Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Пасічник (1958 - 2010) /
Проза
/
Казки про щурів
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка друга
Жили на світі Щур і Щуриха і мали вони нечисленну кількість, - внуків і правнуків. Вони їх усіх не знали, та й не хотіли знати. Старіли вони: їхні діти, внуки і правнуки самі ставали нахабними, кидались на своїх родичів, гризлись між собою за їжу і шалено продовжували плодитись.
Слабшала пам”ять у Старого Щура – і одного разу замість їжі з”їв приманку з отрутою. Страшенні болі відчув у животі, а голова тріщала. Цілих три дні не виходив з нірки. Вона була довга, з численною ходами, зверху – бетонне покриття.
Не один щур зазіхав на неї, але сильний Старий Щур нікого туди не підпускав, та й Стару Щуриху поставив на своє місце в нірці.
Усі щурі чекали його загибелі, а щоб бути в курсі справи, раз за разом приходили його провідувати чемненько перепитували про його здоров”я, ніби переживали за нього, а в душі раділи, бо в нього облізав потрохи хвіст і гнили вуха. На зло усім Старий Щур не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде, але не відвалювався. Щур нічого не їв і не пив, худав, але не здихав. Інші щурі з того горя самі почали здихати один за одним, а він не здихав.
З часом хвіст обліз повністю і здавалося, що він у нього відпаде. Щур нічого не їв, не пив, худнув, але не здихав.
Йому самому вже нічого не було шкода: ні нори, якою він так любив поганяти, не шкода було і своєї Старої Щурихи, бо вона вже і без його участі народжувала щуренят, не шкода було ні дітей своїх, ні внуків. Він бачив, як вони жерлися самі між собою і захоплювали нори своїх родичів.
Щур твердо знав: щурі є щурі.
Він просто сопстерігав за ними, не критикував їх, а часто навіть по-щурячому радів. Помітив, як щурячі гени твердо осідали у їхній крові, які вони чистокровні, у них не було змішаностей, ні гібридів.
Щур чекав чогось особливого і воно прийшло. Сильна осіння гроза обривала листя з дерев, а місцями цілі сухі гілляки. Він чув гуркіт грому і запах свіжого повітря доходив до його нори.
Йому раптом захотілося жити, але в цей момент у його нірку раптово увірвались десятки щурів, в основному його діти і внуки. Вони виштовхали його з гнізда, обзивали і обжирали до крові, шматочками від”їли йому хвіст. А потім усього закривавленого вишпурнули надвір у калюжу.
Перевернутий догори лапками, увесь мокрий, ніби облізлий, виглядав не на відомого
Старого Щура, а на напівздохле мишеня.
Черевце хитрого Старого Щура ледь піднімалось, - повільніше і повільніше. У той же час з усіх нір визирали маленькі голівки щурів. Усі вони були сухі, гладкі і чисті.
З хліва вийшов господар з вилами і побачив здихаючого мокрого щура. Він наступив великим чоботом, замащеним гноївкою, на Старого Щура і розчавив його. Тоді вилами з усієї сили жбурнув його на гній.
Старий Щур довго чекав на цю подію, його навіть мучило, чому вони не зробили цього раніше. Недоумки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
