Богдан Орлик, для УП

Росіяни питають, чому україномовні українці не люблять Януковича (досить подивитися, скільки він набрав в україномовних областях). Скажу просто: уявімо президента Росії, який говорить не російською мовою, а, скажімо, англійською.

Який хоче англійську зробити "другою державною". Чиї батько і мати були англомовними. Яких завезли (якщо не батьків, то дідів) з США. Тобто у нього немає жодного російського коріння.

Чи не час подивитися на ситуацію, в якій знову опинилася розідрана на два табори Україна, глибше?

Ми всі сповідуємо статус-кво. Але то хіба статус-кво, коли в хату прийшли чужі люди, зі своєю мовою, поняттями, поселилися і швидко забули, що вони гості - і стали патякувати про демократію, про те, що і вони мають таке же право на цю хату. А господарі - знайте своє місце в кутку, бо тепер наша мова і наші поняття будуть тут основними.

Ми тут господарі, бо ми зі своїх вибрали собі - і вам заодно - главу обійстя. Ви проти демократії чи що? А якщо почнете свою мову і своє поняття вивищувати як пануючі в домі - то ми вас назвемо фашистами!

Чи ситий голодного зрозуміє? Щось давно вже не чутно правди про русифікацію України протягом століть (невже цензура повернулася?).

Про те, звідки в Україні в такій кількості взялися не україномовні громадяни і, відповідно, не зрощений українською культурою і українською ментальністю кандидат в президенти (а вже і майже президент).

Про заборону української мови російськими царями, про перетворення цієї мови в другорядну радянською системою, про надання цією системою російській мові статусу державної.

Про випікання вогнем українського патріотизму, про безкінечні кампанії - з розстрілами і ув'язненнями українських діячів культури - проти так званого "українського націоналізму" (натомість нав'язування російської мови "російським шовінізмом" ніхто не смів назвати).

Хоча Янукович мені особисто не симпатичний, але не в ньому корінь зла. Не він, так інший. Зло було закладено давно, дуже давно. Все, що з'являється, з'являється не на порожньому місці - з якогось ґрунту.

Цей ґрунт створювався століттями. В часи Сталіна, Хрущова і Брежнєва в Україну завозили мільйони росіян. В основному на Схід і Південь (але потрохи кругом). Люди (їх найчастіше перекидали, а не вони за своєю волею їхали) народжували дітей, а ті своїх дітей. І їх ставало ще більше.

То що ж дивуватися, що вони вибирають свого російськомовного президента, а не україномовного українця (він же їм органічно чужий!). Що вони не плачуть, коли читають вірші Шевченка чи Лесі Українки...

Ще більше мільйонів манкуртів було створено з самих споконвічних українців шляхом витравлення національної свідомості, залякуванням і пропагандою, нав'язування їм російської мови в якості мови щоденного спілкування.

В радянські часи українську мову в Києві можна було почути лише на базарах і в Спілці письменників. Хоч один представник української комуністичної влади говорив українською (навіть якщо це була його материнська мова)?

У мого брата - російськомовна жінка. Її мати також російськомовна. Але матір цієї матері, як і батько, - жителі полтавського села. Вони не могли двох слів зв'язати російською.

Однак послали дочку вчитися в Київ на лікаря, а там вибору не було: або говори російською, або прощавай вища освіта, робота лікаря. Бо в медінституті, а потім в поліклініці всі говорили лише російською.

Говоритимеш українською - будеш "білою вороною". А до того ж дуже швидко про тебе складуть думку як про "українського націоналіста" і не лише твоя кар'єра, а і життя будуть загублені.

Тому я не засуджую тещу мого брата, яка не лише сама стала російськомовною (та сама історія - і з тестем), а і дочку змалку навчила російської. На всяк випадок. Бо знала, що це облегшить їй шлях в житті.

І тепер жінка мого брата продовжує говорити російською - і не лише на вулиці, на роботі, а і уже зі своїми дітьми.

Добре, що вона живе в Києві - а Київ проти Януковича. Але якби вона жила трохи далі на Схід, російськомовність президента стала би для неї значущою.

Ми говоримо про демократію. Мовляв, російськомовні громадяни України мають таке ж право вибирати президента, як і україномовні. І мають право нав'язати українцям російськомовного керівника держави.

Статус-кво - вище всього. Про це особливо кричать в Росії, ратуючи за демократію в Україні.

Але уявімо: німці перемогли і навезли в Росію мільйони німців, онімечили Росію, а тепер навезені німці і онімечені росіяни, які вже зі своїми дітьми і навіть онуками говорять лише німецькою, вибирають президента Росії: звичайно, зі своїх рядів - німця!

Але кажуть - ми не німці, ми - росіяни. Просто не збираємося говорити вашою смішною російською мовою. Вчити вашого дурного Пушкіна. І "розглагольствують" про "російських націоналістів", які, бачиш, зациклилися на якійсь своїй смішній російськості і не хочуть, щоби німецькомовний президент Росії ввів німецьку в якості державної мови Росії.

Хіба це не фашизм - не визнавати за німецькомовною меншістю права не володіти російською, говорити по всій країні лише німецькою і вибирати зі своїх рядів президента Росії?

Скажете - що за марення сивої кобили. Як таке можливе в Росії? В Росії це неможливе - але в Україні це не лише можливе. В Україні це вже стало реальністю. То ж чи зрозуміє ситий голодного?

Богдан Орлик, політолог, для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/12/4758970/