ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярина Брилинська (1968) /
Проза
ВЕНЕЦІЙКИ (намисто з венеційського скла)
Вітер холодним дощем хлюпнув у шибу...
Вона сиділа біля вікна і дивилася як одна крапля стікає по склу, прокладаючи собі шлях з небес на землю. “Отак зверху донизу мчить і моє життя”, - подумала вона.
А вітрисько продовжував стугоніти десь там високо і недосяжно, аж дерева рипіли під його натиском. Дощ, наче бубніст на небажаному весіллі, з відчаєм вибивав шалений ритм на дахівці її будинку. Ще одна крапля розпочала свою мандрівку по шибці і раптом, зачепившись об щось – розділилася навпіл і потекла двома тоншими потічками у різні боки....
Монотонність того, що відбувалося, давала їй час на роздуми, заспокоювала розбурханий розум, відновлювала у пам’яті миті життя, які здавалися втраченими назавжди.
Навколо - сутінки, сірість, самотність. А перед нею, на темному столі, шнурочком проліг барвистий візерунок.
Венеційки...
Це був її щоденний вечірній ритуал – витягнути коралі зі сховку, розклаcти на столі, перебирати, як чотки у руках, гріти скло своїм теплом, рахувати гладенькі кульки, розглядати візерунки, обмацувати ниточку: чи бува десь не перетерлася...
У нього в очах світилися такі самі кольори, що й на венеційках, коли отримала їх у подарунок. Дивився тими самими барвами їй у очі, а вона не сміла глянути у них, щоб не загубитися у тих безконечних звивистих лініях і не втратити розуму від солодкого щему у грудях. Від такого погляду ставало тепло і радісно, він п’янив і промовляв те, що боялися вимовити вуста.
- Дай я тобі їх одягну - промовив тихо.
Ніжно прихилившись до нього, вона дозволила його рукам торкнутися її плечей, ніби ненароком зачепити вигин шиї... Тепло розлилося по тілу, коли холодне скло лягло на груди, а серце тріпотіло і рвалося у грудях, як дитячий вітрячок перед грозою. Було їй якось так затишно і млосно.
- Подивись на мене, - просив він.
- Не можу, - вишептала вона, - боюся згоріти...
Дощ продовжував витанцьовувати свій шалений танок на даху, стукав у вікна, вимагаючи, щоб його впустили до порожньої оселі. Годинник самотньо цокав, рахуючи миті, що пролітали повз неї. Прощально протягнула рукою по гладкому склі, перевірила нитку, висунула шухляду у столі і акуратно поклала до неї свій скарб.
До завтра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕНЕЦІЙКИ (намисто з венеційського скла)
Вітер холодним дощем хлюпнув у шибу...
Вона сиділа біля вікна і дивилася як одна крапля стікає по склу, прокладаючи собі шлях з небес на землю. “Отак зверху донизу мчить і моє життя”, - подумала вона.
А вітрисько продовжував стугоніти десь там високо і недосяжно, аж дерева рипіли під його натиском. Дощ, наче бубніст на небажаному весіллі, з відчаєм вибивав шалений ритм на дахівці її будинку. Ще одна крапля розпочала свою мандрівку по шибці і раптом, зачепившись об щось – розділилася навпіл і потекла двома тоншими потічками у різні боки....
Монотонність того, що відбувалося, давала їй час на роздуми, заспокоювала розбурханий розум, відновлювала у пам’яті миті життя, які здавалися втраченими назавжди.
Навколо - сутінки, сірість, самотність. А перед нею, на темному столі, шнурочком проліг барвистий візерунок.
Венеційки...
Це був її щоденний вечірній ритуал – витягнути коралі зі сховку, розклаcти на столі, перебирати, як чотки у руках, гріти скло своїм теплом, рахувати гладенькі кульки, розглядати візерунки, обмацувати ниточку: чи бува десь не перетерлася...
У нього в очах світилися такі самі кольори, що й на венеційках, коли отримала їх у подарунок. Дивився тими самими барвами їй у очі, а вона не сміла глянути у них, щоб не загубитися у тих безконечних звивистих лініях і не втратити розуму від солодкого щему у грудях. Від такого погляду ставало тепло і радісно, він п’янив і промовляв те, що боялися вимовити вуста.
- Дай я тобі їх одягну - промовив тихо.
Ніжно прихилившись до нього, вона дозволила його рукам торкнутися її плечей, ніби ненароком зачепити вигин шиї... Тепло розлилося по тілу, коли холодне скло лягло на груди, а серце тріпотіло і рвалося у грудях, як дитячий вітрячок перед грозою. Було їй якось так затишно і млосно.
- Подивись на мене, - просив він.
- Не можу, - вишептала вона, - боюся згоріти...
Дощ продовжував витанцьовувати свій шалений танок на даху, стукав у вікна, вимагаючи, щоб його впустили до порожньої оселі. Годинник самотньо цокав, рахуючи миті, що пролітали повз неї. Прощально протягнула рукою по гладкому склі, перевірила нитку, висунула шухляду у столі і акуратно поклала до неї свій скарб.
До завтра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію