Земля полтавська – рідна по дружині,
Земля полтавська – рідна по дочці,
Вкраїни земле, земле серцевинна,
Рум”яних щік ти - кров на молоці.

До губ твоїх цілунком припадаю
Й від щастя я слова усі гублю,
Пісень тобі найкращих заспіваю,
Як соловей весну – тебе люблю.

Ти ці пісні у серці колисала,
Їх світові дала твоя душа,
Ти Лисенка, як муза, надихала,
І Майбород-братів, і Білаша.

Я про Полтавку хочу заспівати,
Вклонившись Котляревського перу,
Що Возним не давалася пихатим,
А вірною лишилася Петру.

І Гоголь звідси, і Борис Олійник,
І кобзарів багато видатних,
Й Петлюра Симон, України чільник...
Вклонімось, люди, ми діянням їх.

Вклонімось ми полтавському земляцтву –
І щедрому і щирому завжди,
Його красі й душевному багатству –
Щоб вам вродилося з роси й води.

Ні звань, ні премій не хотів би мати,
Одне звання хотів би мать навік,
Щоби хоч раз могли мене назвати –
Землі полтавської коханий чоловік.

Учи нас людяності й гумору, Полтаво,
Й сковородинської нас мудрості навчи...
І хай дзвенить твоя висока слава,
І чисті б’ють духовності ключі.

10 серпня 7516 р. (Від Трипілля) (2008)