Такий самотній дощ, як завжди нагадує мені про тебе. Засумував заквітчаний ранок, котрий дивився на тебе янгольсько наївними очима. Ти, як завжди, не спішив іти десь з дому, хоча сум до болю знайомих стін просто вбивав. . . Ти піднявся з ліжка, подивився за вікно, і розвіяв все хороше в тому вранішньому погляді. . . Було холодно, та ти одягнув футболку, бо вона її любила, виходиш за двері, тобі ще щось стараються прокричати у слід, та ти нічого не чуєш, просто йдеш. . .Дощ, вона стоїть, вся в білому, тебе чекає, ти прийшов, поцілував, ледве доторкнувся її вуст. . . Знову вона щось говорить, і в твоїх думках пролітають безглузді думки, котрі відносять тебе від неї. . . Вона теж далека від тебе, а коли це все сталося, коли ви стали просто чужими. . . Коли ти її вивчив достоту, дізнався, що вона любить в тобі, і вона дізналась, навіть яка твоя улюблена струна гітари . . . як на самоті стало так само як і з нею, не відчуваєш нікого поряд, втопилося все, все, що було, і очі її стали пусті, якісь дуже приземлені, ось так дивишся на неї, згадуєш, що ти в ній покохав. . . ту усмішку, таку просту і наївну, таку, котра не знала печалі і смутку, ти зцілував з її очей росу сліз, котрі теж лилися за тебе . . . вона перша вбила у тобі самотність. . . і відкрила спокій, звичайний спокій душі, коли серце то рвалось, чи то мало не зупинялось поруч неї . . . а тепер вона стала земною, звичайною, простою, більш без тої іскорки за котру не міг заснути в ночі. . .
Ти бачиш який він став, замкнувся. . . ти себе по ночах картаєш що з ним не так, а це все промайнуло, не могло бути завжди так добре. Ось, дощ, так як і тоді коли ми познайомились, ти ще тоді змок до нитки. . . ти не любиш мокнути. . . а я тоді була у всьому білому, так як і сьогодні. . . ти тоді був іншим, всміхався по-іншому, дивився по іншому, якийсь був більш земний, а тепер далеко в хмарах. . .
«Ти хочеш бути зі мною?» - «не знаю, а ти зі мною?» він просто став і пішов. . . ні він ні вона не були в тому винні, просто він змінився для неї, а вона для нього, обоє стали ще іншими ніж були. . .
Він пішов, а вона сиділа у всьому білому, як того першого дня, коли вона побачила землю, а він небо. . .