А на Красному Полі - зима,
Поміж краплями снігу – кров.
Криком серця мовчить сурма,
Що ніхто її не зборов,

Як ніхто не зборов тих Крут,
Що постали хрестом століть.
А над Крутами чорний крук
Переконливо так стоїть.

І керують ним знову. З нас
Вибирає він жертву. Ми
Ніби вперше у перший клас
Від зими йдемо й до зими.

Крихта правди летить під стіл,
Крапля совісті гасне там,
Ми не Кротони й не святі –
Знову страшно маленьким нам.

Може, завтра замкнеться круг
І на захист нам стане хто?
Знов безвусі герої Крут,
Не шинелі у них – пальто.

Знову юні сини Карпат
Із безумством хоробрих, чи
Лицар той, що під блиском лат
Загубився на смерть йдучи.

Ні, на чудо нема вже сил
У казкових усіх істот,
Нам ув очі пускає пил
Геній гнучкості і підлот,

Той паскудний, жорстокий крук,
Що згортає свободу в сніп,
Та немає у нього рук
І ніхто не впаде на сніг,

Бо немає вже снігу, лиш
Між траву проростає кров …
Там, під зорями ти стоїш,
І не бачиш нічого знов…

А довкола все та ж зима,
Березневий холодний час.
Криком серця кричить сурма,
Що навік поєднала нас.

Кругом серця кружляє крик,
Йде під Крути Карпатська Січ.
І не плаче ще нині крук,
І зима переходить в ніч…