(Translation of Ihor Pavlyuk "ВІТЕР ІСТОРІЇ")

The wind of history rolls stubs of ferias over
the white, like bread or snow or even petals, world.
After uprising we are not the same. We hover
And dandle myths about the grown in us revolt.

It shall be propped, secured by solid spines and crosses,
And loved as ourselves in it and it – in us.
It should be touched like swords are kissed by their embossers,
Like lovers – offered to the naked fortune thus.

Newspapers cut the yarns. Those strings, as hands, are shaky.
This marble’s dressed in pink… A falling star is free.
The world is crucified. The window’s crosspiece tacks him.
The blaze is going down in his black-blooded spree.

Not our happiness is shared by beasts and babies,
A petrol draught of sprite in veins as if from gloom.
And bombers in the sky are often seen – as cabbies…
What’s happening to us? Where is the errors` room?

Until you read your evening news from fresh still papers
The wind is strong, inert, it carries sadness` dust.
The stars are falling down as coins meant for beggars.

Perhaps, a sorry felt… for us.

17 March 2010

(Original text below)

ВІТЕР ІСТОРІЇ

Вітер історії котить недопалки буднів
Світом, що білий, мов хліб, а чи сніг, а чи цвіт.
Після повстання такими вже більше не будем,
Адже повстати – то значить злеліяти міт.

Потім підперти хребтами його і хрестами.
Потім любити у ньому себе і його у собі.
Як до вина, доторкатись до шаблі устами.
Наче коханці, віддатися голій судьбі.

Ріжем газетами струни, тремтливі, як руки.
Мармур рожевий… І падає вільна зоря.
Світ, розіп’ятий на хрестовинах вікон на муки,
Чорною кров’ю тихо в собі догоря.

Звірі і діти радіють ненашому щастю.
В жилах русалки бензиновий протяг з пітьми.
І бомбовози у небі літають занадто часто.
Знову щось коїться із людьми.

Доки читаєш вечірні свої газети,
Сильний байдужий вітер несе печаль.
Зорі нам падають, мов жебракам монети.

Мабуть, комусь нас жаль…