Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ВІРШІ ОДНОГО СЕРДЕЧНОГО РИТМУ
1.
Заросло за усім – після плуга й меча, затягнуло.
Знов у вирій летять журавлі, з матюками летять.
Чути пісню далеку, тоненьку і строгу, як дуло,
Яку тягнуть жінки, що мені донжуанство простять.
Плаче кров золота за усім, що ніколи не буде.
Несуєтний вогонь у далекім безмежжі гуде.
Плаче кров золота за усім, у що вірують люде,
Хоч насправді його не буває ніколи й ніде.
Промінь нервів моїх – наче коси дівочі, мов струни,
Що шумлять, як дощі, коли ніжно торкнутись крилом.
А в кістках молодих допотопні збираються луни.
І червоним піском золоту пектораль замело.
2.
А десь там, за горою, пасуться тумани і коні.
У галактиці серця від зірки до зірки – печаль.
У хатинці біленькій висять синьоокі ікони.
І когось проводжає на Той світ тоненька свіча.
Тут слова найдревніші говорять баби сивокосі,
Що серйозні, як хмари, і справжні, немов чорнозем.
Опадають, мов зорі, із неба тугі абрикоси,
На стежину, якою ми всі до початку ідем.
Хтось іде через біль, ну а хтось через радість – до Бога.
І важка порожнеча без віри, а з вірою – даль…
Золотіють ліси… і росте безпричинна тривога,
Й журавлина сльоза опада на гартовану сталь.
3.
Вечоріє цей день.
Вечоріють роки і століття.
Білокрилі пташки позбирались у зграї, сидять
На сухому й важкому, високім ялиновім вітті,
Із якого за море із ранку вони полетять.
В ті краї, в ті краї – що, мов сон золотої рибини,
Де печальна весна, але осінь – немов у раю.
У них буде усе, крім важкої, мов дзвін, батьківщини,
За яку лиш поети і воїни залпами п’ють.
Дощ у келихи йде.
Поржавілими цвяхами – трави…
П’яні птахи летять і зникають у чорній дірі.
Полинові поля молодої старої держави.
Сива Київська Русь… і перуни пливуть у Дніпрі.
Кобзарі молоді йдуть по тіні струни до безмежжя,
Чи хоча би від болю – на відстань польоту стріли.
А навколо ліси і тумани, як душі ведмежі.
І на білій корі хтось червоним черкнув:
«Ми були…»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІРШІ ОДНОГО СЕРДЕЧНОГО РИТМУ
1.Заросло за усім – після плуга й меча, затягнуло.
Знов у вирій летять журавлі, з матюками летять.
Чути пісню далеку, тоненьку і строгу, як дуло,
Яку тягнуть жінки, що мені донжуанство простять.
Плаче кров золота за усім, що ніколи не буде.
Несуєтний вогонь у далекім безмежжі гуде.
Плаче кров золота за усім, у що вірують люде,
Хоч насправді його не буває ніколи й ніде.
Промінь нервів моїх – наче коси дівочі, мов струни,
Що шумлять, як дощі, коли ніжно торкнутись крилом.
А в кістках молодих допотопні збираються луни.
І червоним піском золоту пектораль замело.
2.
А десь там, за горою, пасуться тумани і коні.
У галактиці серця від зірки до зірки – печаль.
У хатинці біленькій висять синьоокі ікони.
І когось проводжає на Той світ тоненька свіча.
Тут слова найдревніші говорять баби сивокосі,
Що серйозні, як хмари, і справжні, немов чорнозем.
Опадають, мов зорі, із неба тугі абрикоси,
На стежину, якою ми всі до початку ідем.
Хтось іде через біль, ну а хтось через радість – до Бога.
І важка порожнеча без віри, а з вірою – даль…
Золотіють ліси… і росте безпричинна тривога,
Й журавлина сльоза опада на гартовану сталь.
3.
Вечоріє цей день.
Вечоріють роки і століття.
Білокрилі пташки позбирались у зграї, сидять
На сухому й важкому, високім ялиновім вітті,
Із якого за море із ранку вони полетять.
В ті краї, в ті краї – що, мов сон золотої рибини,
Де печальна весна, але осінь – немов у раю.
У них буде усе, крім важкої, мов дзвін, батьківщини,
За яку лиш поети і воїни залпами п’ють.
Дощ у келихи йде.
Поржавілими цвяхами – трави…
П’яні птахи летять і зникають у чорній дірі.
Полинові поля молодої старої держави.
Сива Київська Русь… і перуни пливуть у Дніпрі.
Кобзарі молоді йдуть по тіні струни до безмежжя,
Чи хоча би від болю – на відстань польоту стріли.
А навколо ліси і тумани, як душі ведмежі.
І на білій корі хтось червоним черкнув:
«Ми були…»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ВІТАЮ ЭН-ХЕДУ-АНУ*... І ВСІХ ПОЕТІВ ПОЕТИЧНИХ МАЙСТЕРЕНЬ ТА ВСЕСВІТУ З ДНЕМ ПОЕЗІЇ!!!"
• Перейти на сторінку •
"Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява*"
• Перейти на сторінку •
"Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява*"
Про публікацію
