ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Критика | Аналітика
ПРО ТЕ, ЧОГО БРАКУЄ/НЕ БРАКУЄ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО ТЕ, ЧОГО БРАКУЄ/НЕ БРАКУЄ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Епатаж, бутафорія, балаган, буфонада, бурлеск – це (ще з древньої Греції відомо) – вуличні забави для плебсу, для рабів. Аристократи ж і вільні люде завжди ходили на високе – на драми, трагедії... «Легким чтивом» – любовними «романчиками», «детективчиками», «кітчем»... балувались, убиваючи час, міщани (а’ля Проня Прокопівна, яка, впевнений, саме з такою книгою «лягли і просють») пізніших століть, аж до «вєрок сердючок» наших днів.
Хоча – «я ненавиджу обивательщину більше, ніж гріх», – писав Фрідріх Ніцше.
Тобто література, як і будь-яке інше мистецтво, – це справа смаку і доступності. І як кожне енергетично замкнуте явище, вона має свої полюси: від, скажімо, графоманії до снобізму.
Так між трипільською надщербленою вазою, знайденою у древній могилі, і вазою пластмасовою, що продається на базарі, існує різниця в ціні і вартості. Хтось вибере раціональне, хтось ірраціональне, хтось - те та інше...
Філософія, психологія, ідеологія літератури переживала і переживає за період свого існування різні стадії суспільного та самоусвідомлення, маркованого лозунгами: «мистецтво для мистецтва», «коліщатко і гвинтик», міф...
Однозначно одне – література (яко казка чи пісня) була органічно потрібна людині і людству із часу переходу їх у фазу культури, яка (за Фукоямою, Ясперсом) нині трансформується у фазу цивілізації.
І якщо товаром-твором є символи релігії як найвищої форми літератури (у храмах, наприклад, попри всі застереження Христа, успішно продають свічки, іконки, натільні хрестики тощо), то чому не сумісні література та бізнес, тобто твір і товар? Інша справа, чи нормально це в ідеалі, який, як відомо, подібний до горизонту: видимий, але не досяжний.
Інша справа, яка з літератур, репрезентованих тим чи іншим письменником на тому чи іншому часопросторі, так чи інакше наближається до релігії, – адже найвищою стадією духовного подвижництва незаперечно вважається створення релігії із її зовнішніми атрибутами-ритуалами, які постають як результат боротьби із комплексами, та внутрішнім духом-душею, які обов’язково мали пройти через проповідь (твір), смерть (як правило, мученицьку) – і воскресіння із правом на безсмертя. Це модель Христа, до якої, скажімо, в нашій літературі долею волі чи волею долі найближче підійшли майже сакралізований Тарас Шевченко, Василь Стус. Тому це – Література. Інша справа, як поводяться із їх спадщиною нащадки: дарують, обмінюють, продають?..
«Не продается вдохновенье, Но можно рукопись продать», – писав геніальний Пушкін, який, до речі, одним із перших в Російській імперії почав отримувати пристойні гонорари, у відомому вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Значні прибутки за свої книги одержували, як відомо, лорд Байрон, Бальзак... Благопристойні радянські письменники були найбагатшими людьми в СРСР. І нині у світі є письменники-мільйонери, як-от Джоан Роулінг, Стівен Кінг, Дін Кунц... Але чи є мода на книги того чи іншого митця, а звідси – його багатство, критерієм якості цієї літератури – питання риторичне.
На два потоки ділив літературу відомий автор «Алхімії слова» Ян Парандовський: перший – простий, світлий, широкий, рівний; другий – мутний, непрозорий. Він же справедливо вважав, що «бувають періоди, коли вірші ходять лише між знавцями, як і роботи з вищої математики, а між словом і думкою виникає не менше провалля, як між словом і ділом" (див. Парандовский Ян. Алхимия слова. – М.: Прогресс, 1972. – С. 207).
Чи не такий період маємо в українській культурно-інформаційній сфері, зокрема в літературі, нині, де талантом і подвижництвом заслужена честь і пропіареність за гроші – тотожні для непосвячених.
Хоч-не-хоч, а повіриш, що найсильніше, найобразніше, мистецтво створюється в імперіях, і в часи їх розквіту, а не розпаду, де слава митця куплена за кров, а не за гріш... Де солодкий саме заборонений цвіт і плід. А Прикладів – більше, ніж достатньо. Ті ж Тарас Шевченко та Василь Стус, Сергій Єсєнін...
Нині ж – у перехідний від... соціалізму через неофеодалізм до капіталізму час сміливістю вважається вживання матюків та опис відверто натуралістичних сцен (Лесь Подерев’янський, Олесь Ульяненко...), а густа образна література а’ля Євген Пашковський на тому ж книжковому ринку (не плутати із причетністю до високовольтної лінії духу) – на маргінесі. Легко ж бути сміливим, коли дозволили.
