На вулиці дощ. Я люблю дощ! Напевне якби я вийшла голою на двір і стояла піднявши обличчя догори, то б відчула неймовірний оргазм........

А так я стою під парасолькою на трамвайній зупинці. Дев’ята година вечора і я повертаюся додому. На зупинці крім мене більше нікого немає. Але мені від цього лише краще. Ще б хвилина і я б прийняла парасольку, щоб хоч декілька краплин торкнулися мого тіла. Але на горизонті з’явився нежданий трамвай. Я вже давно б могла бути у дома, сівши у свою машину, яку я лишила під будинком мого офісу. Але сьогодні мені не можна було сідати за руль, бо я випила спиртного, тому що у нас на фірмі був святковий фуршет після укладання дуже важливої угоди із іншою фірмою. Могла поїхати із Василем — нашим менеджером,він не пив, або на крайній випадок взяти таксі. Та не буду брехати, я не хотіла поспішати додому на кухню після такого важкого дня, щоб ще готувати їсти дітям і чоловікові. Мені просто хотілося переварити у голові усе те, що було сказано сьогодні на зустрічі. Але чомусь думки не лізли у голову, хотілося просто стояти під дощем і мокнути, змиваючи із себе весь бруд турбот і проблем...


Трамвай притарабанив своїми важкими металічними костями і відкрив переді мною свої двері. Я пройшлася по довгому напівпорожньому вагоні і сіла біля вікна. Крім мене у трамваї сиділо ще декілька пенсіонерів і студентів. Трамвай рушив з місця і я поїхала. Повз мене рухалися картинки знайомих вулиць, а із голови в мене не лізла одна єдина думка: як мені хочеться втекти від усього світу, забути про все і … померти. Ні помирати ще рано. А от лишитися десь самій на березі річки і дивитися на неї цілу ніч. Нікуди не поспішати, ні за що не турбуватися, а просто відпочивати...

Я не згледіла, як трамвай під’їхав до моєї вулиці, на якій я жила. Через одну зупинку - моя. Ось так швидко полинув мій відпочинок. Тепер я пожалкувала, що не пішла пішки. Навіть подумала вийти на одну зупинку раніше, щоб пройтися під дощем. Але стримало мене лише одне - високі підбори у нових туфлях, які дуже сильно понатирали мені ноги. Трамвай зупинився і із нього повиходили майже усі люди. Трамвай рушив і до мене підсіла молода людина, яка щойно зайшла у трамвай. У голові блискавкою гримнула думка: Тут же стільки вільних місць. А може то якийсь маніяк. І я, вирішивши візуально відкинути свою здогадку, повернула погляд у бік незнайомця.

О БОЖЕ!!!!

Невже це ВІН? Я аж відсунулась до вікна і повернула погляд до вікна. Ні, це не ВІН! Але ВІН так подібний на НЬОГО.... Ні не на маніяка, а на ЛЮДИНУ із мого минулого. Ті ж самі очі, такі ж губи, волосся, навіть статура здається така. ВІН — абсолютна копія. Копія ЛЮДИНИ, яку я дуже сильно кохала. ЯКА подарувала мені найкращі і найщасливіші моменти у моєму житті і яка безглуздо покинула цей світ...

У мене по шкірі пробіглись мурашки а тіло кинуло в жар. Серце прискорило мій пульс, так, ніби я пробігла стометрівку. Не ВІН, але така правдива копія. Я набралась сміливості і ще раз глянула на НЬОГО. Як солодка цукерка. Тіло запалилося від бажання. Як я ЙОГО хочу... Ні, ні, прогнала від себе брудні думки. Це ж не правильно. І я його ж навіть не знаю. Але як же ВІН подібний на НЬОГО...

