![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.28
02:57
В якомусь місті мирно спить народ.
Тривога раптом... Що робити, люди?
Нічого! Бо сміливий "PATRIOT"
Оберігати сон та спокій буде.
Всі висновки - короткі та прості.
Ніч темна й тиха. Запитань немає.
Не спить міцний відважний "IRIS-T",
Тривога раптом... Що робити, люди?
Нічого! Бо сміливий "PATRIOT"
Оберігати сон та спокій буде.
Всі висновки - короткі та прості.
Ніч темна й тиха. Запитань немає.
Не спить міцний відважний "IRIS-T",
2024.06.27
19:24
Сидить сім’я стривожена в підвалі.
Зі сходу знову кляті «Гради» б’ють,
Спокійно людям жити не дають.
Вже пів села, напевно зруйнували.
Здригається від вибухів земля.
Здригаються підвалу товсті стіни.
А мати притиска до себе сина,
Хоч, наче і не зля
Зі сходу знову кляті «Гради» б’ють,
Спокійно людям жити не дають.
Вже пів села, напевно зруйнували.
Здригається від вибухів земля.
Здригаються підвалу товсті стіни.
А мати притиска до себе сина,
Хоч, наче і не зля
2024.06.27
16:29
Настане скоро місяць – сливовій,
він найкоротший на задвірках літа.
Час дозрівання потаємних мрій,
які до жару нами розігріті.
Хай зачекає божевільний світ,
а небо розсипає оксамити.
Плоди злітають з обважнілих віт
і ми тому радіємо, як діти.
він найкоротший на задвірках літа.
Час дозрівання потаємних мрій,
які до жару нами розігріті.
Хай зачекає божевільний світ,
а небо розсипає оксамити.
Плоди злітають з обважнілих віт
і ми тому радіємо, як діти.
2024.06.27
14:22
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2024.06.27
12:21
З*явився із моїх фантазій літніх,
Коли самотність допікала.
Пелюстки облітали з в*ялих квітів,
Уп*ялось в душу, ніби жало
Бджолине, навіть в снах ятрило гостро,
(Оце трясовина-омана...).
Проймав мене якийсь солодкий острах,
Коли самотність допікала.
Пелюстки облітали з в*ялих квітів,
Уп*ялось в душу, ніби жало
Бджолине, навіть в снах ятрило гостро,
(Оце трясовина-омана...).
Проймав мене якийсь солодкий острах,
2024.06.27
10:10
Пробач мені, доню, і сину, прости,
за те, що я стала нестримна, нервова.
Нелегко знести на Голгофу хрести,
коли до страждання іще не готова;
Навкруг матіола пахуча цвіте,
шпаки шаленіють в смарагдовім листі,
а сонце, в блаваті небес, золоте
за те, що я стала нестримна, нервова.
Нелегко знести на Голгофу хрести,
коли до страждання іще не готова;
Навкруг матіола пахуча цвіте,
шпаки шаленіють в смарагдовім листі,
а сонце, в блаваті небес, золоте
2024.06.27
05:56
Паленіє сонце за прозорим мевом,
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
Барвою жовтавою збризкані поля, –
Обгоріле листя струшують дерева
І в дрімливій тиші ціпенію я.
Мов кипуча домна, день пече і сліпить,
І уперто змінює сталий мій режим, –
Поміж буряками вичахла свиріпа
І пирій з о
2024.06.27
00:17
Квіти ніжності, сині гортензії,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
Прикрашають казкове мовчання.
Є у Харкові Площа Поезії -
Площа мрії, розради, кохання.
З-за дерев із відтінками синіми
Посміхалося літо спекотне.
Я, натхненний осінніми римами,
2024.06.26
20:15
— Ти, ти, ти, — говорить вона
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
Так немов би вимірює павзи свого мовчання
І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.
І він, думає, що вона намагається утекти,
А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,
Вона не тікає, а не
2024.06.26
19:03
Серед радянських дослідників традиційно панувала іще ленінська думка про те, що Бог у філософії Дж. Берклі є суто декоративним елементом, що буцімто лише маскує соліпсизм, тоді як це не відповідає дійсности. Це було підтверджено ще роздумами І. Канта п
2024.06.26
17:05
Історію розповідали люди,
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
було давно, у Реп’яховій балці,
прихильники таланту Робін Гунда
чекали від кумира публікацій.
Цей славний хлоп собі не має рівних,
він у дуелях, наче Саша Пушкін,
вчитаєшся суцільне марнослів’я,
така, натомість, поетична т
2024.06.26
14:08
Сталяться нерви, як приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
2024.06.26
12:27
Якщо українець – чини як Отець,
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
сприймай як гостинець привітність сердець.
Ми зрощені Богом, на захист нам лють,
творім перемогу і кожен тут будь!
Так, лють це не лютня – це велетня рик,
хоч ним користатись ніхто з нас не звик.
Але коли доля віщує
2024.06.26
08:49
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві кві
2024.06.26
08:47
Летять слони-2
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
Читаю не так давно опублікований вірш еротичного сатирика Олександра Сушка «Летять слони»:
Пора ув ирій. Засинають мухи,
Сніжок подвір'я пухом побілив.
Летять слони. За крила правлять вуха,
2024.06.26
08:17
Вклонюся житу, жито – це життя,
у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у колоску початок родоводу,
рятує хліб людей в лиху негоду,
а ми його жбурляєм, як сміття.
Шукаєм Бога згублені сліди,
хто йде у церкву, хто до синагоги
у кожного свої шляхи-дороги
та кожен просить Господа: «Прийди!»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію