У сповіді буремника є крихта правди й віри
Він із нічого в серці топить біль
Між нами ні, нема тої довіри
Котру шукаєш в допиті зусиль
Хотіла почати нове життя, та зберегти в ньому його. . . Пакувала сумку, ну що ж, останній день літа, вона їде, метушиться по кімнаті, те складає, за інше хапається, і от рюкзак вже не поміщує всіх її спогадів з минулого життя. . . сіла на ліжку поруч зі своєю власною скринькою скарбів, звичайним чорним рюкзаком, в котрому зберігала свої спогади, передумала, витягла з нього всі старі речі, закинула його на плечі, вийшла за двері з абсолютно пустою душею, у котрій було місце тільки новим скарбам. . .
Він, сидів на балконі викурюючи ще одну сигарету, дивився на зірки, про щось думав, було щось загадкове у тому його погляді. На відміну від неї, нікуди не спішив, не метушився, бо знав, що з собою нічого не візьме, можливо просто не хотів, а може не було що брати. Сидів і просто думав, що буде далі, випускав сивий дим, котрий танув, як і все що його оточувало. . . підвівся, і вийшов за двері, хоча все таки дещо взяв, ключ, котрий колись дала йому, сказала, що від серця. . .
Вона його вже чекала, та в принципі, як і завжди, він ніколи не запізнювався, просто вона чомусь завжди приходила швидше, можливо з надією, що і він прийде швидше, побути хоч на хвилину довше разом. . . підійшов, нічого не промовив, тільки кивнув головою, і вона зрозуміла, що їм пора. Йшли довго, обоє мовчали, думали про що, що їх чекає. Яке це літо було. . ., навіть слова підібрати не можливо. Воно просто було, багато спогадів, думок, переживань, страждань, поцілунків, обіймів, довгих зоряних ночей. І тут так просто все обривається, останній день літа, здається змінив все, він зрозумів, і вона зрозуміла, що не все так просто, не все так вічно. . .
Міський годинник пробив дванадцяту, повіяв вітер, холодний, котрий гонив по вулиці опале листя, без краплини життя. . . перший день осені, відкрив у ній нову депресію. . . старалась схопити його голос, мовчиш, ну і мовчи. Прийшли на зупинку, два автобуси, з різних боків вулиці, в різні сторони, вона сіла в чорний, а він в білий, дороги – розійшлись. . . останній день літа – перший день осені, хочу жити між цими днями. . . – на віки разом. . . літо і осінь. . .їй не втекти, йому не сховатись.