ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка перша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка перша
Жили на світі два щурі, і ніби друзями вони не були, проте держались разом. Нору один в одного не забирали, хоч і вгості один до одного не заходили. Дуже вони боялися, щоб заздрість не замучила: можливо, нора в одного з них краща, може, ще щось. Очі не бачать – душа не болить. Їхня любов один до одного була скрита лютою ненавистю, та про це знав лише один з них.
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію