Жінки за своє життя можуть страшно бояться або павуків, або плазунів, або мишей. Марина ж не терпіла останніх — бридких гризунів. Їх неочікувана поява викликала у дівчинки панічний страх. І от із настанням літа, коли всі миші на полях, Маринка не сподівалася зустріти хоча б якогось гризуна. Та виходячи одного ранку на кухню вона побачила сіру товсту і огидну мишу біля відра із сміттям. Дівчина закричала і тим самим налякала своїх батьків.
- Марино, що сталося, - стривожено запитала мати, забігаючи до кухні.
Тим часом пустотлива гризунка швидко метнула хвостиком і заховалася десь під холодильником.
- Там була миша, така жирна і велика, - пожалілася дівчина матері. А та, глянувши на неї лише байдуже зітхнула.
- Ти як мала дитина, - сказав батько взуваючи свої заштопані черевики, у яких ходить по вулиці. Порпаючись добре у літій кухні, чоловік найшов мишоловку і повернувся у хату. На кухні вже нікого не було. Він поставив мишоловку поклавши за приманку кусочок скоринки від хліба. Через пару днів батьки дівчини знову побачили мишу, яка ніяк не хотіла ловитися у хатку-приманку.
- Напевне хліб вона не дуже хоче їсти, - кивнула жінка для свого чоловіка, витягуючи із холодильника ковбаску. Батьки поміняли у мишоловці приманку хліба на ковбасу і поставили її біля холодильника.
Через день.
У ночі, коли усі тихо і мирно спали, почувся голосний ляскіт мишоловки. Марина зірвалася і побігла на кухню. Зловилася. Дівчина підняла мишоловку і подивилася на гризунку, яка панічно бігала по маленькій в’язниці. Це була не та велика миша, яку вона бачила пару днів тому. Худа мала і сіра. Але нехай. Ще і та спіймається. У Маринки душа стала спокійніша. Тепер можна було спати спокійно. На другий день батько віддав мишу для сусідського кота, який із величезним апетитом з’їв маленьку здобич.
Через деякий час.
Марина забігла до хати, щоб узяти миску, яку попросила принести мама. Та посередині кухні дівчина побачила великий кусок гівна.
- Скільки раз просила батька знімати свої рвані шкари, коли заходиш у хату. Набридло весь час тільки те і робити, що підмітати за ним, - пробурмотіла собі під ніс дівчина, беручи кухонної тумбочки віник і совок.
Марина підійшла до гівна і відскочила із тривожним криком. То не були курячі екскременти, а маленьке мишенятко. Воно ледь рухало голівкою і перебирало своїми ніжками. На крик доньки батьки не відреагували. Та Марина сама покликала їх подивитися на це мишеня.
- Там десь виводок мишачий, - зауважила мати.
- Ми зловили її матір, А вони без неї напевне не виживуть, поздихають - сказав батько діставши із шафки мухобійку.
- Не убивай її тато, - закричала Маринка, пожалівши це бідолашне створіння. Їй так стало шкода маленьке мишенятко.
- А що із нею робити, ми ж і так їй нічим не зможемо помогти, - сказав батько, відкладаючи мухобійку, а мати взяла її за хвіст і викинула для сусідського кота, який як відчував появу близької наживи тинявся поблизу дому Марини.
Хоч як дівчина ненавиділа ці бридкі створіння, хоч як вона їх боялася, та ця маленька мишка викликала у дівчини не тільки жаль, а і повагу. Повагу не до миші, а до особистості, яка була у цьому маленькому сірому тілі. Марина не знала, чи живі брати і сестри цієї миші, але знала одне, ця відчайдуха набралася усіх сил і вилізла із норі у пошуках харчів чи матері. Вона мала велику силу духу і волі. Вона мала велику тягу до життя і хотіла вижити. Але зустріла тут лише смерть.