Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
2026.08.29
08:07
некрикливо та помірно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
вибираємось у протяг
навіть і не травоїдний
в кожній плоті мов у ноті
ця любов недоста вірна
та її бажаєш досі
у ранжирі хай віджилім
хай незбутнім се відносно
2026.08.29
07:34
ЗОЛОТА МАСКА ТУТАНХАМОНА
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
у стилі давньоєгипетської сакральної драми)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Тутанхамон – молодий живий бог, фараон Єгипту, чиє життя обірвалося на злеті.
Анхесенамон – його юна коха
2026.08.29
07:24
Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Николай Блоха (1973) /
Проза
Проект выступления на Украина имеет талант.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Проект выступления на Украина имеет талант.
Проект выступления на Украина имеет талант.
Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:
Ты, меня.
Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.
Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.
Она не рядом.
Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.
И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:
Четверостишья.
Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.
Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.
Проходит много.
Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!
Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:
Она.
Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.
Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.
Концепция.
Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.
И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.
Прощание с призраком.
Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.
Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.
Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.
Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:
Ты, меня.
Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.
Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.
Она не рядом.
Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.
И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:
Четверостишья.
Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.
Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.
Проходит много.
Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!
Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:
Она.
Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.
Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.
Концепция.
Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.
И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.
Прощание с призраком.
Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.
Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.
Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
