ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Шульська (1985) /
Критика | Аналітика
Рецензія «Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?” на видан SITIS (Сучасні тексти про при
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія «Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?” на видан SITIS (Сучасні тексти про при
Рецензія
«Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”
/ SITIS (Сучасні тексти про пристрасті). – Канів: Вид. „Склянка Часу” Zeitglas”, 2010. – 312 с.
Про це аж кортить запитати шановного видавця Олександра Апалькова та більшої половини авторів зазначеного видання „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, до якого, на жаль, через випадковість і не до кінця проінформованість потрапили і мої поетичні речі. А за це ще й потрібно було гроші заплатити! Виявляється, тепер у нашій державі не лише „місця під сонцем” купляють, але й місця на Поетичному Олімпі!!! Хоча художню „писанину”, репрезентовану у виданні, важко назвати Поезією, до того ж Справжньою. Це швидше можна окреслити російською фразою „что вижу, то и пою”. Гріх повернути язика і назвати поезією подібні „речі”: „Чому, як пташка у гаю, Душа моя співає? Чому себе не впізнаю? Тому, що я кохаю. (с. 180); Подібний примітивний „віршик” може написати і п’ятикласниця, закохавшись у сусідського хлопчика чи однокласника, а не авторка міжнародного видання (як зазначено у книжці!). Не викликають естетичної насолоди і подібні „писання”: „Ах, Ната, Ната, Ната, Наталëнок, Ты помнишь, как ласкал твою я грудь. Как жалко, что не знал тебя с пелëнок, Что ближе быть к тебе хоть на чуть-чуть” (с. 183); „ Коль едешь на курорт, Поправ здоровье – вот! И не ищи роман, В котором лиш обман” (с. 211) і багато іншого. Автор вірша „Спокуса очманінням” описує процес „морфістами коли стають” (наркозалежними – Ш.Н.) (с. 78). Читаючи написане, з обуренням не лише дивуєшся, як можна таке писати, але й миттєво стає цікаво, звідки автор настільки обізнаний у всіх особливостях процесу „морфістації” „Який це рай, яка це насолода, Яке це щастя, ще і благодать. Ти тільки вжий, - попре твоя свобода Душа захоче блажністю співать” (с. 78). Подібний і вірш „Азарт”. Звичайно, пристрасті бувають різні, але ж не такі пристрасті потрібно виносити на суд читача! Невже це поезія? Невже це мистецтво? Поезія має ж очищувати, лікувати, пронизувати, боліти, але аж ніяк не озлоблювати. Хоче автор, хай пописує собі десь у шухляду, хай виливає свої емоції чи пристрасті, але навіщо таке публікувати?! І подібного сміття у книзі хоч греблю гати. Як у воду дивився один з авторів видання, який, певно, теж через необережність потрапив до списку опублікованих, написавши рядки: „Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”. То навіщо, Пане видавець??? А мовне оформлення! Жах! Якби взяти до рук ручку і почати виправляти орфографічні, пунктуаційні, змістові огріхи, то книжка нагадувала б покреслений червоною пастою учнівський зошит, а не солідне видання уже енної серії (ще й міжнародне!!!). Ось, наприклад, узяти проредагувати вже один прозовий твір: „Спогади ні давали їй спокою” (с. 129), „Вона не стоїть його почуттів” (с. 129), „Вона не витримала і істерично заголосила” (с. 129), „ А потім в останнє подивилась у вікно” (с. 130), „ Дмитро це ти виложив (мало б бути виклав) квітами своє посвідченя (а може освідчення?)” (с. 130). У книзі зазначено, що твори опубліковано в авторській редакції. Але ж і серед авторів заслужені журналісти, члени якихось творчих спілок (не завжди відомих!), філологи. Хоча переважна більшість тих, хто, як написано у біографіях, „за фахом економіст-соціолог, за покликанням – газетяр, літератор”. Воно й видно... Але ж якщо берешся за перо, ти відповідальний перед Богом і людьми, ким би ти не був: лікарем, математиком, філологом, журналістом. Попри художній бруд і творчу маячню, бо інакше не назвеш подібні „творіння”, напрапляємо на дійсно поетичні, варті уваги, речі, де відчуваємо оригінальність власного поетичного мислення, свіжість, незатертість, модерн. І як на диво, це „не маститі автори”, а звичайні початківці, як наприклад, Тетяна Павліченко зі своєю художньою річчю „Шоколад із присмаком крові” (с. 235-236). Цікаво було прочитати і відкрити для себе Марію Гончаренко, Юлію Броварну (про яку уже відомо), Леоніда Борозєнцева, Вадима Друзя, Наталію Філіпову, яким аж ніяк не місце у цьому далекому до мистецького виданні. Пане видавець, не подумайте, що я засуджую Ваші проекти, але ж має бути якийсь мистецький рівень? Назвалися грибом, то лізьте у кошик. Редагуйте, відсіюйте, а не за гроші публікуєте все підряд! Складається таке враження, що у часи кризи навіть на літературі гроші заробляють. Боляче, сумно від того, що ми робимо з літературою і мовою... Кожен, хто хоч трошки відчуває Слово, прочитавши книжку „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, з впевненістю підтвердить, що для більшості авторів, як і для шанованого Пана видавця, мабуть, не є насущними слова-заповідь Ліни Костенко „Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. А жаль...
