
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Шумахєр Ілько Біленко (1987) /
Проза
Червоногарячі тюльпани
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червоногарячі тюльпани
І
Він сидів на тротуарі й тримав її за руку. Маленький переляканий хлопчик. В його голові проносилися останні миті цього вечора – як у німому чорно-білому кіні. Навколо товпилися люди, щось казали, метушилися – але він не чув їх, не бачив. Перед очима було лише кілька кадрів – світлофор, машина, асфальт і вона…
ІІ
Як завжди, в цей вечір вони вийшли зі школи разом, тримаючись за руки. Була зима, тому о п’ятій місто вже ховалося у нічну темінь, яка оповивала його холодом та смутком. Але цей холод і смуток не зачіпали цих двох юнців, цю прекрасну пару, якою милувалася вся школа, не звертаючи уваги на всю консервативність цього закладу.
Вони, як завше під ручку, гуляли засніженими вуличками, спілкувались про сьогоднішні події в школі (а сьогодні чимало сталось. Чого варта лише бійка семикласників біля їдальні під час обідньої перерви, коли Гарік штурхнув Тараса на скляні двері й вони розлетілися на друзки. Скільки лементу було! А скільки крові!).
Але їм й розмовляти було не обов’язково. Катерині з Дмитром навіть мовчалось разом по-особливому, не так, як поодинці. Коли між ними западала мовчанка – і тоді вони мовчали про одне й те саме: як не хочеться додому – це ж цілий вечір далеко одне від одного!..
Сьогодні снігу випало більше, ніж зазвичай. І це тішило Катю з Дмитром. Вони любили сніг. Заховавшись в одному з неосвітлених маленьких провулочків, вони почали бавитися в сніжки – як малі діти. Хоча ні – вони-то й були дітьми. Це тільки їм ввижалося, що вони вже дорослі, що вони відрізняються від інших дітей зі школи – все тому, що вони були разом і збирались бути разом завжди, все життя, яке відведено їм Бозєю.
ІІІ
Дмитро потрохи прийшов до тями. Точніше, його до тями привели чиїсь міцні руки, що підняли його на ноги, та стурбований, але сильний, чоловічий голос.
"Чи зі мною все гаразд? Ти питаєш, чи зі мною все гаразд? А як ти думаєш?”
Дмитро розревівся. Він не хотів вірити у те, що сталося; він бачив закривавлене тіло коханої, але не хотів вірити, що зараз він бачить її востаннє. Він хотів бути на її місці. Ох, як він хотів, аби це він – Дмитро – лежав на сковзкому зимовому асфальті з розтрощеним черепом. Але, попри своє небажання вірити, він все прекрасно розумів – його Катрусі більше нема, його Катруся пішла від нього назавжди… І як тепер йому бути?..
IV
Ані батьки Катерини, ані батьки Дмитра не сприймали стосунки їх дітей. Але кожен по-своєму. Якщо Дмитро кожен день чув від свого батька: "Ех, синку, скільки ще тих Катрусь в тебе буде!..”, то від дядька Андрія, батька Катерини, Дмитро нічого, окрім: "Ще раз побачу з Катрею – налуплю так, що аж очі повилазять!..”, не чув.
Але таке ставлення їхніх батьків не спиняли закоханих школярів, і кожен вечір Дмитро, після кількагодинних прогулянок, знову й знову проводжав свою Катрусю додому, де вже під під’їздом на лавці сидів та палив її насуплений батько. Звичайно, дядько Андрій жодного разу так й не виконав своєї обіцянки набити Дмитра, але з дня у день не втомлювався її повторювати, подекуди перекидаючи міцним слівцем…
V
На похороні Дмитро стояв поодаль. Він боявся, аби Катрусині батьки не побачили його, бо відчував на собі провину, що не вберіг її. Тому він здалеку, з-за дерева спостерігав за церемонією поховання, ковтаючи гіркі сльози розпуки.
