
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
20:05
жовтня я опублікував на ПМ вірш «Джон Леннон - 85»:
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шлях до нас -
його культові окуляри
випереджають час.
Подолано календарні межі:
здається, саме сьогодні
народжується «Імеджин»…
Чи ви не згодні?
І отри
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Публіцистика
«Героям слава!» Київський вечір у двох діях
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Героям слава!» Київський вечір у двох діях
20.02.2008 23:12 _ Оксана Забужко
Учора в стольному граді відбулися зразу дві знакові культурні події. Та ще й вельми своєрідно між собою драматургічно пов'язані – просто тобі п'єса, поставлена "самим життям". Дійові особи... Але перепрошую, про все по порядку.
Головний герой дня – Олег Скрипка. Ну, в тому, що Скрипка – це "наше все", переконувати, здається, не треба нікого. І в тому, що він – боєць, "вояцька кість", країна теж не раз уже мала нагоду пересвідчитися. Цим разом вояцькі й співецькі чесноти злилися докупи, утворивши бомбову суміш, і в Олега визрів новий проект – українські виконавці співають героїчних пісень! Козацьких, стрілецьких, махновських, повстанських – кому що любо-мило... І вже й перший диск вийшов, так і зветься – "Українська героїчна пісня". Одне слово, прошу вітати, хто ще не чув: учора в країні стартував новий пісенний фестиваль – під чудесно полісемантичною назвою "Молода гвардія" (атож!).
Здавалось би, найлогічніше було провести його в Палаці "Україна". Тому самому, котрий у нас "Національний". Але в ньому, "Національному", на цей день була запланована зовсім інша імпреза – також героїко-патріотична, і також "національна", тільки іншої нації: концерт "ансамбля песни и пляски Черноморского флота Российской Федерации". Слово честі, я не жартую: от якраз так карти лягли...
"Українська героїчна пісня" відбулася натомість у Жовтневому палаці – тому самому (символічно, ні?), що колись був Інститутом шляхетних панянок, у 1930-ті – катівнею НКВД, а в 2004-му – штабом Майдану... Хто не дістався на цей концерт – шкода, панство, там треба було бути: такого драйву – повний жбанок! – київська публіка не отримувала вже давненько. Патріотична пісня взагалі-то жанр неймовірно трудний – це про кохання "вміють всі", а "про батьківщину" завжди вдавалось одиницям... З того, що співали вкраїнські вояки в шанцях 1918-1920 рр. і в партизанських лісах 1940-х, теж далеко не все були шедеври, то тільки з козацькою героїкою безклопітно – там, яку пісню не візьми, то й перлина, але ж то вже все "перемите", відібране пам'яттю трьох століть, а та пам'ять самі перлини й одбирає... А 20-те століття – воно ще тут, живе-гаряче, нерозібране-нерозчищене, тільки землею нашвидкуруч притрушене – і ой як щемить...
Учасників учорашнього концерту смак, нівроку, не підвів, – автентичних перлин зі сцени звучало чимало. І Тарасові Чубаю щасливо ревучий зал "лента за лентою набої подавав", і Марійка Бурмака могла б своїм (перепрошую – стрілецьким!) "Гей на горі, на маківці..." підняти в атаку будь-яку військову частину, і – найсенсаційніше моє відкриття цього вечора! – Тарас Компаніченко з, каюсь, доти геть не знаним мені гуртом "Хорея козацька" (народні інструменти!) явив щось уже цілком несамовите, нечуване-немислиме, від чого волосся на голові стає дуба, а рот роззявляється, та так і не закривається аж до кінця їхнього козацького реквієму: кобзарський речитатив, партесний розспів, джаз, що ще?... Ні, аналізувати це магічно-музичне дійство справа марна: "Бреговіч куріт в сторонкє!" – прокоментували "Хорею" в кулуарах знайомі, але й Бреговіч, боюсь, теж "не те" – нема аналогій... (Єдина, дещо несподівана – щось подібне, і не тільки за шаленою енергетикою, витворяє на сцені Мар'яна Садовська... Може, це й буде та "нова українська музика" 21-го століття, якій судилось по-справжньому "потрясти світ"?)
