М-дя...
Бачачи такий титанічний опус, якось навіть не повертається язик взагалі щось сказати. Втім, я таки спробую.
Передовсім щодо ритму. Оскільки ритмічна основа базуєтсья на мотиві "Пісні серця", але не дорівнює їй (і правильно робить :) то спершу у мене виник страшенний дискомфорт при читанні - рядки просто розпадалися. Коли ж я зробив над собою зусилля і абстрагувався від "музичного першоджерела", то втямив, що ритмічна структура цього тексту просто-таки зачаровує. Зрештою, видається, що саме вона поставлена тут "во главу угла" (аж надто з огляду на "і з осені садУ" - чи я чогось не зрозумів?). Що ж до образно-емоційної атмосфери - то тут мені дуже цікаво наскільки далеко може розходитися авторсько-імпровізаторське невербалізоване відчуття музики і авторсько-інтерпретаторське відчуття "вербалізатора". Скажу тільки - дуже далеко розходяться. Перше враження - мимо, друге враження - гарний текст, але зовсім мимо. І аж з якосьнадцятого прочитання мені почали вбачатися поетичні чесноти конкретно цього тексту без прив"язки до "музичного першоджерела".
Хоча, все-дно, осягнути "смислове поле" цього вірша у його (поля) цілісності мені не вдалося.
Невже старію? (с)

Поза всіма сказаними неоднозначностями оце ось:
"і тихе „не пущу” -
коли от-от і я за журавлями полечу –
колись та й полечу, пташиному ключу
повідавши усе, чого немає в їх плачу."

просто геніально, як на мене.

Дякую Романе за таку цікаву обширну аналітику.
Безумовно, ви праві, композитор пов'язує велику кількість вербально не означених образів в одну динамічну цілісність, і коли це робить справжній талант, це завше круто, і божественно. І можливо, якщо вже на те пішло, геніальному композитору особливо не потрібний контекст написаних до нього нотних текстів, відомих нотних мов, аби відкривати музикально світ далі. Література ж оперує добре апробованими означеннями, а значить стереотипність літератури, в тому числі поезії, повинна була би бути просто вражаючою. Якби не містерійність, наприклад, музикальності твору.
Якби дозволялося таке порівняння, то між музикою і літературою стосунки я би порівняв із стосунками жінки (музика) й чоловіка (література).
Жінка глибше відчуває і емоційно передає - широким спектром засобів, чоловік сприймає і девізуалізує (демузуалізує ) в "реальний" (опанований, упорядкований) світ, який є і завжди буде, в основному, в чоловічій власті (відповідальності).

Отож, моя думка така, що кожна поетична інтерпретація добротної музики, кожен текст є тільки певним відбитком "вищого" (менш відомого, неозначеного) у "нижчі" сфери (більш відомі, означені). Можна це назвати і екстраполяцією літератором у цікаву для нього сторону з відрізка невідомості у відоме.

Ви праві, Романе, що у своїй спробі інтерпретувати вашу композицію, я зупинився посередині - між відповідністю музиці і поетичністю композиції.
Але для дружини Оленки я зробив із цього "базового тексту" більш точне лібрето, додававши в деяких рядках слів, а в деяких - зменшивши їх кількість. Співає. :)
Так що вельми за це вдячні.

Продовжуючи Вашу думку в математичній термінології: поетична інтерпретація музичного тексту - це проекція n вимірного об"єкту у n-х вимірний простір (де ікс набагато більше ніж один :)

Демузуалізує - круте слівце :)

Якщо продовжити порівняння музики й поезії з жінкою і чоловіком, то мою "Пісню серця" на цьому сайті вже кілька разів тойго... з різною мірою майстерності а, відтак, насолоди на музичній стороні. Очманіти можна... %)))

Співає, каете? Ну й наздоров"ячко, я дуже тішуся!

:)

Потрібно негайно патентувати формулу, Романе!