радіомовна п’єса

Д і й о в і о с о б и:
1. Кирило Кирилович Поплавський, завідуючий районним відділом культури. (голос творчий, тонкий, зморений піснями)
2. Коперфільд Володя, цирковий аферист. (голос молодий, активний, веселий)
3. Євгенівна, завідувачка районною бібліотекою. (голос романтичної жінки в літах)
4. Районний пожежник, Василь Андрійович, представник місцевого МНС. (голос будь-який сонливий)
5. Голова адміністрації районної, Семен Іванович. (голос басистий, з хрипотою)


Актова зала адміністрації


Гомонить люд у актовому залі. Верещать мобілки різними мелодіями. Соваються стільці, грюкають двері. Десь здалеку регоче жінка, пищить мікрофон...
Звучить владний чоловічий голос голови районної адміністрації.

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ: - Все! Кончайте анекдоти! Починаємо роботу! Євгеньєвна, ви мене чуєте? (Стукає олівцем по столу) Я понімаю, настроєніє святкове, я теж знаю анекдот про апельсинчики, ну не так же відверто...

ЄВГЕНІВНА (виправдовується веселий жіночий голос): – А що я, що я? Це все Поплавок. Ой, пробачте, Кирило Кирилович (жінка нестримно сміється) нас розважає... історії... каже...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (серйозно припиняє гомін) – Досить! І вимкніть, будь ласка, мобілки! Це ж засідання комісії, а не свинарник,...

Втихають звуки, поодиноко прокашлюються курці.

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (розмірено діловим тоном): - Починаємо роботу комісії. Головую я. Мене ви знаєте, знайомитися не треба. Порядок денний вже записаний. Питання одне: підготовка до святкування Нового року. (пауза) Рік, як завжди, виявився важкий, але розважатись, як казав філософ, нам не заборонити...

ЄВГЕНІВНА (обережно): - Семен Іванович, перепрошую, ще раз про філософа, який філософ?

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (роздратовано): - Так, Євгеньєвна, не дошкуляйте своїми бібліотекарськими замашками! Зараз у мене ви філософом станете! Чому, я вас питаю, у вас не горять гірлянди на зданії? Зданіє в центрі району, бібліотека! Храм, можна сказать, культури... Должно блимать на весь, можна сказать, район...

ЄВГЕНІВНА (ображено): - Це не я. Це все Кирило Кирилович. Позичив гірлянду на свято Миколая і по ці пори не повертає...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (з іронією): - Знову анекдоти від Поплавського? Так, Кирило Кирилович? Ви, наш культурний “бєлий попугай”, про гірляндочку, а не про апельсинчики розказали б. Де гірлянда?!

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (сумно і серйозно): - Нема... Семене Івановичу, повірте, вже нема... Бовдури ці, молоді – рок група наша із будинку культури... Миколайчика водили... Ну, в общому, ні гірлянди, ні апаратури... Ремонтувати треба...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (сердито): - Так ремонтуйте! Чи може мені лампочки припаяти? Що з ялинкою?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (впевнено): - Ну, ялинку, ми, певна річ, запалимо!

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК (сонно поправляє): – Не запалимо, а засвітимо!

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (з смішинкою): - Так, Василь Андрійович, ви, як пожежник, вчасно проснулися. Кирилу Кириловичу все б тільки палити: бібліотечну гірлянду спалив... тепер на ялинку замахується...

Пожвавлення голосів, чуються смішки, шепіт. Пищить мобілка з мелодією “Золоті купола”...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (голосно і роздратовано): - Я ж сказав вимкнути мобілки! Вам “Золотиє купола” співать хочеться? А думать про празднік, хто буде, Пушкін?...

ЄВГЕНІВНА(зауважує): - Пушкіна перестали читати. Франка ніхто і не читав. Я думаю, у нас постійне свято...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (грубо): - А Вам, Євгеньєвна, я думати забороняю! Ви у своїй бібліотеці тільки те й робите, тільки думаєте! А треба працювати, ясно?

ЄВГЕНІВНА: - Ясно.

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ: - Як Божий день ясно, чи як у Новорічну ніч? А далі що, культурна програма є? Га, Кирило Кирилович?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (збентежено): Що далі? Що далі... Як завжди. Своїми силами гулять будемо! Самодіяльність така: клоун та ще один арлєкіно чудять, народний ансамбль “Вечірня зоренька” співають. Потім два поета-пенсіонера грошей не беруть...

Пауза. Стукає олівець по столу “тук”, “тук”, “тук”.

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (розмірковуючи): -Ну, якщо своїми силами і без грошей... (пауза) Ялинку точно спалимо! Може є пропозиції? (пауза) Народ требує шоу! Рік важкий. Одна радість – свята Рождєственські! Як ви думаєте, я правий? (пауза) А давайте запросимо на свята професіоналів? Район на тисячу гривень один раз в рік не обідніє, а свято закриємо на високому рівні...

