…коли стараєшся через свою шибку вгледіти щось нове і прекрасне…не старайся, можу запевнити, що не вийде…
Ти вже давно забілив і замалював свої шиби чужими криками і смутками, від яких кожен раз брав собі на спомин частину…ти дивився…так старався зазирнути за брудні вікна, так хотів знайти щось прекрасне, нове, що ніколи не знало болі…
…а ти втік…
..пішов до іншого вікна, там, де сьогодні вид на панораму був спокусливіший, а вікно зовсім і не забілене…так хотів з білої зими побачити щось яскраве і кольорове, що зігріло б тебе в холодні часи…
…боляче…почав падати сніг, сумні невгамовні вітри чомусь хотіли вбити твій спокій, щоб мозок вибивало з голови….видувало…виривало серця і думки….холодно…
…за голосний звук, з чужого вікна вбивав своїм криком твої думки, ти забув про все, ти забув про життя…мрії…надії…й мене….
…убий світло на даху, котре відчиняє двері в чужу душу, у спогаді про дитинство, ніколи не побачиш злого…ти тоді ше був ангелом, з зефіровими крилами і ірисовими губами з солодким присмаком…притомним….
…сьогодні зефірові крила перетворились на брудні перетинки пустих колючих дротів, а вуста стали холодними, як лід….руки вже не чують тепла, а серце більш ніколи не хоче нічого відчувати….сьогодні серед нікчемних дотиків очей не знайдеш тобі потрібного…єдиного, того, що допоможе, хоть чимось…того, що помовчить….погляду без імені….того, що не попрохає твого…не забере…не потребує чужого…відданий тобі…
…пусті фрази не допоможуть, я знаю….але не можу вкласти в них зміст…не можу підібрати потрібного…вибач…надіюсь ти все зрозумієш…я просто гляну на тебе…просто прости…зазирни в душу через очі….