Найдивніше ж, що в тому "силовому полі" абсолютно органічно прозвучали, "вписалися" й авторські героїчні композиції – і "Танок на Майдані Конго" з несподівано "по-рамштайнівськи" грізно-громохким "Своє борони!", і Сашко Положинський (вперше побачила нарешті його "повстанський" кліп, так і не показаний нашими "теж-національними" телеканалами!) – з прем'єрою щойно закінченої (хлопці ще з листа співали!) пісні "Лицарський хрест", два рядки з якої могли б стати епіграфом до цілого нашого сьогодення – "У світі багато брудного й заразного, але той, хто хоче, залишається чистим"... І приском сипало під шкірою, коли Фома з гітарою кидав у зал своє вже-класичне "Це дивляться з темних небес/забуті поети й герої", – а на моніторі за його спиною в цей час пропливали крупні плани повстанських світлин: молоді, розсміяні, Господи, молодші од тих, хто на сцені...
А в фіналі вийшов Скрипка – і заспівав, за його визначенням, "нашу головну героїчну пісню", – ту, що починається словами "Ще не вмерла Україна". І зал співав стоячи разом із усіма виконавцями, і в екстазі навіть не помітив, як відбувся вихід "за межі офіційного тексту" – і перехід до другого куплета:
Станем, браття, в бій кривавий
Від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати
Не дамо нікому!
- Слава Україні! – кричить Скрипка – просто на овацію.
- Героям слава! – одним духом випалює вже через вінця розбурханий зал...
Але зал – то окрема тема. Розуміється, найрясніше в ньому було таки "молодої гвардії" – проте, на диво, була й "стара", котра зазвичай таких імпрез не відвідує (вже по концерті, на "офіцерському балу", можна було помітити ветеранів, здається, чи не всіх воєн за останні три чверті століття!), і моїх ровесників теж було яблуку ніде впасти – ці поприходили цілими родинами, і хлопчаки не зводили заворожено-блискучих оченят із юнаків, що прогулювалися коридорами палацу в одностроях забутих армій: гайдамацькі шлики й жупани, стрілецькі мундури, упівські мазепинки, – якого ще треба щастя десятилітньому чоловічкові!... Та й дорослих явно розпирало драйвом понад всяку міру: коли ми вже сідали в машину, в морозному повітрі луна несла вздовж Інститутської уривки пісень – люди розходилися з імпрези, все ще продовжуючи співати...
Подякуймо Олегові Скрипці – як усе-таки класно, що він у нас є!
... А тепер про другу подію того вечора. Палац "Україна" – той, що "Національний", – у цей час стояв темний і німий, як потоплений авіаносець. Заповіджений "концерт російських моряків" у ньому не відбувся. І то з дуже простої причини: кияни на нього не пішли. Отак просто – взяли й не пішли. Не розкупили квиточків...
Така-от "невеличка драма", як писав класик. Дійові особи, що на кону (попрошу оплесків!), – Скрипка з усім своїм славним товариством – раз, і київська публіка (поаплодуйте їй, некияни!) – два. Потоплених цією публікою "варягів" з рахунку скреслюємо – на них ролі не знайшлося. І є в цій п'єсі ще один персонаж, схований за лаштунками, – ті, хто вперто й бездарно вирішує за нас, кому віддавати наші сцени й екрани, як і все інше наше – із землею й водами включно...
Може, їм теж пора "на вихід"?...
Учора в стольному граді відбулися зразу дві знакові культурні події. Та ще й вельми своєрідно між собою драматургічно пов'язані – просто тобі п'єса, поставлена "самим життям". Дійові особи... Але перепрошую, про все по порядку.