2010 р.
«Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”
/ SITIS (Сучасні тексти про пристрасті). – Канів: Вид. „Склянка Часу” Zeitglas”, 2010. – 312 с.
Про це аж кортить запитати шановного видавця Олександра Апалькова та більшої половини авторів зазначеного видання „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, до якого, на жаль, через випадковість і не до кінця проінформованість потрапили і мої поетичні речі. А за це ще й потрібно було гроші заплатити! Виявляється, тепер у нашій державі не лише „місця під сонцем” купляють, але й місця на Поетичному Олімпі!!! Хоча художню „писанину”, репрезентовану у виданні, важко назвати Поезією, до того ж Справжньою. Це швидше можна окреслити російською фразою „что вижу, то и пою”. Гріх повернути язика і назвати поезією подібні „речі”: „Чому, як пташка у гаю, Душа моя співає? Чому себе не впізнаю? Тому, що я кохаю. (с. 180); Подібний примітивний „віршик” може написати і п’ятикласниця, закохавшись у сусідського хлопчика чи однокласника, а не авторка міжнародного видання (як зазначено у книжці!). Не викликають естетичної насолоди і подібні „писання”: „Ах, Ната, Ната, Ната, Наталëнок, Ты помнишь, как ласкал твою я грудь. Как жалко, что не знал тебя с пелëнок, Что ближе быть к тебе хоть на чуть-чуть” (с. 183); „ Коль едешь на курорт, Поправ здоровье – вот! И не ищи роман, В котором лиш обман” (с. 211) і багато іншого. Автор вірша „Спокуса очманінням” описує процес „морфістами коли стають” (наркозалежними – Ш.Н.) (с. 78). Читаючи написане, з обуренням не лише дивуєшся, як можна таке писати, але й миттєво стає цікаво, звідки автор настільки обізнаний у всіх особливостях процесу „морфістації” „Який це рай, яка це насолода, Яке це щастя, ще і благодать. Ти тільки вжий, - попре твоя свобода Душа захоче блажністю співать” (с. 78). Подібний і вірш „Азарт”. Звичайно, пристрасті бувають різні, але ж не такі пристрасті потрібно виносити на суд читача! Невже це поезія? Невже це мистецтво? Поезія має ж очищувати, лікувати, пронизувати, боліти, але аж ніяк не озлоблювати. Хоче автор, хай пописує собі десь у шухляду, хай виливає свої емоції чи пристрасті, але навіщо таке публікувати?! І подібного сміття у книзі хоч греблю гати. Як у воду дивився один з авторів видання, який, певно, теж через необережність потрапив до списку опублікованих, написавши рядки: „Якщо слова не зачіпають, навіщо ними світ смітити?”. То навіщо, Пане видавець??? А мовне оформлення! Жах! Якби взяти до рук ручку і почати виправляти орфографічні, пунктуаційні, змістові огріхи, то книжка нагадувала б покреслений червоною пастою учнівський зошит, а не солідне видання уже енної серії (ще й міжнародне!!!). Ось, наприклад, узяти проредагувати вже один прозовий твір: „Спогади ні давали їй спокою” (с. 129), „Вона не стоїть його почуттів” (с. 129), „Вона не витримала і істерично заголосила” (с. 129), „ А потім в останнє подивилась у вікно” (с. 130), „ Дмитро це ти виложив (мало б бути виклав) квітами своє посвідченя (а може освідчення?)” (с. 130). У книзі зазначено, що твори опубліковано в авторській редакції. Але ж і серед авторів заслужені журналісти, члени якихось творчих спілок (не завжди відомих!), філологи. Хоча переважна більшість тих, хто, як написано у біографіях, „за фахом економіст-соціолог, за покликанням – газетяр, літератор”. Воно й видно... Але ж якщо берешся за перо, ти відповідальний перед Богом і людьми, ким би ти не був: лікарем, математиком, філологом, журналістом. Попри художній бруд і творчу маячню, бо інакше не назвеш подібні „творіння”, напрапляємо на дійсно поетичні, варті уваги, речі, де відчуваємо оригінальність власного поетичного мислення, свіжість, незатертість, модерн. І як на диво, це „не маститі автори”, а звичайні початківці, як наприклад, Тетяна Павліченко зі своєю художньою річчю „Шоколад із присмаком крові” (с. 235-236). Цікаво було прочитати і відкрити для себе Марію Гончаренко, Юлію Броварну (про яку уже відомо), Леоніда Борозєнцева, Вадима Друзя, Наталію Філіпову, яким аж ніяк не місце у цьому далекому до мистецького виданні. Пане видавець, не подумайте, що я засуджую Ваші проекти, але ж має бути якийсь мистецький рівень? Назвалися грибом, то лізьте у кошик. Редагуйте, відсіюйте, а не за гроші публікуєте все підряд! Складається таке враження, що у часи кризи навіть на літературі гроші заробляють. Боляче, сумно від того, що ми робимо з літературою і мовою... Кожен, хто хоч трошки відчуває Слово, прочитавши книжку „SITIS (Сучасні тексти про пристрасті)”, з впевненістю підтвердить, що для більшості авторів, як і для шанованого Пана видавця, мабуть, не є насущними слова-заповідь Ліни Костенко „Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. А жаль...
2010 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію