
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Кобринюк Ірина Айлен (1985) /
Проза
Мишеня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мишеня
Жінки за своє життя можуть страшно бояться або павуків, або плазунів, або мишей. Марина ж не терпіла останніх — бридких гризунів. Їх неочікувана поява викликала у дівчинки панічний страх. І от із настанням літа, коли всі миші на полях, Маринка не сподівалася зустріти хоча б якогось гризуна. Та виходячи одного ранку на кухню вона побачила сіру товсту і огидну мишу біля відра із сміттям. Дівчина закричала і тим самим налякала своїх батьків.
- Марино, що сталося, - стривожено запитала мати, забігаючи до кухні.
Тим часом пустотлива гризунка швидко метнула хвостиком і заховалася десь під холодильником.
- Там була миша, така жирна і велика, - пожалілася дівчина матері. А та, глянувши на неї лише байдуже зітхнула.
- Ти як мала дитина, - сказав батько взуваючи свої заштопані черевики, у яких ходить по вулиці. Порпаючись добре у літій кухні, чоловік найшов мишоловку і повернувся у хату. На кухні вже нікого не було. Він поставив мишоловку поклавши за приманку кусочок скоринки від хліба. Через пару днів батьки дівчини знову побачили мишу, яка ніяк не хотіла ловитися у хатку-приманку.
- Напевне хліб вона не дуже хоче їсти, - кивнула жінка для свого чоловіка, витягуючи із холодильника ковбаску. Батьки поміняли у мишоловці приманку хліба на ковбасу і поставили її біля холодильника.
Через день.
У ночі, коли усі тихо і мирно спали, почувся голосний ляскіт мишоловки. Марина зірвалася і побігла на кухню. Зловилася. Дівчина підняла мишоловку і подивилася на гризунку, яка панічно бігала по маленькій в’язниці. Це була не та велика миша, яку вона бачила пару днів тому. Худа мала і сіра. Але нехай. Ще і та спіймається. У Маринки душа стала спокійніша. Тепер можна було спати спокійно. На другий день батько віддав мишу для сусідського кота, який із величезним апетитом з’їв маленьку здобич.
Через деякий час.
Марина забігла до хати, щоб узяти миску, яку попросила принести мама. Та посередині кухні дівчина побачила великий кусок гівна.
- Скільки раз просила батька знімати свої рвані шкари, коли заходиш у хату. Набридло весь час тільки те і робити, що підмітати за ним, - пробурмотіла собі під ніс дівчина, беручи кухонної тумбочки віник і совок.
Марина підійшла до гівна і відскочила із тривожним криком. То не були курячі екскременти, а маленьке мишенятко. Воно ледь рухало голівкою і перебирало своїми ніжками. На крик доньки батьки не відреагували. Та Марина сама покликала їх подивитися на це мишеня.
- Там десь виводок мишачий, - зауважила мати.
- Ми зловили її матір, А вони без неї напевне не виживуть, поздихають - сказав батько діставши із шафки мухобійку.
- Не убивай її тато, - закричала Маринка, пожалівши це бідолашне створіння. Їй так стало шкода маленьке мишенятко.
- А що із нею робити, ми ж і так їй нічим не зможемо помогти, - сказав батько, відкладаючи мухобійку, а мати взяла її за хвіст і викинула для сусідського кота, який як відчував появу близької наживи тинявся поблизу дому Марини.
Хоч як дівчина ненавиділа ці бридкі створіння, хоч як вона їх боялася, та ця маленька мишка викликала у дівчини не тільки жаль, а і повагу. Повагу не до миші, а до особистості, яка була у цьому маленькому сірому тілі. Марина не знала, чи живі брати і сестри цієї миші, але знала одне, ця відчайдуха набралася усіх сил і вилізла із норі у пошуках харчів чи матері. Вона мала велику силу духу і волі. Вона мала велику тягу до життя і хотіла вижити. Але зустріла тут лише смерть.
- Марино, що сталося, - стривожено запитала мати, забігаючи до кухні.
Тим часом пустотлива гризунка швидко метнула хвостиком і заховалася десь під холодильником.
- Там була миша, така жирна і велика, - пожалілася дівчина матері. А та, глянувши на неї лише байдуже зітхнула.
- Ти як мала дитина, - сказав батько взуваючи свої заштопані черевики, у яких ходить по вулиці. Порпаючись добре у літій кухні, чоловік найшов мишоловку і повернувся у хату. На кухні вже нікого не було. Він поставив мишоловку поклавши за приманку кусочок скоринки від хліба. Через пару днів батьки дівчини знову побачили мишу, яка ніяк не хотіла ловитися у хатку-приманку.
- Напевне хліб вона не дуже хоче їсти, - кивнула жінка для свого чоловіка, витягуючи із холодильника ковбаску. Батьки поміняли у мишоловці приманку хліба на ковбасу і поставили її біля холодильника.
Через день.
У ночі, коли усі тихо і мирно спали, почувся голосний ляскіт мишоловки. Марина зірвалася і побігла на кухню. Зловилася. Дівчина підняла мишоловку і подивилася на гризунку, яка панічно бігала по маленькій в’язниці. Це була не та велика миша, яку вона бачила пару днів тому. Худа мала і сіра. Але нехай. Ще і та спіймається. У Маринки душа стала спокійніша. Тепер можна було спати спокійно. На другий день батько віддав мишу для сусідського кота, який із величезним апетитом з’їв маленьку здобич.
Через деякий час.
Марина забігла до хати, щоб узяти миску, яку попросила принести мама. Та посередині кухні дівчина побачила великий кусок гівна.
- Скільки раз просила батька знімати свої рвані шкари, коли заходиш у хату. Набридло весь час тільки те і робити, що підмітати за ним, - пробурмотіла собі під ніс дівчина, беручи кухонної тумбочки віник і совок.
Марина підійшла до гівна і відскочила із тривожним криком. То не були курячі екскременти, а маленьке мишенятко. Воно ледь рухало голівкою і перебирало своїми ніжками. На крик доньки батьки не відреагували. Та Марина сама покликала їх подивитися на це мишеня.
- Там десь виводок мишачий, - зауважила мати.
- Ми зловили її матір, А вони без неї напевне не виживуть, поздихають - сказав батько діставши із шафки мухобійку.
- Не убивай її тато, - закричала Маринка, пожалівши це бідолашне створіння. Їй так стало шкода маленьке мишенятко.
- А що із нею робити, ми ж і так їй нічим не зможемо помогти, - сказав батько, відкладаючи мухобійку, а мати взяла її за хвіст і викинула для сусідського кота, який як відчував появу близької наживи тинявся поблизу дому Марини.
Хоч як дівчина ненавиділа ці бридкі створіння, хоч як вона їх боялася, та ця маленька мишка викликала у дівчини не тільки жаль, а і повагу. Повагу не до миші, а до особистості, яка була у цьому маленькому сірому тілі. Марина не знала, чи живі брати і сестри цієї миші, але знала одне, ця відчайдуха набралася усіх сил і вилізла із норі у пошуках харчів чи матері. Вона мала велику силу духу і волі. Вона мала велику тягу до життя і хотіла вижити. Але зустріла тут лише смерть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію