Привіт, Констянтине.
Вірш сподобався, і я можу пояснити, чому.
Відчувається міць поетичного слова.
А те, що його печаль оповила і мене, то вона тепла.
Загріма́ти. Запроти́вив.
Напиши так, як я пропоную, і буде красивіше.
Тупо скопіюй.
З повагою,
Г.С.

...перші два рядки видалися мені суперовими, далі теж гарно, але про туман і водоймище не змогла уявити :))
не вистало хвантазії :(
З любов’ю

Я завітаю раніше, шановний Костянтине.
Мені було приємно бачити твій коментар до мого вірша. Це означає, що він зачіпає. Я Вам скажу, що я не відгукаюсь на ті твори, які мене не зачіпають, або в яких є такі вади, на які треба вказувати у приватному листуванні, а потім чекати на зміни чи на те, коли твій ID буде заблоковано. Я не маю часу на листування.
Ваш вірш є прикладом концентрованого втілення низки образів через їхнє пряме порівняння. «Мов криги кусень», «Серце розбила, мов грудку». Особисто я так би не писав. Можна розбити серця грудку. Хіба не можна? Чи хтось не зрозуміє? Мені зрозуміло. «Наче плівка на ніж м’ясорубки». Знову бачу підтримку. Ви як автор мені не довіряєте, а товчете, товчете, пояснюєте. А воно мені зайве.
Твір в цілому цікавий. В ньому немає нав’язливих пояснень або авторських сентенцій, зрозумілих тільки автору. А Вам здається, що вони є. І Ви пояснюєте за допомогою «мов» і «наче». А на додачу будуєте слова, в яких всередині височіють певні літери. Це непогано, що Ви підказуєте, але вірш нагадує твір з підручника.
У ньому непогані тексти.
Вітаю вас з творчим здобутком.
Здається, І Ви з розумінням ставитесь до невеличких зауважень.
Творчих успіхів, гарного настрою.