ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
2026.07.07
21:15
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
2026.07.07
14:31
Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
2026.07.07
14:06
Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
2026.07.07
12:26
в цій сюрреальності
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
2026.07.07
09:40
Зельними, густими коридорами -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
2026.07.07
08:22
Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
2026.07.07
06:44
Нікола Ремі,
таємний радник найсвітлішого герцога Лотарингії та громадський адвокат його герцогства
Найяснішому Принцю та Найвидатнішому Кардиналу Шарлю Льотаринському*;
Щонайнавдячному Покровителю та Патрону,
Нікола Ремі
БАЖАЄ ВІЧНОГО ЩАСТЯ
Вінце
2026.07.07
06:07
Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
2026.07.06
21:55
Я вмикаю інтонацію
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
2026.07.06
21:50
Гов, агов, агов, агов
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Клен (1891 - 1947) /
Вірші
Прокляті роки *** Частина ІІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прокляті роки *** Частина ІІ
………..
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
жнива справляв на людській ниві серп?
О, скільки раз по місту «чорний ворон»
Шугав, зі сну хапаючи людей,
Коли вставала пітьма чорним бором,
Зітхаючи пащеками ночей!
І падав присуд, скорий чи нескорий,
Во славу ще нездійснених ідей,
Що їхні гасла вкрили двері храмів,
Що їхній намул світ роками плямив.
Але нехай в нерадісній добі
Вогняним квітом квітне давній спомин –
Слова, співцем проказані в журбі:
«ні соколу, ні кречету лихому
Не ляжем на поталу, й не тобі,
О чорний вороне!» В багрянім громі
Ревла небесна твердь. Як і тоді,
Ряхтіли гриви ржаві і руді.
У ті роки великої руїни
Такий рясний, нечуваний врожай
Послав Господь нещасній Україні,
Якого доти ще не бачив край.
І знову доля в грі мінливо-змінній
Ненатлі орд, менажерові зграй
Все кинула на пожру і поталу
Та реготом безгучним реготала.
Зерно у купах пріло під дощем,
Кудись у море, в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов виріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м’ясо,
І хліб пекли з розтертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
……….
Клекоче нам розпечене нутро.
Хто вичерпає нам шоломом горе?
Хто в душу нам плесне дощу відро?
Або який архангел винозорий
З свого крила позичить нам перо,
Щоб ту скажену гру фантасмагорій
Ми записали на блакитнім тлі,
Де літери горіли б нам у млі?
Які багряні й грізні епопеї
Нащадкам міг би геній розгорнуть,
Якби писав він кровію своєю,
Плеснувши нам в лице ту каламуть,
І змалював нового фарисея
І до Голоти страдницької путь!
Але всі казні, гибелі і втрати
Не перечислити й не зрахувати…
1937
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
жнива справляв на людській ниві серп?
О, скільки раз по місту «чорний ворон»
Шугав, зі сну хапаючи людей,
Коли вставала пітьма чорним бором,
Зітхаючи пащеками ночей!
І падав присуд, скорий чи нескорий,
Во славу ще нездійснених ідей,
Що їхні гасла вкрили двері храмів,
Що їхній намул світ роками плямив.
Але нехай в нерадісній добі
Вогняним квітом квітне давній спомин –
Слова, співцем проказані в журбі:
«ні соколу, ні кречету лихому
Не ляжем на поталу, й не тобі,
О чорний вороне!» В багрянім громі
Ревла небесна твердь. Як і тоді,
Ряхтіли гриви ржаві і руді.
У ті роки великої руїни
Такий рясний, нечуваний врожай
Послав Господь нещасній Україні,
Якого доти ще не бачив край.
І знову доля в грі мінливо-змінній
Ненатлі орд, менажерові зграй
Все кинула на пожру і поталу
Та реготом безгучним реготала.
Зерно у купах пріло під дощем,
Кудись у море, в безвість, за границю,
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов виріскуючи із криниці,
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
На горлі ж ми відчули пальців стиск.
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м’ясо,
І хліб пекли з розтертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
……….
Клекоче нам розпечене нутро.
Хто вичерпає нам шоломом горе?
Хто в душу нам плесне дощу відро?
Або який архангел винозорий
З свого крила позичить нам перо,
Щоб ту скажену гру фантасмагорій
Ми записали на блакитнім тлі,
Де літери горіли б нам у млі?
Які багряні й грізні епопеї
Нащадкам міг би геній розгорнуть,
Якби писав він кровію своєю,
Плеснувши нам в лице ту каламуть,
І змалював нового фарисея
І до Голоти страдницької путь!
Але всі казні, гибелі і втрати
Не перечислити й не зрахувати…
1937
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1004 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1004 seconds