Сонце пробивається крізь вікна!!!! Не хотіла сонця!!! Дощу хотіла. . . . просто сиділа і ридала, через якийсь його знов загадковий для неї вчинок. Не розуміла, чого має бути саме так. Побігла в іншу кімнату, взяла молоток, і почала забивати чорною простинею вікна, хотіла ночі і смутку, хотіла плакати, щоб обличчя було мокре, щоб сонце її не висушувало. Била, просто вбивала цвяхи в стіні, прибиваючи чорне полотно, била себе по пальцях, не попадала молотком, але це нічого, зараз нічого не відчувала крім, душевного болю, і дурного безсилля, котре її так дратувало. Знов не могла нічого вдіяти, знов хотіла захлиснутися своїми ж слізьми. Не хотіла його більше бачити, бо і так гірко було, без причини, просто так, напевно набридла. Так легко все вирішив, сам, без неї. Хоча запитав, та вона знала що від її думки нічого не може змінитися. Ти вирішив для себе, і це твоє рішення, я тобі не раз говорили. Що яке б воно не було, я його завжди прийму, і буду поважати. Хоча зараз це неймовірно важко, хочеться змінити хоч щось, у нашому такому простому і безсенсовому пориванні відносин. Так чомусь мені сказалось, бо слів простіших я не можу підібрати. А в нас і просто ніколи нічого не було. Може і тому, завжди все було за складно, і так важко було просто бути, просто бути разом, не зважати на слова чужих, ні на кого, ні на ревнощі до друзі, чи то від друзів. Просто якось все було занадто аж заплутано, неможливо пояснити. Жаль, що щось лишилось не сказаним, жаль, що, дещо все таки прозвучало. . . Сиділа, думала багато над чим, серед чорної тканини, вирішила зірвати, набридла темрява, зірвала, і не помогло, на вулиці вже справді ніч і дощ. . .
Поки шукала смутку у душі, смуток огорнув навколо її. . .