ЄВГЕНІВНА(збуджено): - Та де ж їх взять, професіоналів? Ми ж аграрний район! Сюди ніхто їхати не хоче! У нас, в бібліотеці комп’ютер вже є, а працювати нікому...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (рішуче): - Здрасьтє, Евгенєвна! Я вам про здравіє, а ви мені про упокой! При чому тут ваш комп’ютер до ялинки? (іронічно) Віддайте комп’ютер Кирилу Кириловичу, він знає що з ним зробити!...

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК(весело спросоння): - Хе! Те що з гірляндою! Віддайте краще у МНС, принаймні не згорить...

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ (строго): - Годі вже базікати! З вами, Василь Андрійович, ми продовжимо розмову про празднічні вогні та салюти, про газ, кінець-кінців, і про вклад МНС у загальнорайонне свято! А бібліотека і культура до побачення!

Скриплять стільці, човгають кроки.

ГОЛОВА АДМІНІСТРАЦІЇ(перекрикуючи шум): - Значить так, Кирило Кирилович, ви завтра їдете в область, у філармонію, в цирк, куди завгодно, і запрошуєте на свята професіональних артистів! Ясно?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (фатально): - Та ясно... Не ясно де гроші... взяти. Ці ж професіонали, дорого коштують... До побачення!

Гуркіт дверей. Лунають кроки коридором.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (пошепки, так щоб ніхто його не почув): - Скоріше б ці свята відбулися, Господи! Нормальні люди у свята відпочивають, а тут як не гірлянда горить, так філармонію треба привезти... (пауза) Доберуся до кабінету, увімкну музику. Щось веселеньке послухаю. Влаштую розслабуху...


У кабінеті Кирила Кириловича фоном звучить пісня “Костёр” у виконанні «Машини часу».

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (без мелодії наспівує речитативом): - Раз ночь темна, жгут єдва-єдва, и берегут, сили і дрова... Єщо не всє погаслі краскі дня, єщо не жаль огня... И Бог храніт меня...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (сам із собою в голос): - От пісні раньше робили! Що то ретро! (декламує) “Сили і дрова берегут і Бог храніт меня!” (пауза) Макарєвічу, за цю пісню, пам’ятник треба поставити. А тут шукаєш щось рідне, національне, а маємо колядки і щедрівки, щедрівки і колядки. Хіба що “Галю” заспівати? (пауза) (невпевнено наспівує) “Прив’язали Галю до сосни косами, підпалили сосну від гори до низу”... “Горить сосна горить, горить та палає”... А там і ялинка запалає... Лісова пожежа якась. В нашій країні одним пожежникам весело...

Чується нестримний стук у двері. Двері відчиняються.

КОПЕРФЛЬД (звертається): - Чи можна зайти? Кирило Кирилович?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ: (владно і в доброму гуморі): - Та заходьте вже... Заходьте, как чудо, как пєсня... Ви, часом, не Новорічне чудо? Бо я в чудеса не вірю.

КОПЕРФІЛЬД (іронічно): - Ні, я не чудо, але до чудес маю безпосередню участь.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ: - То ж хто ви?

КОПЕРФІЛЬД: - Я Володя Коперфільд.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (здивовано): Коперфільд? Той самий? Той що літає?

КОПЕРФІЛЬД (весело): - Ну, не зовсім той. Ви он, Поплавський. На дверях написано. Це ж не значить, що ви той Поплавський, що ого! А ви Поплавський поменше, але теж культурний і творчий... А я теж Коперфільд, але Володя. Теж, можна сказать, літаю...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (збентежено): - Угу. Літаєте? Крила є?

КОПЕРФІЛЬД (пояснює): - Я професіональний циркач. Артист легкого жанру...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (радо): - Так ви артист! Ви з філармонії?

КОПЕРФІЛЬД (гордо) : - Можна сказать і так. Філармонію, можна сказать, я одгудів. От, врємєна були! Тепер своїм талантом допомагаю створювати поважним людям видовища.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (активно): - Це дуже добре, що ви з філармонії! Дуже добре! У нас тут якраз проблемка з артистами. З професіональними артистами! У нас ялинка горить...

КОПЕРФІЛЬД (по діловому): - Ну, ще не горить. Не поспішайте у подіях. Всьому свій час! Час збирати і час підпалювати! (пауза) Але якщо про ялинку, то я можу її оригінально запалити. Видовище сподобається і малюкам, і дорослим.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ(завіряючи): - О, ялинку підпалити ми можемо і своїми яскравими талантами! Тільки пожежник не дозволяє. Нам би організувати якусь розважальну програму біля ялинки...