Тобто народ, як і завжди (згадаймо думку про нього Воланда у булгаківському «Майстер і Маргарита»), хоче хліба і видовищ. Густа, образна література вимагає від читача співтворчої важкої роботи душі, задіювання надтонких психофізичних енергій для досягнення катарсису. А де їх узяти, коли вся енергія йде на здобування насущного і нема як бути героєм, адже навколо суцільний базар? Тому й люди читають щось легке, побутове, смішне... або ж не читають зовсім. Попит на поезію для маси задовольняє естрадна попса, а на прозу і драматургію – «мильні серіали» та... парламент, який у нас тепер грає роль театру.
Перехідні часи завжди характерні падінням суспільної моралі і звідси ж – художніх смаків. Люди ходять у церкву, але не вірять. Місце релігії і її сестри – літератури – займає містика.
Поза тим існує незаперечний феномен: літератори-генії з універсальною природою таланту, творчість яких задовольняє і аристократів і плебс, і академіків і селян, і чоловіків, і жінок... Серед таких митців Джек Лондон, наприклад, Сергій Єсєнін, наш Тарас Шевченко.
Тобто поділ на «легке чтиво» і «густу образну» літературу так чи інакше суб’єктивний, умовний, лежить все-таки більше в царині смаку, ніж у соціальній (класовій, расовій, гендерній). Адже чимало письменників, яких прийнято вважати геніями, – вихідці із соціальних низів. Створити пісню, яка би стала народною – мрія таких безперечно великих поетів, як Іван Франко. «Лісову пісню» Лесі Українки однаково трепетно розуміють і переживають як професори, так і поліські пастухи... як, врешті, подібні між собою і реакції на дотепні матюкальні п’єски того ж Подерев’янського. Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне.
Тобто українській літературі зараз не бракує нічого... Адже всі зразки високого та низького стилю вона має у класичних варіантах. А реципієнтам ніхто ж не забороняє читати у вигляді книги чи в електронному варіанті (існує низка легкодоступних сайтів), приміром, Василя Стефаника, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Олександра Довженка, Григора Тютюнника, Миколу Вінграновського – митців, які вже пройшли випробування часом, і тому їхня спадщина із повним правом може бути названа літературою великого стилю, тобто близькою до релігії.
А багато з того, що «кнопають» на «компіках» і слемно «піарять» зараз, з розумним виглядом називаючи літературою невибагливі деструктивні дурниці-словоблуди... так через кілька десятиліть його літературою не те що ніхто не назве, а навіть не згадає у шляхетному товаристві.
Адже навіть той же плебс вимагатиме нових клоунів. Бо найсумніше видовище – це старі клоуни.
Впевнений, що через десятиліття-друге українську літературу нашого часу репрезентуватимуть інші твори та інші імена, ніж нині, адже салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром.
Хоча – «я ненавиджу обивательщину більше, ніж гріх», – писав Фрідріх Ніцше.
Тобто література, як і будь-яке інше мистецтво, – це справа смаку і доступності. І як кожне енергетично замкнуте явище, вона має свої полюси: від, скажімо, графоманії до снобізму.
Так між трипільською надщербленою вазою, знайденою у древній могилі, і вазою пластмасовою, що продається на базарі, існує різниця в ціні і вартості. Хтось вибере раціональне, хтось ірраціональне, хтось - те та інше...
Філософія, психологія, ідеологія літератури переживала і переживає за період свого існування різні стадії суспільного та самоусвідомлення, маркованого лозунгами: «мистецтво для мистецтва», «коліщатко і гвинтик», міф...
Однозначно одне – література (яко казка чи пісня) була органічно потрібна людині і людству із часу переходу їх у фазу культури, яка (за Фукоямою, Ясперсом) нині трансформується у фазу цивілізації.
І якщо товаром-твором є символи релігії як найвищої форми літератури (у храмах, наприклад, попри всі застереження Христа, успішно продають свічки, іконки, натільні хрестики тощо), то чому не сумісні література та бізнес, тобто твір і товар? Інша справа, чи нормально це в ідеалі, який, як відомо, подібний до горизонту: видимий, але не досяжний.
Інша справа, яка з літератур, репрезентованих тим чи іншим письменником на тому чи іншому часопросторі, так чи інакше наближається до релігії, – адже найвищою стадією духовного подвижництва незаперечно вважається створення релігії із її зовнішніми атрибутами-ритуалами, які постають як результат боротьби із комплексами, та внутрішнім духом-душею, які обов’язково мали пройти через проповідь (твір), смерть (як правило, мученицьку) – і воскресіння із правом на безсмертя. Це модель Христа, до якої, скажімо, в нашій літературі долею волі чи волею долі найближче підійшли майже сакралізований Тарас Шевченко, Василь Стус. Тому це – Література. Інша справа, як поводяться із їх спадщиною нащадки: дарують, обмінюють, продають?..
