Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка перша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка перша
Жили на світі два щурі, і ніби друзями вони не були, проте держались разом. Нору один в одного не забирали, хоч і вгості один до одного не заходили. Дуже вони боялися, щоб заздрість не замучила: можливо, нора в одного з них краща, може, ще щось. Очі не бачать – душа не болить. Їхня любов один до одного була скрита лютою ненавистю, та про це знав лише один з них.
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
