Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