«Не продается вдохновенье, Но можно рукопись продать», – писав геніальний Пушкін, який, до речі, одним із перших в Російській імперії почав отримувати пристойні гонорари, у відомому вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Значні прибутки за свої книги одержували, як відомо, лорд Байрон, Бальзак... Благопристойні радянські письменники були найбагатшими людьми в СРСР. І нині у світі є письменники-мільйонери, як-от Джоан Роулінг, Стівен Кінг, Дін Кунц... Але чи є мода на книги того чи іншого митця, а звідси – його багатство, критерієм якості цієї літератури – питання риторичне.
На два потоки ділив літературу відомий автор «Алхімії слова» Ян Парандовський: перший – простий, світлий, широкий, рівний; другий – мутний, непрозорий. Він же справедливо вважав, що «бувають періоди, коли вірші ходять лише між знавцями, як і роботи з вищої математики, а між словом і думкою виникає не менше провалля, як між словом і ділом" (див. Парандовский Ян. Алхимия слова. – М.: Прогресс, 1972. – С. 207).
Чи не такий період маємо в українській культурно-інформаційній сфері, зокрема в літературі, нині, де талантом і подвижництвом заслужена честь і пропіареність за гроші – тотожні для непосвячених.
Хоч-не-хоч, а повіриш, що найсильніше, найобразніше, мистецтво створюється в імперіях, і в часи їх розквіту, а не розпаду, де слава митця куплена за кров, а не за гріш... Де солодкий саме заборонений цвіт і плід. А Прикладів – більше, ніж достатньо. Ті ж Тарас Шевченко та Василь Стус, Сергій Єсєнін...
Нині ж – у перехідний від... соціалізму через неофеодалізм до капіталізму час сміливістю вважається вживання матюків та опис відверто натуралістичних сцен (Лесь Подерев’янський, Олесь Ульяненко...), а густа образна література а’ля Євген Пашковський на тому ж книжковому ринку (не плутати із причетністю до високовольтної лінії духу) – на маргінесі. Легко ж бути сміливим, коли дозволили.
Тобто народ, як і завжди (згадаймо думку про нього Воланда у булгаківському «Майстер і Маргарита»), хоче хліба і видовищ. Густа, образна література вимагає від читача співтворчої важкої роботи душі, задіювання надтонких психофізичних енергій для досягнення катарсису. А де їх узяти, коли вся енергія йде на здобування насущного і нема як бути героєм, адже навколо суцільний базар? Тому й люди читають щось легке, побутове, смішне... або ж не читають зовсім. Попит на поезію для маси задовольняє естрадна попса, а на прозу і драматургію – «мильні серіали» та... парламент, який у нас тепер грає роль театру.
Перехідні часи завжди характерні падінням суспільної моралі і звідси ж – художніх смаків. Люди ходять у церкву, але не вірять. Місце релігії і її сестри – літератури – займає містика.
Поза тим існує незаперечний феномен: літератори-генії з універсальною природою таланту, творчість яких задовольняє і аристократів і плебс, і академіків і селян, і чоловіків, і жінок... Серед таких митців Джек Лондон, наприклад, Сергій Єсєнін, наш Тарас Шевченко.
Тобто поділ на «легке чтиво» і «густу образну» літературу так чи інакше суб’єктивний, умовний, лежить все-таки більше в царині смаку, ніж у соціальній (класовій, расовій, гендерній). Адже чимало письменників, яких прийнято вважати геніями, – вихідці із соціальних низів. Створити пісню, яка би стала народною – мрія таких безперечно великих поетів, як Іван Франко. «Лісову пісню» Лесі Українки однаково трепетно розуміють і переживають як професори, так і поліські пастухи... як, врешті, подібні між собою і реакції на дотепні матюкальні п’єски того ж Подерев’янського. Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне.
Тобто українській літературі зараз не бракує нічого... Адже всі зразки високого та низького стилю вона має у класичних варіантах. А реципієнтам ніхто ж не забороняє читати у вигляді книги чи в електронному варіанті (існує низка легкодоступних сайтів), приміром, Василя Стефаника, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Олександра Довженка, Григора Тютюнника, Миколу Вінграновського – митців, які вже пройшли випробування часом, і тому їхня спадщина із повним правом може бути названа літературою великого стилю, тобто близькою до релігії.
А багато з того, що «кнопають» на «компіках» і слемно «піарять» зараз, з розумним виглядом називаючи літературою невибагливі деструктивні дурниці-словоблуди... так через кілька десятиліть його літературою не те що ніхто не назве, а навіть не згадає у шляхетному товаристві.
Адже навіть той же плебс вимагатиме нових клоунів. Бо найсумніше видовище – це старі клоуни.
Впевнений, що через десятиліття-друге українську літературу нашого часу репрезентуватимуть інші твори та інші імена, ніж нині, адже салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром.
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Вікторія Стукаленко | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ПРО ЕПАТАЖ, СКАНДАЛ..."
• Перейти на сторінку •
"Ігор Павлюк влип в історію. Разом з Памуком, Петраркою і Пастернаком"
• Перейти на сторінку •
"Ігор Павлюк влип в історію. Разом з Памуком, Петраркою і Пастернаком"
Про публікацію