Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Николай Блоха (1973) /
Проза
Проект выступления на Украина имеет талант.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Проект выступления на Украина имеет талант.
Проект выступления на Украина имеет талант.
Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:
Ты, меня.
Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.
Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.
Она не рядом.
Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.
И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:
Четверостишья.
Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.
Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.
Проходит много.
Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!
Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:
Она.
Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.
Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.
Концепция.
Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.
И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.
Прощание с призраком.
Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.
Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.
Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.
Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:
Ты, меня.
Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.
Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.
Она не рядом.
Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.
И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:
Четверостишья.
Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.
Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.
Проходит много.
Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!
Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:
Она.
Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.
Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.
Концепция.
Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.
И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.
Прощание с призраком.
Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.
Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.
Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