Катрусина матір, тримаючись за руку дядька Андрія, безгучно схлипувала, легко трясучи своїми плечима. Дмитро не бачив здалека її обличчя, але напевно знав, що воно залите рясними слізьми. Дмитро навіть не сумнівався в тому.
Коли остання грудка землі наклалась на Катрусину могилу і родичі та друзі розійшлися по автівках та автобусах, Дмитро вийшов з-за дерева й попрямував до неї. Він подивився на нагробну плиту. На світлині Катруся посміхається своєю сонячною усмішкою й дивиться просто на нього. "Бог рано забирає кращих… Ми віримо, що тобі буде добре з Ним… Кохаємо навіки. Мама, тато”.
"І Дмитро…” – сказав у думках юнак…
Він впав на коліна перед Катрусиною могилою і довго беззвучно плакав, рясно орошаючи пухкі грудки землі слізьми. Він не міг зронити жодного слова, у горлі йому пересохло. Тому він мовчки стояв перед нею на колінах і плакав…
Невідомо, скільки часу минуло, поки Дмитро зміг взяти себе в руки. Сльози обсохли вже на його обличчі, очі сильно пекли й вже не могли зронити ані сльозинки…
Дмитро встав з колін, востаннє подивився на світлину Катерини і промовив: "Кохана, прощавай!.. Я завжди кохатиму тільки тебе!.. І тільки тобі я даруватиму квіти!..” Сказавши це, Дмитро пішов. Вийшовши з цвинтаря, він брів холодними, напівпустими вуличками – незрозуміло для самого себе, куди. Він ні про що не думав, він нічого не хотів – він просто ішов. Ішов, аби хоч чимось зайняти своє тіло, аби хоч чимось зайняти себе.
VI
Кожного разу, коли Катрусині батьки приходили на її могилу, вони знаходили там свіжі тюльпани червоногарячого кольору. Вони дивувались – хто ж це їх приносить. Питались у охоронця на цвинтарі, але той не знав… І вони могли тільки здогадуватись, що це міг робити хлопчик, який був з Катрусею в останню мить її життя… Тільки здогадуватись…
26.07.09
Він сидів на тротуарі й тримав її за руку. Маленький переляканий хлопчик. В його голові проносилися останні миті цього вечора – як у німому чорно-білому кіні. Навколо товпилися люди, щось казали, метушилися – але він не чув їх, не бачив. Перед очима було лише кілька кадрів – світлофор, машина, асфальт і вона…
ІІ
Як завжди, в цей вечір вони вийшли зі школи разом, тримаючись за руки. Була зима, тому о п’ятій місто вже ховалося у нічну темінь, яка оповивала його холодом та смутком. Але цей холод і смуток не зачіпали цих двох юнців, цю прекрасну пару, якою милувалася вся школа, не звертаючи уваги на всю консервативність цього закладу.
Вони, як завше під ручку, гуляли засніженими вуличками, спілкувались про сьогоднішні події в школі (а сьогодні чимало сталось. Чого варта лише бійка семикласників біля їдальні під час обідньої перерви, коли Гарік штурхнув Тараса на скляні двері й вони розлетілися на друзки. Скільки лементу було! А скільки крові!).
Але їм й розмовляти було не обов’язково. Катерині з Дмитром навіть мовчалось разом по-особливому, не так, як поодинці. Коли між ними западала мовчанка – і тоді вони мовчали про одне й те саме: як не хочеться додому – це ж цілий вечір далеко одне від одного!..
Сьогодні снігу випало більше, ніж зазвичай. І це тішило Катю з Дмитром. Вони любили сніг. Заховавшись в одному з неосвітлених маленьких провулочків, вони почали бавитися в сніжки – як малі діти. Хоча ні – вони-то й були дітьми. Це тільки їм ввижалося, що вони вже дорослі, що вони відрізняються від інших дітей зі школи – все тому, що вони були разом і збирались бути разом завжди, все життя, яке відведено їм Бозєю.
ІІІ
Дмитро потрохи прийшов до тями. Точніше, його до тями привели чиїсь міцні руки, що підняли його на ноги, та стурбований, але сильний, чоловічий голос.
"Чи зі мною все гаразд? Ти питаєш, чи зі мною все гаразд? А як ти думаєш?”
Дмитро розревівся. Він не хотів вірити у те, що сталося; він бачив закривавлене тіло коханої, але не хотів вірити, що зараз він бачить її востаннє. Він хотів бути на її місці. Ох, як він хотів, аби це він – Дмитро – лежав на сковзкому зимовому асфальті з розтрощеним черепом. Але, попри своє небажання вірити, він все прекрасно розумів – його Катрусі більше нема, його Катруся пішла від нього назавжди… І як тепер йому бути?..
IV
Ані батьки Катерини, ані батьки Дмитра не сприймали стосунки їх дітей. Але кожен по-своєму. Якщо Дмитро кожен день чув від свого батька: "Ех, синку, скільки ще тих Катрусь в тебе буде!..”, то від дядька Андрія, батька Катерини, Дмитро нічого, окрім: "Ще раз побачу з Катрею – налуплю так, що аж очі повилазять!..”, не чув.
Але таке ставлення їхніх батьків не спиняли закоханих школярів, і кожен вечір Дмитро, після кількагодинних прогулянок, знову й знову проводжав свою Катрусю додому, де вже під під’їздом на лавці сидів та палив її насуплений батько. Звичайно, дядько Андрій жодного разу так й не виконав своєї обіцянки набити Дмитра, але з дня у день не втомлювався її повторювати, подекуди перекидаючи міцним слівцем…
V
На похороні Дмитро стояв поодаль. Він боявся, аби Катрусині батьки не побачили його, бо відчував на собі провину, що не вберіг її. Тому він здалеку, з-за дерева спостерігав за церемонією поховання, ковтаючи гіркі сльози розпуки.
Катрусина матір, тримаючись за руку дядька Андрія, безгучно схлипувала, легко трясучи своїми плечима. Дмитро не бачив здалека її обличчя, але напевно знав, що воно залите рясними слізьми. Дмитро навіть не сумнівався в тому.
Коли остання грудка землі наклалась на Катрусину могилу і родичі та друзі розійшлися по автівках та автобусах, Дмитро вийшов з-за дерева й попрямував до неї. Він подивився на нагробну плиту. На світлині Катруся посміхається своєю сонячною усмішкою й дивиться просто на нього. "Бог рано забирає кращих… Ми віримо, що тобі буде добре з Ним… Кохаємо навіки. Мама, тато”.
"І Дмитро…” – сказав у думках юнак…
Він впав на коліна перед Катрусиною могилою і довго беззвучно плакав, рясно орошаючи пухкі грудки землі слізьми. Він не міг зронити жодного слова, у горлі йому пересохло. Тому він мовчки стояв перед нею на колінах і плакав…
Невідомо, скільки часу минуло, поки Дмитро зміг взяти себе в руки. Сльози обсохли вже на його обличчі, очі сильно пекли й вже не могли зронити ані сльозинки…
Дмитро встав з колін, востаннє подивився на світлину Катерини і промовив: "Кохана, прощавай!.. Я завжди кохатиму тільки тебе!.. І тільки тобі я даруватиму квіти!..” Сказавши це, Дмитро пішов. Вийшовши з цвинтаря, він брів холодними, напівпустими вуличками – незрозуміло для самого себе, куди. Він ні про що не думав, він нічого не хотів – він просто ішов. Ішов, аби хоч чимось зайняти своє тіло, аби хоч чимось зайняти себе.
VI
Кожного разу, коли Катрусині батьки приходили на її могилу, вони знаходили там свіжі тюльпани червоногарячого кольору. Вони дивувались – хто ж це їх приносить. Питались у охоронця на цвинтарі, але той не знав… І вони могли тільки здогадуватись, що це міг робити хлопчик, який був з Катрусею в останню мить її життя… Тільки здогадуватись…
26.07.09
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію