Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ФІГЛЯР
– Не буйтеса, мой... Ото я – уйко Феріщак!
Жінки повертались, проклинаючи його від землі й листу до неба й всіх святих. А йому байдуже, качається по землі, тримаючись за живіт зі сміху. Багато разів траплялося й таке, що бажаючи обдурити інших, вуйко Феріщак обдурював самого себе.
Так, побачивши одного разу у корчмі чоловіка із сусіднього села, вуйко Феріщак зрадів, що має з ким пожартувати. Підійшов до того й запропонував:
– Мой.., якщо ти угадаєш як моюй Марії імня, я дам тобі дві галби пива, не угадаєш – ти заплатиш мені одну!
– Марія, – відповідає той.
– Як в біса ти угадав? Мой, ти познаєш мою жону! – промовив сердито, вуйко Феріщак, але за пиво все-таки заплатив.
А іншим разом зустрічає Петра Косована з другого краю села й радісно питає:
– Мой, Петре, якщо угадаєш, кілько поросят мала моя ґилла1, то усі дев’ять – твої!
– Дев’ять! – відповідає Косован.
– Мой, ти дес дочувса та хотів мене обдурити, чорт би тебе забрав! – обурився вуйко Феріщак.
Якось зовсім не пощастило вуйку Феріщаку. Хотів налякати вівчарів, що, нібито, поблизу отари – вовк. Він почав вити по-вовчому. Але один із вівчарів помітив, як вуйко Феріщак ховався в кущах і нацькував собак, ті подерли йому гачі, а один з них вкусив вуйка за зад. Ледве добрався бідний Феріщак з опухлим задом аж на Коштіль до лікаря Кермеші. Лікар зробив йому укол, намастив рану якоюсь маззю та й питає:
– Як то сталося, вуйку?
– Та так, паночку, сталоса... як коли би ви, пане дохторе, пес – та га-р-р мене за гузицю...
Чого тільки не траплялося вуйкові Феріщаку! Одного разу упав бідний з черешні і зламав собі руку аж у двох місцях.
Повернувся вуйко Феріщак з лікарні із Сігету з рукою в гіпсі. Рука болить, вуйко лиш йойкає, не знає, що з нею робити, а то якраз похорон у сусідів – ховають стару Костиху. Як не піти та не провести сусідку у вічну подорож? Обвив руку білим чіноватим рушником та пішов на похорон.
Став спереду біля дяка й, тримаючи капелюха в здоровій руці, хрестився, як міг, а покалічену руку ховав то попереду себе, то позаду так, щоби, не дай Бог, хтось не вразив її. Та на похороні, як на похороні – людей багато, все хочуть знати, все хочуть бачити. А до того ще й священик почав кадити навколо труни – кадильниця летить прямо на завиту в рушник руку. З переляку Феріщак як заволає:
– Дивіться, отче, не вразіть, бо чорт вас забере!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ФІГЛЯР
Такого фіґляра, як вуйко Михайло Феріщак на все село не було. Він завжди видумував всілякі фіглі й жарти, а найбільше радів, коли йому вдавалося когось обдурити. Та понад усе любив вуйко Феріщак лякати у лісі жінок, котрі ходили туди по гриби та малину. Притаївшись у чагарнику, ламав сухі хворостини і моркав, як ведмідь, а коли перелякані жінки починали втікати з криком й плачем, він виходив зі своєї схованки та гойкав за ними:
– Не буйтеса, мой... Ото я – уйко Феріщак!
Жінки повертались, проклинаючи його від землі й листу до неба й всіх святих. А йому байдуже, качається по землі, тримаючись за живіт зі сміху. Багато разів траплялося й таке, що бажаючи обдурити інших, вуйко Феріщак обдурював самого себе.
Так, побачивши одного разу у корчмі чоловіка із сусіднього села, вуйко Феріщак зрадів, що має з ким пожартувати. Підійшов до того й запропонував:
– Мой.., якщо ти угадаєш як моюй Марії імня, я дам тобі дві галби пива, не угадаєш – ти заплатиш мені одну!
– Марія, – відповідає той.
– Як в біса ти угадав? Мой, ти познаєш мою жону! – промовив сердито, вуйко Феріщак, але за пиво все-таки заплатив.
А іншим разом зустрічає Петра Косована з другого краю села й радісно питає:
– Мой, Петре, якщо угадаєш, кілько поросят мала моя ґилла1, то усі дев’ять – твої!
– Дев’ять! – відповідає Косован.
– Мой, ти дес дочувса та хотів мене обдурити, чорт би тебе забрав! – обурився вуйко Феріщак.
Якось зовсім не пощастило вуйку Феріщаку. Хотів налякати вівчарів, що, нібито, поблизу отари – вовк. Він почав вити по-вовчому. Але один із вівчарів помітив, як вуйко Феріщак ховався в кущах і нацькував собак, ті подерли йому гачі, а один з них вкусив вуйка за зад. Ледве добрався бідний Феріщак з опухлим задом аж на Коштіль до лікаря Кермеші. Лікар зробив йому укол, намастив рану якоюсь маззю та й питає:
– Як то сталося, вуйку?
– Та так, паночку, сталоса... як коли би ви, пане дохторе, пес – та га-р-р мене за гузицю...
Чого тільки не траплялося вуйкові Феріщаку! Одного разу упав бідний з черешні і зламав собі руку аж у двох місцях.
Повернувся вуйко Феріщак з лікарні із Сігету з рукою в гіпсі. Рука болить, вуйко лиш йойкає, не знає, що з нею робити, а то якраз похорон у сусідів – ховають стару Костиху. Як не піти та не провести сусідку у вічну подорож? Обвив руку білим чіноватим рушником та пішов на похорон.
Став спереду біля дяка й, тримаючи капелюха в здоровій руці, хрестився, як міг, а покалічену руку ховав то попереду себе, то позаду так, щоби, не дай Бог, хтось не вразив її. Та на похороні, як на похороні – людей багато, все хочуть знати, все хочуть бачити. А до того ще й священик почав кадити навколо труни – кадильниця летить прямо на завиту в рушник руку. З переляку Феріщак як заволає:
– Дивіться, отче, не вразіть, бо чорт вас забере!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ПРОДАЖ КОЗИ"
• Перейти на сторінку •
"ЯК Я ХОТIВ ПОКУМАТИСЯ З ПАНОМ ДЕПУТАТОМ"
• Перейти на сторінку •
"ЯК Я ХОТIВ ПОКУМАТИСЯ З ПАНОМ ДЕПУТАТОМ"
Про публікацію
