ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Бій з вітряками, або Якого відтінку сьогодні правда
Образ твору Євген Баран. У полоні стереотипів та інші есеї. – Івано-Франківськ: Вид-во «Типовіт», 2009. – 256 с.

Відомий критик та літературознавець Євген Баран (наш земляк, уродженець с. Джурин, Чортківського р-ну на Тернопільщині) – автор понад десяти книг, серед яких збірники літературно-критичних текстів: «Замах на міражі», «Зоїлові трени», «Звичайний читач»; книга есеїстики «Порнографічна сутність правди»; книга щоденникових нотаток та есеїстики «Наодинці з літературою». Він – лавреат престижних премій, зокрема – Міжнародної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого (2006), ім. Григорія Сковороди (2009) за книгу, про яку йдеться.
Особливу ауру спілкування з книгою, що тобі подобається, нічим не можна виповісти – це неповторне явище, як неповторне кохання. Коли читаєш-вичитуєш афористичні вислови-сповідання, на взірець: «Наші галичани – найкращі народні артисти України», або «Найдивніше те, що владі – будь-якій і будь-де – вигідно, аби суспільство було заплямоване», то розумієш, що думаєш так само, але не маєш сміливості свої думки оприлюднити. На такий крок не вистачає громадянської мужності й високого патріотизму негаласливого ґатунку. Есеї Є. Барана саме про це – про нашу з вами янусоликість, про дуже зручне побутове кредо – «моя хата скраю» і про запроданство людської спільноти, що починається від родини і закінчується державою.
Про книжки Є. Барана я вже писала: «Хроніка часу за версією Євгена Барана» – це про щоденникові нотатки та есеї (Луцьк, 2007) та «Божевільний подзвін за правдою»: есеї (Париж-Львів-Цвікау, 2007). Хочу повторити, що виклад матеріалу специфічний, максимально ущільнений, побудований на парадоксах. Авторові притаманна гранична чіткість формулювань й одночасно, простота, прозорість і ясність.
Є. Баран – соціальний у кращому розумінні цього поняття. Гадаю, він мислить і бореться, насамперед, за себе, але прагне згуртувати нас, своїх читачів на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художньо-публіцистичним словом намагається врятувати Істину: « Живемо, мов роботи, механічно відраховуємо свій час, тільки іноді зупиняємося, зачепившись за чиюсь смерть (...) Одне слово, живемо за стереотипами, живемо у стереотипах, саме життя зводячи до стереотипу».
Є. Баран – талановитий прозаїк, адже його слово не одного тону, воно контрастне: безвихідь і проста до наївності радість буття, досвід скептика й іроніста, викриття нехарактерного для українця снобізму та абсурду – життя описане в цілісності, в єдності суперечностей.
Наше покоління народжене у попередній державі. Але на диво, письменник не страждає за тим часом – ці суспільно-політичні зміни він сприйняв органічно, як закономірний вияв закономірних процесів галицької історії: «Я не соромлюся твердити, що народився в СРСР, де людська доброта не йшла в жодне порівняння з більшовицьким фарисейством. Власне ця пам’ять і дає мені бажання шукати свою Україну з людським обличчям». То, може, йдеться про явище чисто емпіричне, що існувало не завжди? Хто з нас може стверджувати, що об’єкт аналізу менш цікавий, ніж його структурні утворення, котрі, скажімо, вміщують в собі суспільство, і відмінність між структурним і функціональним поглядами від того не стає стійкішою? Марсель Пруст розповідає у своїх «Пошуках втраченого часу», що слова не обов’язково означають істину, бо вони не завжди вхоплюють сутність речей. Але й цього недостатньо. Є. Баран крок за кроком, есей за есеєм, підводить нас до непростих висновків, показує, де шукати і де можна знайти твердий і прямий смисл. Авторові не бракує щирості висловлювань чи точності тлумачень. Символізація й висновки переважають непряму інформацію, та читач, відтак, втягується в побудову мислетворень і цілковитих алегорій, потроху віддається насолоді, яку знаходить у цих плодах симетрії й пропорції: «Це читання-кара зробило з мене відлюдника і книжника (...) свою місію і своє покликання вбачаю у тому, аби не втомлюватися говорити про КНИГУ. Книгу як Чин і Форму. Яка вчить і яка спонукає думати. На щастя, таких книг багато. Багато їх і в українській літературі».
У марноті марнот нашого марнотного світу гостро відчутна недостатність чесного слова-діалогу письменника з читачем. Нова збірка есеїв Євгена Барана – це допомога тим, хто цього щиро прагне.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-05-18 21:45:10
Переглядів сторінки твору 4714
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-18 22:22:38 ]
Щира і пізнавальна оповідь. Дякую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2010-11-29 19:03:20 ]
Виважений і небайдужий анонс книги - за текстом відчувається співзвучність, спорідненність письменника і авторки анонсу... Зацікавили. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Рубінська (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-28 11:59:48 ]
Дякую за таку потрібну рецензію. Почитаю книгу із задоволенням