачі цього дня. Якось телебачення транслювало святковий концерт фігуристів у Нью-Йорку — столиці фігурного катання, як сказали тележурналісти. Одними з перших серед світових зірок показували Оксану Баюл, Віктора Петренка, Катерину Гордєєву. Чудові композиції з їхніми танцями демонструють і до різдвяних та інших свят.
Не залишаються без духу свята і ті американці, хто виконує службові обов’язки далеко від дому. Наприклад, моряки в океані. Одне із військових суден із майже 6 тисячами службовців тримало на борту до Дня подяки півтори тисячі фунтів індиків та таку ж саму вагу спеціальних булочок до святкового обіду, який починається релігійною церемонією.
Давні імігранти в День подяки матимуть в теплих кімнатах при святковому столі велике коло найрідніших людей. Новоприбулі у цей день ще більш затужать за далекою батьківщиною і родиною, там залишеною. Але кожен постарається створити вдома у святкові хвилини якийсь особливо привабливий затишок, і тим паче — засмажити індика. Цей індик — приручений нащадок того мексиканського дикого птаха, котрого колись торговці вивезли з американського материка до Європи. Запашне м’ясо набуло популярності по всіх країнах, і з них індик разом з європейськими поселенцями нарешті потрапив до Америки, щоб стати однією з її найцікавіших традицій.
День подяки дає всім, і особливо дітлахам можливість дізнатися і відчути, хто вони, як з’явилася їхня країна. Тому це сімейне свято породило немало приватних, домашніх традицій у різних куточках Америки. Наприклад, одна мама в Каліфорнії придумала стіл пам’яті: одного року всі її діти й присутня за столом родина підняли свої тарілки і написали під ними власні імена. Умілиця-господиня пізніше вишила кожен підпис. Наступного року все це повторили. Коли хазяйка дому померла, традицію продовжила її донька Мінді Робінсон — імена присутніх одного певного року вона вишиває однаковим кольором. Рід уже має дві скатертини. Як признається Мінді (Меґ Кокс, ”Добре господарювання”), для неї дуже зворушливо бачити дитячі почерки її вже підрослих нащадків. А особливо ім’я незабутньої мами.
Інше сімейство з двома хлопчиками започаткувало писати подяки за найпам’ятніші події року на осінніх листках. Коли діти підросли, вони також стали виробляти руками або виготовляти на комп’ютері листівки з подяками, які потім відносили додому дорогим і важливим для них людям. Адже до цього дня ведеться і подякувати тим, що зробили добро, привітати їх листівками, а також подарувати чи віддати щось біднішим знайомим. До речі, святкових листівок продається величезна кількість. І всі з жартівливою дотепною грою слів, натяками на різні, в тому числі історичні події, пов’язані з Днем подяки. Святкова вечеря у згаданому вище каліфорнійському сімействі починалася подякою Богу, а в деякій їжі були запечені тоненькі записочки з реченнями із Біблії. Їх читали за столом вголос.
А родина Гафсів, котра збирається цього дня у кількості від 15 до 50 чоловік, ось уже 25 років має традицію приготування всієї їжі чоловіками, прибирання — дітьми і бездітними, котрі менше потребують відпочинку, аніж матері. Жінки від середи аж до суботи просто відпочивають, грають у карти і займаються улюбленими справами.
Дехто виділяє дітям цього дня окремі столики і підготовлює для них улюблені страви у традиційних рамках. Щоб у пам’яті малят заснувався дух особливого свята, про яке вони згадають у молитвах. Щоб з’являлося передчуття радості перед Днем Подяки. Бо кожна добра традиція побільшує в людині радості, допомагає жити і боротися із життєвими злигоднями.
Як каже Крістофер Рів, традицією є і незмінна віра американців у те, що вони живуть у найкращій на світі державі.
ІНДИК — СИМВОЛ АМЕРИКИ
Донині дикі індики — не рідкість у місцях США, де люди поселилися не надто густо. Групами по 10-15 штук ці птахи швидко бігають лісами, шукають собі поживи, а натрапляючи на людські насадження, квіти, пробують на смак і їх.
Якось по газетах прогримів випадок, коли дикий індик ”атакував” за висловом журналіста, людину. Це стало цілою сенсацією, викликало ряд обговорень, чи, мовляв, безпечно дозволяти крилатим терористам так собі бігати, де їм заманеться. Говорили про все, але чомусь ніхто не звернув увагу на одяг того нещасного ”атакованого” — може, він просто був одягнений у червоне? Адже в Україні кажуть, що цей колір шалено дражнить індиків подібно до того, як багряний плащ у руках тореадора злить бика.
Які ж вони, дикі індики, уродженці Північної Америки, поширені на землях США, Мексики й Канади? Кажуть, дуже схожі за характером на самих американців. Бо легко пристосовуються до нових умов, досить добродушні і люблять поспілкуватися, симпатичні й кмітливі. До того ж вони оздоблені такими ж самими кольорами, як американський прапор: червоним, синім, білим. Один із засновників Сполучених Штатів Бенджамін Франклін свого часу пропонував зробити індика американським символом, помістити його в герб замість орла.
У США, за матеріалами преси, існує п’ять підвидів диких індиків. Східні види живуть в полях і лісах від штату Вісконсин до Атлантичного узбережжя і люблять жолуді й горіхи. У сніжних районах, розміщених високо над рівнем моря, мешкають індики Мерріам. Їх так назвали в честь першого директора Американської біологічної інспекції (зараз це Федеральна служба охорони рибних запасів і живої природи).
У Західному Тексасі проживають птахи Ріо Гранде. Вони не люблять вологої південної частини штату, але зате прижилися на Гавайях і інших штатах США при Тихому океані. На Флориді здавна поселилися індики Оцеола, а вид Ґулд зустрічається в штатах Аризона і Нью-Мексико, ще більше його представників водиться в західній частині Сьєрра Мадрес у Мексиці.
Смачне й поживне м’ясо індиків приваблює мисливців і тих, хто любить смачно поїсти. А тому минулого століття вид диких ”таркі” (індиків) ледве не вимер в Північній Америці, птахів лишалося вже тільки кілька тисяч. Захисники природи розробили спеціальну програму: індиків ловили в одних районах і перевозили до інших, аби їх кількість була якраз підходящою у всіх округах. Пізніше придумали ще такий метод відновлення популяції: диких ґелґотунів підгодовували кукурудзою, ловили їх і перевозили в інші місця, де охоту на птахів було заборонено, аж поки вони добре розмножувались. За останні роки їх так було перевезено на різні території близько 150 тисяч штук. І нині дикі індики заселили всі штати США, окрім холодної Аляски. Їх розвелося уже більше 4 мільйонів.
Пернатих навіть переселили в інші країни, і вони добре прижилися в Німеччині, хочуть розвести їх деякі інші держави. Проте не треба забувати, що дикі індики найбільше бояться різких змін клімату, особливо навесні. Пухнасті малята-пташенята також помирають від надмірної вологості раннього літа.
У США популяцію індиків регулюють заборонами і дозволом на мисливство. І при щорічному відстрілі до 500 тисяч їхня кількість лишається в Америці достатньою. Оплата різних програм охорони цих птахів ведеться з 10-відсоткових надходжень від федеральних податків на зброю і обмундирування, продаж дозволів на мисливство.
Птахи дуже живучі і вміють пристосовуватися. Вони можуть самі себе прогодувати, поїдаючи зерно, що залишилося на полях після збирання урожаю. Коли в Америці стала розвиватись промисловість і пташкам довелося міняти звичні їм місця для гніздування, вони зуміли знайти нові важкодоступні місця і прижитися там. Індики оселилися, наприклад, у горах Пенсильвенії і болотах Алабами, непогано почуваються також поблизу великих міст Атланти, Бостона, Нью-Йорка (живуть навіть в однім із його парків — Ван Котланд у Бронксі).
Тим часом маленькі індичата дуже беззахисні. Це знають і ті, хто пробував вирощувати їх на власних фермах. За пташатами потрібен дуже дбайливий догляд, і все одно багато їх дохне. Перед цим надуваються і перестають їсти.
Збільшити кількість диких індиків штучно, вирощуючи їх на фермах, неможливо. Бо коли доглянутих в домашніх умовах підрослих бігунів випустити на волю, вони гинуть. Очевидно, тому, що їм у затишних умовах не прищеплюється вміння самостійно боротися за життя. Його може дати тільки неприручена рідня. Беззахисними є індичата протягом перших тижнів після народження і в дикому середовищі. До речі, вони народжуються не голенькими, як інші птахи, а в пір’ї, подібно до курчат чи гусенят, через день-два починають ходити.
Самки будують свої гнізда на землі поміж густої трави. А тому змії, єноти, лисиці, яструби, собаки, сови мають їх за легку здобич. Доки малята не научаться літати й сідати на гілля дерев, майже половина їх гине в зубах у хижаків. Отож часом турботливі крилаті мамки відводять своє потомство на багато кілометрів від небезпечного місця.
Цікаво, що індики-самці зовсім не беруть участі у вихованні молодого покоління. Не обтяжені жодними ”батьківськими” турботами, вони зустрічаються з майбутніми мамками тільки весною для женихання і спаровуються тоді з багатьма. Самки пізніше будують гніздо, наносять яєць і 28 днів їх висиджують. Індичата харчуються їжею, що лежить на землі. Дорослі індики потребують харчів, розташованих не вище 30 см над землею: у траві такої висоти індичка зі своїм виводком може сховатися і вчасно помітити хижака. До того ж, в такій траві завжди достатньо комах, які є калорійною білковою їжею, необхідною для малят в перші тижні їхнього життя.
Індичата їдять все, що можуть зловити і проковтнути, за три тижні вони потроюють свою вагу. Якщо схопили щось надто велике і не можуть проковтнути, рідня їм зразу ”допоможе” — вихопить із дзьоба. Підростаючи, індичата їдять все більше і неперебірливіше — траву, бур’яни, зерно, яблука, комах, жаб, ящірок. У їхньому ”другому шлункові” назбируються камінчики і піщинки, які перемелюють тверде зерно. Адже зубів у індиків немає. По-англійськи, назва індика — ”таркі”. Це схоже на назву країни Туреччини (Таркі) і, можливо, європейські народи вважали, що ця дивовижна птиця походить звідтіля чи Індії. Хоч є гіпотеза, що назва пташок просто передає звук їхнього ґелґотання.
Ще одне припущення: у 17 столітті дикого індика постачали з Америки в Європу єврейські торгівці. Вони називали її ”туккі”, що мовою іврит означає ”павич”. Пізніше ця назва могла повернутися до Америки і прижитися тут. Отож багато цікавих речей можуть пригадувати американці щоразу, наближаючись до святкового столу зі смачними пахощами бідного смаженого індика.
(приблизно 1998-2000)
Публікувалось в пресі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію