ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.11 22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає

Олександр Буй
2025.10.11 20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!

Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...

Юрій Гундарєв
2025.10.11 20:05
жовтня я опублікував на ПМ вірш «Джон Леннон - 85»: Дві маленькі зелені фари висвітлюють шлях до нас - його культові окуляри випереджають час. Подолано календарні межі: здається, саме сьогодні народжується «Імеджин»… Чи ви не згодні? І отри

Володимир Мацуцький
2025.10.11 17:55
Першу людину створив Бог, і цією людиною була жінка, яка природно, можливо від Бога, народила сина ( ребро Адама тут ні до чого). Згодом поміж батьком і сином виникла суперечка. Син став анти Богом, тобто Сатаною. Між ними і досі іде війна.

С М
2025.10.11 15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста

вічей дім дивацький

Іван Потьомкін
2025.10.11 14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться

Микола Дудар
2025.10.11 14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…

Віктор Кучерук
2025.10.11 12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.

Борис Костиря
2025.10.11 00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д

Юрій Гундарєв
2025.10.10 21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний

Микола Дудар
2025.10.10 19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…

Микола Дудар
2025.10.10 18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Віктор Насипаний
2025.10.10 17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.

2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.

Віктор Кучерук
2025.10.10 15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Забужко (1960) / Публіцистика

 «Героям слава!» Київський вечір у двох діях
20.02.2008 23:12 _ Оксана Забужко

Учора в стольному граді відбулися зразу дві знакові культурні події. Та ще й вельми своєрідно між собою драматургічно пов'язані – просто тобі п'єса, поставлена "самим життям". Дійові особи... Але перепрошую, про все по порядку.

Головний герой дня – Олег Скрипка. Ну, в тому, що Скрипка – це "наше все", переконувати, здається, не треба нікого. І в тому, що він – боєць, "вояцька кість", країна теж не раз уже мала нагоду пересвідчитися. Цим разом вояцькі й співецькі чесноти злилися докупи, утворивши бомбову суміш, і в Олега визрів новий проект – українські виконавці співають героїчних пісень! Козацьких, стрілецьких, махновських, повстанських – кому що любо-мило... І вже й перший диск вийшов, так і зветься – "Українська героїчна пісня". Одне слово, прошу вітати, хто ще не чув: учора в країні стартував новий пісенний фестиваль – під чудесно полісемантичною назвою "Молода гвардія" (атож!).

Здавалось би, найлогічніше було провести його в Палаці "Україна". Тому самому, котрий у нас "Національний". Але в ньому, "Національному", на цей день була запланована зовсім інша імпреза – також героїко-патріотична, і також "національна", тільки іншої нації: концерт "ансамбля песни и пляски Черноморского флота Российской Федерации". Слово честі, я не жартую: от якраз так карти лягли...

"Українська героїчна пісня" відбулася натомість у Жовтневому палаці – тому самому (символічно, ні?), що колись був Інститутом шляхетних панянок, у 1930-ті – катівнею НКВД, а в 2004-му – штабом Майдану... Хто не дістався на цей концерт – шкода, панство, там треба було бути: такого драйву – повний жбанок! – київська публіка не отримувала вже давненько. Патріотична пісня взагалі-то жанр неймовірно трудний – це про кохання "вміють всі", а "про батьківщину" завжди вдавалось одиницям... З того, що співали вкраїнські вояки в шанцях 1918-1920 рр. і в партизанських лісах 1940-х, теж далеко не все були шедеври, то тільки з козацькою героїкою безклопітно – там, яку пісню не візьми, то й перлина, але ж то вже все "перемите", відібране пам'яттю трьох століть, а та пам'ять самі перлини й одбирає... А 20-те століття – воно ще тут, живе-гаряче, нерозібране-нерозчищене, тільки землею нашвидкуруч притрушене – і ой як щемить...