Зупинка, моя зупинка. Двері трамваю закрилися і я проїхала свою зупинку.
- От біс, я ж мала вийти, - агресивно сказала я, вставши із крісла.
- А ви кудись поспішаєте? - запитав незнайомець, і у відповідь мені одразу ж захотілось мовити: «Так, поспішаю! Та через вас я не встигла вийти на своїй зупинці, через те, що ви тут розсілися». Але я ж нікуди не поспішаю, якби я поспішала, то у дома я б була(я дістала телефон і глянула на годинник — за двадцять десята) набагато раніше.
- Ні, уже ні! І напевне раніше я нікуди не поспішала, - я говорила, а голос мій тремтів, як на першому побаченні. Я сіла на своє місце і зітхнула.
- То давайте вийдемо на наступній зупинці і я вас проведу? - звучало якось підозріло, і будь якій іншій людині я б сказала тверде «Ні», але цьому НЕЗНАЙОМЦЮ я не могла відмовити.
- Ви знаєте, я люблю дощ. Його милі холодні краплинки приносять мені найбільшу радість у житті. Можете провести і пройдемося під дощем, щоб промокнути до нитки, - я подумала, що НЕЗНАЙОМЕЦЬ подумає, що я якась божевільна і відмовиться від моєї пропозиції, але він глянув мені у очі своїм пронизливим поглядом і сказав:
- Чому б і ні! Але промокнути ми не встигнемо бо, відстань між зупинками не така вже велика, а дощ не такий вже сильний, - погляд, пронизуючий, сексуальний і загадковий — такий же як у НЬОГО.
Я глянула на НЕЗНАЙОМЦЯ, широко розкривши свої очі і посміхнулася. Помовчавши декілька секунд я мовила:
- А ми не встигнемо вийти на наступній зупинці, - на хвильку мені здалося, що я поводжусь із ним, як шлюха. Тому я швидко зняла ту безглузду і вульгарну посмішку і стала абсолютно серйозна.
- Тоді їдемо до кінцевої? - почула, заманливу і солодку пропозицію із його милих і солоденьких вуст.
Як би я була рада, якби зараз подзвонив мій чоловік і спитав де я. Але телефон мовчав, а захована десь далеко у душі розпусна особистість, яку я завжди пригнічую через своє становище, потихеньку вилазила назовню.

********************************************************************************

1,00 година ночі.

Я повільно і тихо відкривала двері своєї кварти, як неповнолітнє налякане дівчисько, яке пізно повернулося із дискотеки. Поставила на підлогу свої туфлі, які я несла у руках і зняла із себе мокрого плаща. На пальчиках покрокувала по коридорі і заглянула у дитячу кімнату. Малятка мило спали, як янголята. Тоді я зайшла у спальню. Чоловік ще не спав, а сидів за ноутбуком.
- Ну як твоя угода? - спокійно спитав чоловік, не відриваючи голову від монітору.
- Підписали, - тихо і монотонно відповіла я і підійшла до шафи щоб взяти із неї нічну білизну.
- Ти знову каталася в трамваях? І що саме тобі вже не сподобалося у умовах угоди? - продовжуючи дивитися у монітор, спитав чоловік.
- Так каталася. Я не маю бажання зараз говорити про сьогоднішній день. Він був надзвичайно важким і напруженим, - продовжувала я, знімаючи із себе мокрій одяг. Чоловік подивився на мене і примружив очі.
- Чому ти така мокра, кохана, ти стояла під дощем? Чому ти себе так вимотуєш. Робота забирає у тебе багато сил та енергії. Тобі потрібно взяти від пуску, - я лише позитивно махнула головою, витираючись і одягаючи суху одежу. Чоловік продовжив, виключаючи ноутбук і відкладаючи його у сторону: - Іди до мене сонечко.
Я лягла в обійми свого чоловіка. Чесно, у цей момент я зовсім не відчувала ні каплі сумління і сорому. Хоча знала, що через деякий час до мене постукає відчуття совісті. На серці я відчувала лише сумління. Так, це були мила розмова, ніжний поцілунок, запальний секс. Але це не було ОРИГІНАЛОМ, а дешевою ФАЛЬШИВКОЮ.

І якою б ідеальною не була б КСЕРОКОПІЯ, вона не зможе тобі дати те, що дав ОРИГІНАЛ, а тим більше замінити.