Вставлю ще я свої 5 коп критики )))

Раджу уважніше ставитись до побудови речень - надто великі стомлюють, і подекуди в них втрачається сенс і логіка - уникати от таких речей треба, як усміхненої зупинки - "і коли я щоранку мчала на автобусну зупинку, вона посміхалася вже здалеку", розумієте? :)))))))))


Забагато повторень слів - у мене перед очима мерехтять автобуси, шипшини і фотики. Подекуди є затягнутість, не дивлячись на невеликий розмір тексту. Мало життя, забагато рефлексії.



"І весна раптово надбігла, хоча наче й затримувалася десь довго. Я зустріла її на лікарняному ліжку. І згадувала, як Коті-нийні наказувала: не забудь повернутися...
І таки повернулася, а що ж, весною рани швидко гояться. І побачила, що шипшинові гілочки випустили ніжно-зелені листочки, ще зіщулені, наче крильця наляканих пташаток, а ягідки – такі ж блискучі, ваговиті – так і скрапують по вигнутому колючому стеблу – і не стікають, тримаються." - отут забагато букв "і". І такого багато по тексту - він потребує літературного редагування. В принципі, це не є великим недоліком, але...

І ще - закінчення передбачуване. Тому немає цікавості при читанні, але загалом приємний текст, хоч і недопрацьований, як тут уже говорили і до мене.

Наснаги та уваги до деталей!))

А ще я не розумію проблеми, піднятої у тексті - не сфотографувала шипшину, і шо? Головне, щоб пам"ять про тут бабусю залишалася в серці. Якщо сприймати життя лише як матеріал для фотофіксації - втрачається щось важливіше. Один мій знайомий спеціально їздить в подорожі без фотоапарата, щоб сприймати історичні пам"ятки, архітектуру і природу не через об"єктив фотокамери. Та й що потім з тими фотками робити? Друзям парити? "Иришка "Сладкая Вишенка" Иванова добавила 158 фотографий в альбом "Турция-2010" :)))
Але я розумію і протилежне. Буває, дивишся, як ледь-ледь тремтять у коханого вії вві сні, і хочеться це зафіксувати. Мабуть ,якесь відвічне бажання людини зберегти щось для спогадів.