Учасників учорашнього концерту смак, нівроку, не підвів, – автентичних перлин зі сцени звучало чимало. І Тарасові Чубаю щасливо ревучий зал "лента за лентою набої подавав", і Марійка Бурмака могла б своїм (перепрошую – стрілецьким!) "Гей на горі, на маківці..." підняти в атаку будь-яку військову частину, і – найсенсаційніше моє відкриття цього вечора! – Тарас Компаніченко з, каюсь, доти геть не знаним мені гуртом "Хорея козацька" (народні інструменти!) явив щось уже цілком несамовите, нечуване-немислиме, від чого волосся на голові стає дуба, а рот роззявляється, та так і не закривається аж до кінця їхнього козацького реквієму: кобзарський речитатив, партесний розспів, джаз, що ще?... Ні, аналізувати це магічно-музичне дійство справа марна: "Бреговіч куріт в сторонкє!" – прокоментували "Хорею" в кулуарах знайомі, але й Бреговіч, боюсь, теж "не те" – нема аналогій... (Єдина, дещо несподівана – щось подібне, і не тільки за шаленою енергетикою, витворяє на сцені Мар'яна Садовська... Може, це й буде та "нова українська музика" 21-го століття, якій судилось по-справжньому "потрясти світ"?)

Найдивніше ж, що в тому "силовому полі" абсолютно органічно прозвучали, "вписалися" й авторські героїчні композиції – і "Танок на Майдані Конго" з несподівано "по-рамштайнівськи" грізно-громохким "Своє борони!", і Сашко Положинський (вперше побачила нарешті його "повстанський" кліп, так і не показаний нашими "теж-національними" телеканалами!) – з прем'єрою щойно закінченої (хлопці ще з листа співали!) пісні "Лицарський хрест", два рядки з якої могли б стати епіграфом до цілого нашого сьогодення – "У світі багато брудного й заразного, але той, хто хоче, залишається чистим"... І приском сипало під шкірою, коли Фома з гітарою кидав у зал своє вже-класичне "Це дивляться з темних небес/забуті поети й герої", – а на моніторі за його спиною в цей час пропливали крупні плани повстанських світлин: молоді, розсміяні, Господи, молодші од тих, хто на сцені...

А в фіналі вийшов Скрипка – і заспівав, за його визначенням, "нашу головну героїчну пісню", – ту, що починається словами "Ще не вмерла Україна". І зал співав стоячи разом із усіма виконавцями, і в екстазі навіть не помітив, як відбувся вихід "за межі офіційного тексту" – і перехід до другого куплета:

Станем, браття, в бій кривавий

Від Сяну до Дону,

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому!

- Слава Україні! – кричить Скрипка – просто на овацію.

- Героям слава! – одним духом випалює вже через вінця розбурханий зал...

Але зал – то окрема тема. Розуміється, найрясніше в ньому було таки "молодої гвардії" – проте, на диво, була й "стара", котра зазвичай таких імпрез не відвідує (вже по концерті, на "офіцерському балу", можна було помітити ветеранів, здається, чи не всіх воєн за останні три чверті століття!), і моїх ровесників теж було яблуку ніде впасти – ці поприходили цілими родинами, і хлопчаки не зводили заворожено-блискучих оченят із юнаків, що прогулювалися коридорами палацу в одностроях забутих армій: гайдамацькі шлики й жупани, стрілецькі мундури, упівські мазепинки, – якого ще треба щастя десятилітньому чоловічкові!... Та й дорослих явно розпирало драйвом понад всяку міру: коли ми вже сідали в машину, в морозному повітрі луна несла вздовж Інститутської уривки пісень – люди розходилися з імпрези, все ще продовжуючи співати...

Подякуймо Олегові Скрипці – як усе-таки класно, що він у нас є!

... А тепер про другу подію того вечора. Палац "Україна" – той, що "Національний", – у цей час стояв темний і німий, як потоплений авіаносець. Заповіджений "концерт російських моряків" у ньому не відбувся. І то з дуже простої причини: кияни на нього не пішли. Отак просто – взяли й не пішли. Не розкупили квиточків...

Така-от "невеличка драма", як писав класик. Дійові особи, що на кону (попрошу оплесків!), – Скрипка з усім своїм славним товариством – раз, і київська публіка (поаплодуйте їй, некияни!) – два. Потоплених цією публікою "варягів" з рахунку скреслюємо – на них ролі не знайшлося. І є в цій п'єсі ще один персонаж, схований за лаштунками, – ті, хто вперто й бездарно вирішує за нас, кому віддавати наші сцени й екрани, як і все інше наше – із землею й водами включно...

Може, їм теж пора "на вихід"?...

Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-06-19 09:57:39
Переглядів сторінки твору 1337
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.756 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.568 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Культурологічна тематика
Автор востаннє на сайті 2011.01.15 13:28
Автор у цю хвилину відсутній