Вітер гнав хмари все далі й далі, вони вже почорніли, але бігли й бігли, все вперед і вперед. Верхівки дерев хиталися, наче щогли, яких вона ніколи не бачила, однак знала – саме так тужно гудуть щогли, приречені на шторм.
Крізь клапті тих змучених важких хмар часом прозирало блакитне небо, чисте й світле, було недосяжно-високим і з’являлося тільки на мить.
– Цілком логічно, так, – бурмотіла до себе, – цілком логічно. Життя, знаєш, любонько, часом розлітається на частинки, куди менші за атоми. Звісно, збереш, Любавонько, але, звісно, не в тій послідовності, ха, спробуй краще вичавити з повітря воду, стискуй кулак, що не виходить? Дивно, у повітрі ж і кисень, і водень є. Дурненька, дурненька, гати своїми безсилими кулачками в стіну. Бийся в істериці, коли не вміла шануватися, бийся, дурненька Любка, чергова любка, авжеж.
Вона йшла швидко, хоча вже боліли литки, хотілося впасти просто посеред вулиці, вже пройшла ринок і людей майже не було, могла говорити сама до себе і час від часу коротко сміятися, ловлячи себе на тому говорінні:
– Істеричка, справдешня іс-те-рич-ка, – поволі промовляла це слово, відчуваючи тупий біль із кожним звуком.
Зрештою, намагалася відокремитися від психологічних переживань, зосередилася на фізичних відчуттях. Щонайперше, вітру, що гнав її слідом за хмарами, час від часу він підкрадався з-за рогу першого-ліпшого будинку, заціловував або ж налітав з одним холодним сильним ляпасом чи кидав в очі жменю весняного пилу.
Торішнє листя знялося в повітря, летіло собі, куди й усе сьогодні. Ніби хтось мудрий вирішив відчистити землю і пустив за вітром подалі від цього світу все, що не годне було триматися, що не повинно було заважати молодості весни.
Вона майже автоматично горнула до себе білесенькі підсніжники, не могла, не мала права лишити їх у кімнаті, поруч із записами, в яких коханий – ЇЇ коханий – у деталях описував принади кожної своєї дівчини.
– Дурепа дурна, дурна дурепа! – Злилася вона, ловлячи себе на тому, що рахує їх. Скільки? Скільки їх було? А яка вона, котра з них – вона? Подумки перебирала описи грудей, сідниць, ніг, припасовувала до себе, згадувала, коли і як вона з ним кохалася. У яких записах він згадував їхні любощі?
Довга рясна спідниця обплутувала ноги, шурхотіла і лопотіла чи то лепетала вітру, а той силився її задерти, аякже, вітер теж чоловічого роду.