
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
СВЯЧЕННЯ ПАСКИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВЯЧЕННЯ ПАСКИ
Цілу божу ніченьку перед Святою ВеликоднЬю Неділею вуйко Феріщак не стулив ока. Тільки зажмурить очі, як вже сниться йому, що жує білої, як молоко, паски. Кілька разів виходив до сіней й жадібно дивився на стіл, на якому лежали дві паски. Одна велика, наче колесо від воза, а друга малесенька, наче волоська солом’янка, – обидві гарненькі, рум’яненькі, виблискують собі під срібним сяйвом молодого місяця.
– Агі на вас, нівроку, ніби пулітеровані! – зітхнув бідний, ковтаючи слину.
Кортіло йому, якщо не вщипнути крихіточку, то бодай лизнути паску язиком, але до такого безбожного вчинку вуйко Феріщак не посмів докотитися. Хочай він не говів цілі м’ясниці, бо нераз підкрадався, як кіт до будильника, й щипав потрішки з кожної ковбаски, щоб потім скинути всю вину на горобців. Знав вуйко добре, що Святий Господь з високого неба бачить все те, але Господь милосердний і, на відміну від його Марії, прощає все грішному люду, «бо в гріху я зачатий був...», – шептав вуйко зі Святого Псалтиря, виходячи з будильника. Стара би тільки не побачила, бо тоді «Амінь!». Обезчестить, як свинине корито, й розплеще на все село, що ні після воскресенія праведних не покажешся поміж люди.
Сяк-так минула ніченька. Вдосвіта вуйко вирушив до церкви посвятити паску. Якось вистояв, переступаючи з ноги на ногу, всю Божу Службу. А коли священик бризнув свяченою водою по його пасках, вуйко вхопив бесаги на плечі й, наче малий хлопчисько, побіг вгору по Дереноватому Горбу. Тільки на верху зупинився трішки відпочити.
– Но так! Припочину мало, а відтак далі з Богом, до дому уже недалеко, – міркував вуйко.
Та поки вирушити «з Богом», дідько спокусив його вибрати паски з бесаг, щоб намилуватися ними. Таких пасок цього Великодня не було ні в Боднарюка, ні в Ігната, ані в Маріки Бирускої, хоча він за ту нулашку цілий тиждень лущив квасолю у жида Менделя, та зате...
– Агі на ні, які файні!.. Одна велика, друга маленька, ніби мама з дитиноу, – милувався вуйко пасками, підводячись на ноги, аби намилуватися ними ще й згори, та ненароком штовхнув вершком постола маленьку паску, та штовхнула велику... і враз обидві покотилися, підстрибуючи по камінюю, у пропасть, – тільки вода плеснула у потоці, що аж луна покотилася звором. Спочатку вуйко хотів кинутися навздогін, але то було б чисте самогубство. Тільки тріснув себе по колінах й перелякано прошептав:
– Шкуру здере з мене Марія за паски!..
Вислухавши напівмертвого з переляку чоловіка, Марії, як ніколи, стало жаль старого. Махнула рукою:
– Што з воза упало, ото пропало!.. Зварю ти кулешу та ізсмажу єєшницю із кирнацом, не умремо із голоду, не буйса.
Вуйкові не вірилося, що все так легко обійшлося. Сів на призьбу, занурив голову в долоні і просидів так, поки його не покликала Марія:
– Давай істи, старий, лиши не бануй тулько.
– Та не баную уже, але дуже ми чудно...
– З чого тобі чудно?.. – запитала стара.
– Та не чудно ми із малої паски, бо мала дурна, але з великої ми чудно, бо пудскаковала май дуже, як мала, ніби здуріла, – сплюнув сердито вуйко Феріщак і поплентався до хати, де на нього чекала яєшня з ковбаскою.
– Агі на вас, нівроку, ніби пулітеровані! – зітхнув бідний, ковтаючи слину.
Кортіло йому, якщо не вщипнути крихіточку, то бодай лизнути паску язиком, але до такого безбожного вчинку вуйко Феріщак не посмів докотитися. Хочай він не говів цілі м’ясниці, бо нераз підкрадався, як кіт до будильника, й щипав потрішки з кожної ковбаски, щоб потім скинути всю вину на горобців. Знав вуйко добре, що Святий Господь з високого неба бачить все те, але Господь милосердний і, на відміну від його Марії, прощає все грішному люду, «бо в гріху я зачатий був...», – шептав вуйко зі Святого Псалтиря, виходячи з будильника. Стара би тільки не побачила, бо тоді «Амінь!». Обезчестить, як свинине корито, й розплеще на все село, що ні після воскресенія праведних не покажешся поміж люди.
Сяк-так минула ніченька. Вдосвіта вуйко вирушив до церкви посвятити паску. Якось вистояв, переступаючи з ноги на ногу, всю Божу Службу. А коли священик бризнув свяченою водою по його пасках, вуйко вхопив бесаги на плечі й, наче малий хлопчисько, побіг вгору по Дереноватому Горбу. Тільки на верху зупинився трішки відпочити.
– Но так! Припочину мало, а відтак далі з Богом, до дому уже недалеко, – міркував вуйко.
Та поки вирушити «з Богом», дідько спокусив його вибрати паски з бесаг, щоб намилуватися ними. Таких пасок цього Великодня не було ні в Боднарюка, ні в Ігната, ані в Маріки Бирускої, хоча він за ту нулашку цілий тиждень лущив квасолю у жида Менделя, та зате...
– Агі на ні, які файні!.. Одна велика, друга маленька, ніби мама з дитиноу, – милувався вуйко пасками, підводячись на ноги, аби намилуватися ними ще й згори, та ненароком штовхнув вершком постола маленьку паску, та штовхнула велику... і враз обидві покотилися, підстрибуючи по камінюю, у пропасть, – тільки вода плеснула у потоці, що аж луна покотилася звором. Спочатку вуйко хотів кинутися навздогін, але то було б чисте самогубство. Тільки тріснув себе по колінах й перелякано прошептав:
– Шкуру здере з мене Марія за паски!..
Вислухавши напівмертвого з переляку чоловіка, Марії, як ніколи, стало жаль старого. Махнула рукою:
– Што з воза упало, ото пропало!.. Зварю ти кулешу та ізсмажу єєшницю із кирнацом, не умремо із голоду, не буйса.
Вуйкові не вірилося, що все так легко обійшлося. Сів на призьбу, занурив голову в долоні і просидів так, поки його не покликала Марія:
– Давай істи, старий, лиши не бануй тулько.
– Та не баную уже, але дуже ми чудно...
– З чого тобі чудно?.. – запитала стара.
– Та не чудно ми із малої паски, бо мала дурна, але з великої ми чудно, бо пудскаковала май дуже, як мала, ніби здуріла, – сплюнув сердито вуйко Феріщак і поплентався до хати, де на нього чекала яєшня з ковбаскою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію