ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
14:04
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
Кожен день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: неживе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка перша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка перша
Жили на світі два щурі, і ніби друзями вони не були, проте держались разом. Нору один в одного не забирали, хоч і вгості один до одного не заходили. Дуже вони боялися, щоб заздрість не замучила: можливо, нора в одного з них краща, може, ще щось. Очі не бачать – душа не болить. Їхня любов один до одного була скрита лютою ненавистю, та про це знав лише один з них.
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
Була тепла серпнева ніч. Закінчились довгождані жнива. У зерносховищі запах свіжого зерна лоскотав ніздрі, на душі було тепло і ніжно. Радість охопила їх настільки, що вони й про зерно забули і не брались за нього – попереду була ціла ніч.
Раптом знадвору пролунали людські кроки, такі ненависні щурам. Вночі вони лунали так голосно, ніби то не чоботи, а трактором їхав хтось.
Двері в зерносховищі величезні, не змащені, скрипучі, були для щурів страшними.
Коли засвітилась електрична лампочка, серце затремтіло і деша втекла у п”яти.
Один щур сказав другому:
- Залізай в комірку, це – маленьке відерце.
А сам забіг у кутик і притих. Двері знову зачинилися і світло згасло. Приємний запах зерна знову наповнив зерносховище.
- Відкривай вже, - кидався під відерцем Перший Щур.
- Я не можу цього зробити, - брехав Другий Щур, вдаючи, ніби штовхає відерце, а насправді в той момент сидів на відерці.
- Рий нору під відерцем, - радить той йому.
- Але ж тут бетон, – мало не плаче Перший Щур.
Він кидався під відерцем, мов несамовитий, а інший щур все сильніше натискав зверху на відерце.
Страх у Першого Щура був такий, якого він ніколи не переживав. За своє життя він бачив усе: капкани з усіма їхніми хитрими модифікаціями, різноманітні пастки. Він легко обходив їх, жодного разу не попався. Не раз бачив, як його родичі сиділи в капканах, спіймані за передні чи задні лапки (він не міг їм допомогти, навіть, якби хотів). А частіше бачив мертвих, з мокрою облізлою шерстю і витріщеними очима. Це лякало його.
А тут негадано-неждано. – під легким відром, по той бік твій друг, а ти пропадаєш. Ще й так повільно!
Другий Щур все сильніше натискає на відро, з усіх сил старається, щоб інший не виліз з-під нього. Але той цього не знає.
Не знає він також, що сам виліз би з-під цього нещасного відерця, вистачило б лише легким порухом це зробити. Проте, на відерці друг, який щиро заявляє:
- Я тебе не залишу, не хвилюйся, все зроблю для того, щоб звільнити тебе.
Це тривало довго, майже всю ніч. Втративши всяку надію на своє визволення, Перший Щур перестав рухатись під відерцем: чекав повільної голодної смерті. Другий Щур відчув це, відчув, що зламав свого друга.
- Віддаю останні сили і зараз звільню тебе, - і стрибнув з відра.
- Ану, ще раз підсоби, а я допоможу з того боку, - відказав йому.
Перший Щур тільки піднявся – і відро перекинулось.
Другий Щур спочатку навіть хотів зімітувати, що попихає відерце, „допомагає”, але ейфорія перемоги, самовдоволення покидька доповнили його зухвалість.
- Нехай сам, - і тихо зареготав, але так єхидно, аж Перший Щур подумав, що за ним плачуть.
Виліз з-під відра і обійняв свого „друга і визволтеля”. Зрозумівши, що він має справжнього товариша, почав своїми лапками подавати йому зерно прямо в рот.
Наївшись вдосталь зерна, повертались щасливі додому. У кожного було своє задоволення, таке різне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію