1

Немилосердна спека полуденної пори.
Ховаю в море тіло.
А ти...маскуєш душу.
На пляжі - брязкотельця, совочки дітвори...
Вона пісочком грається – а я вже грати мушу.

Гра в пестощі, у сліпо-глухо-німоту...
Чекає ринг словесного двобою.
Чимало ігор програно тобою.
Цікаво: скинеш з п’єдесталу чи – зійду?

Купити б роль споглядача, круп’є.
Згребла в кишені виграш. День пішов за яйли...
Кругленька сума, але ж благ не додає.
Це - рай для грішників. Липнева Ялта.

2

Південна ніч. Танок легких фіранок...
Гра у "забудь", схиляння терезів.
Ось рішення
штовха мій дух
на ґанок...
Із пазухи воріт – пречорний кіт.
Сахаюся від звіра – бісів рід!

Ліхтар скрегоче:”Буть коту...рудим!”
І, диво-дивне, кіт стає таким.
Провал – віднині – успіх означає?
Холодне рішення – вода для чаю.

Це ж знову – гра!
Це гра у навпаки.
Звір свійський постає одвічно диким,
Деревами – зговірливі пеньки,
А павами – бундючливі індики.

Вагання... Ні, мені ця гра не личить.

3

Які ж міцні лабети Суєти!
Гойдає море
місячну доріжку...
Стежа у Спокій. Рух там – лише пішки,
Там сірі миші, палеві коти.

Я не зумію хвилями іти!

Гладенькі говірливі камінці
Озвались на мої питання-кроки:
„Над нами – небеса у „молоці”.
Ото – справдешній плай у Вічний Спокій...”

О, не під силу мені злет високий!

Я – лиш уламок від планети Мрія.
Я увібрала сяєво пульсару.
Живу край моря – цілісність шукаю...
Десятки літ доводилось літати.
Допоможіть мені...горою стати
Побіля Аю-Дагу!
„Не зумієм...”




2001