КОПЕОРФІЛЬД (рішуче): - Запросто! Як каже мій тезка Коперфільд: “нов проблем”! Ось... Дайте мені дві гривні.

Невелика пауза.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (сам до себе): - Знову мова про гроші... Ці професіонали без грошей жити не можуть. Світ перевернувся з цими грошима! Але ж дві гривні - не двісті...

КИРИЛО КИРИЛОВОЧ (в голос): - Дві так дві! Ось вам дві гривні.

КОПЕРФІЛЬД (пояснюючи): - Це дуже просто. Беремо ваші гроші і запалюємо їх сірниками. (Чуються звуки запалювання сірника) Дивіться, от так спалюємо жорстокий капітал життя. Он як горить грошова проблема! Он як горить фундамент буржуазної культури! Ось так він перетворюється на духовний попіл! Останній подих капіталізму – згасла іскра, і все...

Пауза.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (з цікавістю): І це все?

КОПЕРФІЛЬД: - Все.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (розчаровано): Це не цікаво. Так і я вмію. Поверніть дві гривні!

КОПЕРФІЛЬД (інтригуючи): - А що у вас в потайничку?! Що там у вас в потайничку? Дозвольте мені просунути руку. Ось так. Ще ость так! Ну, так просто: отримайте ваші дві гривні! (пауза) Треба було б, щоб ви запам’ятали номер купюри, тоді сумнівів не залишилось би ніяких. Може повторимо?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (захоплено): - Геніально! Це щось подібне із мого дитинства, коли я був у цирку... Такого у нашому районі давненько не бувало! (переходить у веселий настрій і сарказм) А от у потайник до голови нашої адміністрації, Семена Івановича, зможете залізти? Він у цьому році продав трубу водогону за мільйон, а на культуру ні копійки... Ха...

КОПЕРФІЛЬД (впевнено): - Я до кого хочте у потайник залізу! Були б гроші...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (допитливо іронічно): - А ви тільки гроші палите? Може газеткою обійдемося?

КОПЕРФІЛЬД (переконливо): - Яка газетка?! У моєму репертуарі багато оригінальних видовищних трюків: “Стрибок у ніщо”, “Ало, телефони не працюють”, “Золотий портсигар” та багато інших...

Невеличка пауза. Шарудять папери.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (у діловому тоні): - Гаразд. Це цікаво. Головне, що ви з філармонії! Семен Іванович буде задоволений. Думаю, побудуємо Новорічне свято на ваших, так би мовити, фокусах під ялинкою. Одягнемо вас Снігуркою. Тільки у потайник до голови адміністрації залазити не треба! Це я пожартував. Треба зробити просто приємне, розважальне, яскраве шоу... А оцей ваш “Золотий портсигар”, що, дійсно золотий?

КОПЕРФІЛЬД (рішуче): - Та я вам зараз продемонструю. Тільки для цього дві гривні замало. Треба дві тисячі...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (пошепки до себе): - Знову гроші. Що то професіонали, ніколи про них не забувають! Та і ми не простачки. Зараз я його взую.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (вголос, пропонуючи): - Ха-ра-шо! Дві тисячі у мене немає. А от тисяча гривень виділена нам на проведення свята є! Тільки запам’ятайте – це ваш заробіток, гонорар, так би мовити! Якщо спалите гроші, звиняйте, залишитеся без зарплати... (іронічно посміхаючись) Та я думаю свої гроші ви палить не будете, правда ж?

КОПЕРФІЛД (обережно): - Авжеж! Свої гроші потребують пильної уваги. Що ж, давайте тисячу. (пауза) Зрозуміло, це не та сума, яка потрібна для ефекту, але ми артисти, народ не амбіційний. Що перепаде із святкового столу, тому і радіємо. Час такий. У людей грошей на цирк немає, філармонії не ремонтуються... От, приходиться, літати по районам і брати, що Бог пошле.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (рахує): - Ось, вісімсот, дев’ятсот, дев’ятсот п’ятдесят, далі меншими: п’ять, десять, двадцять, дев’ятсот дев’яносто дев’ять, тисяча! (пауза) Слухайте, Володя, виділіть мені десятку на листівки? Вам ця десятка ні туди, ні сюди, а нам в культурі...

КОПЕРФІЛЬД (серйозно): - Оце вже ні, Кирило Кириловичу! Тільки не зараз. Покажу номер, тоді і виділю, хоч п’ятдесят! Давайте сюди гроші. Кладіть у цей портсигар.

Чується шарудіння, металеве клацання.

КОПЕРФІЛЬД (наказуючи): - Увімкніть, будь ласка, музику, яку-небудь для озвучки, щоб не сухо... Портсигар я кладу на край столу...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (погоджуючись): - Це, зараз, увімкну! Сухо не буде! (совається) У мене тут якраз пісня Макарєвіча про дрова і там, ретро, що все отболіт і мудрий вєтєр золу развєєт без слєда...

Звучить пісня “Костёр” “Машини часу”. На фоні музики вибухають петарди. Стукіт падаючих предметів, дзвін скла. Знову вибухають петарди, неначе фільм про війну.


У кабінеті Кирила Кириловича стук в двері. Кроки. Скрипи дверей.

ЄВГЕНІВНА (тихо цікавиться): – Кирило Кирилович, ви живі? Що тут було?

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК (пробуджено і голосно оцінюючи): - Та тут наче феєрверк хтось влаштував! Конфетті розсипане! Петарди стріляли! А воняє як... Хоч сокиру чіпляй! Кирило Кирилович, ви що гірлянду ремонтували?

ЄВГЕНІВНА (дивується): - Таке враження, що настало перше січня після Новорічної ночі... Сніжинок не вистачає...

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК: - Портрет голови Верховної ради розбився...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (сумно): - Цей портрет просто впав. Сам по собі упав. Я тут сам ледь не впав...

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК (питає): - А що трапилось? У вас хтось стріляв?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (роздратовано): - Та ніхто в мене не стріляв! Бачите, це звичайнісінькі петарди і хлопавки. Ви, Василь Андрійович, зателефонуйте негайно у міліцію. Треба затримати одного артиста, поки далеко не полетів... Професіонал каже!

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК (здивовано): - А хіба ви не знаєте? Вже з пів години, як усі телефони не працюють! Ремонтників вже визвали...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (гнівно): - От, Коперфілд! І казав же, що літун, і професіонал, і “Ало, телефони не працюють”...

ЄВГЕНІВНА (цікавлячись): - Про що ви, Кирило Кириловичу? І що ото ви в руці мнете?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (голосно психом): - Що, що! Портсигар! Пустий портсигар. Зо-ло-тий! Я його щойно купив за тисячу гривень. (пауза) Артист! Циркач легкого жанру - національна зараза!

РАЙОННИЙ ПОЖЕЖНИК (спокійно, поринаючи у сонливість): - Кирило Кирилович, я двері відчиню, нехай кімната провітриться. У вас все в порядку із сигналізацією?... Але ж і сигналізація не працює!

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (безнадійно): - Що ж тут зробиш. Так, відчиніть, будь ласка, двері. Та йдіть собі... Дайте спокій. (тихо в голос) І там, Василю Андрійовичу, не говоріть нікому, особливо голові... Голова ще від гірлянди не одійшов...

Риплять двері.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (сумно міркуючи): - Ось так, Євгенівна, ніколи нам тут, у районі, не досягти професіоналізму! Тягнемося за містом, за великою культурою, хочемо розважатися на “високому рівні”, а за це платити треба!

ЄВГЕНІВНА (співчуваючи): - Вас що, надурили? Хтось обманув?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ: - Не просто обманув, а у душу плюнув! З філармонії він. Цяця велика! Дві тисячі йому подавай! Я ж казав, що у нас всього тисяча і на нашому рівні клоуни безплатно працюють! А мені він... На високому рівні, на високому рівні...

ЄВГЕНІВНА (лагідно заспокоюючи): - Не переймайтеся так, Кирило Кириловичу. Я з нашим ансамблем “Вечірня зоренька” переговорю. Щось придумаємо до Нового року... (збентежено) Що з вами? Кирило Кирилович, що з вами?

Кирило Кирилович починає заливатися сміхом.

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (крізь сміх): - Євгенівна, не повірите! Цей “коперфільд” у мене із потайника депутатське посвідчення вкрав... Уявляєте? Посвідчення депутата районної ради! Це ж тільки можна уявити собі як, у якомусь районі, Коперфільд буде представлятися депутатом Поплавським... А то і міністром культури... (спокійніше) Це вам не анекдот про апельсинчики!

ЄВГЕНІВНА (мудро): - Аби були ми живі та здорові, та діти наші... А на такого професіонала завжди знайдеться інший аферист. Ось я лампочку принесла до гірлянди. Може відремонтуєте?

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ (спокійно): - Ах, Євгенівна, якби у гірлянді тільки одна лампочка згоріла... Давайте так: ви щось придумаєте з програмою для свята. Там, “Вечірню зореньку” умовите співати, арлекін хай почудить біля ялинки. Вдіньте на нього костюм Снігурки. І поетів, поетів не забудьте!... А з гірляндою я вже щось придумаю. Будемо блимати. На весь район разом заблимаємо... Згода?

ЄВГЕНІВНА: - Згода, згода! Якщо вже блимати, то разом з усім районом. Та і з всією Україною разом...

КИРИЛО КИРИЛОВИЧ: - Атож! Спасибі. З святом вас, Новорічним!

Звучить пісня “Костёр” у виконанні «Машини часу».


2008 р.