ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Николай Блоха (1973) / Проза

 Проект выступления на Украина имеет талант.
Проект выступления на Украина имеет талант.

Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:

Ты, меня.

Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.

Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.

Она не рядом.

Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.

И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:

Четверостишья.

Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.

Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.

Проходит много.

Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!

Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:

Она.

Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.

Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.

Концепция.

Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.

И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.

Прощание с призраком.

Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.

Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.

Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-02-14 13:11:15
Переглядів сторінки твору 873
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 21:48
Автор у цю хвилину відсутній