Головний герой дня – Олег Скрипка. Ну, в тому, що Скрипка – це "наше все", переконувати, здається, не треба нікого. І в тому, що він – боєць, "вояцька кість", країна теж не раз уже мала нагоду пересвідчитися. Цим разом вояцькі й співецькі чесноти злилися докупи, утворивши бомбову суміш, і в Олега визрів новий проект – українські виконавці співають героїчних пісень! Козацьких, стрілецьких, махновських, повстанських – кому що любо-мило... І вже й перший диск вийшов, так і зветься – "Українська героїчна пісня". Одне слово, прошу вітати, хто ще не чув: учора в країні стартував новий пісенний фестиваль – під чудесно полісемантичною назвою "Молода гвардія" (атож!).
Здавалось би, найлогічніше було провести його в Палаці "Україна". Тому самому, котрий у нас "Національний". Але в ньому, "Національному", на цей день була запланована зовсім інша імпреза – також героїко-патріотична, і також "національна", тільки іншої нації: концерт "ансамбля песни и пляски Черноморского флота Российской Федерации". Слово честі, я не жартую: от якраз так карти лягли...
"Українська героїчна пісня" відбулася натомість у Жовтневому палаці – тому самому (символічно, ні?), що колись був Інститутом шляхетних панянок, у 1930-ті – катівнею НКВД, а в 2004-му – штабом Майдану... Хто не дістався на цей концерт – шкода, панство, там треба було бути: такого драйву – повний жбанок! – київська публіка не отримувала вже давненько. Патріотична пісня взагалі-то жанр неймовірно трудний – це про кохання "вміють всі", а "про батьківщину" завжди вдавалось одиницям... З того, що співали вкраїнські вояки в шанцях 1918-1920 рр. і в партизанських лісах 1940-х, теж далеко не все були шедеври, то тільки з козацькою героїкою безклопітно – там, яку пісню не візьми, то й перлина, але ж то вже все "перемите", відібране пам'яттю трьох століть, а та пам'ять самі перлини й одбирає... А 20-те століття – воно ще тут, живе-гаряче, нерозібране-нерозчищене, тільки землею нашвидкуруч притрушене – і ой як щемить...
Учасників учорашнього концерту смак, нівроку, не підвів, – автентичних перлин зі сцени звучало чимало. І Тарасові Чубаю щасливо ревучий зал "лента за лентою набої подавав", і Марійка Бурмака могла б своїм (перепрошую – стрілецьким!) "Гей на горі, на маківці..." підняти в атаку будь-яку військову частину, і – найсенсаційніше моє відкриття цього вечора! – Тарас Компаніченко з, каюсь, доти геть не знаним мені гуртом "Хорея козацька" (народні інструменти!) явив щось уже цілком несамовите, нечуване-немислиме, від чого волосся на голові стає дуба, а рот роззявляється, та так і не закривається аж до кінця їхнього козацького реквієму: кобзарський речитатив, партесний розспів, джаз, що ще?... Ні, аналізувати це магічно-музичне дійство справа марна: "Бреговіч куріт в сторонкє!" – прокоментували "Хорею" в кулуарах знайомі, але й Бреговіч, боюсь, теж "не те" – нема аналогій... (Єдина, дещо несподівана – щось подібне, і не тільки за шаленою енергетикою, витворяє на сцені Мар'яна Садовська... Може, це й буде та "нова українська музика" 21-го століття, якій судилось по-справжньому "потрясти світ"?)
Найдивніше ж, що в тому "силовому полі" абсолютно органічно прозвучали, "вписалися" й авторські героїчні композиції – і "Танок на Майдані Конго" з несподівано "по-рамштайнівськи" грізно-громохким "Своє борони!", і Сашко Положинський (вперше побачила нарешті його "повстанський" кліп, так і не показаний нашими "теж-національними" телеканалами!) – з прем'єрою щойно закінченої (хлопці ще з листа співали!) пісні "Лицарський хрест", два рядки з якої могли б стати епіграфом до цілого нашого сьогодення – "У світі багато брудного й заразного, але той, хто хоче, залишається чистим"... І приском сипало під шкірою, коли Фома з гітарою кидав у зал своє вже-класичне "Це дивляться з темних небес/забуті поети й герої", – а на моніторі за його спиною в цей час пропливали крупні плани повстанських світлин: молоді, розсміяні, Господи, молодші од тих, хто на сцені...
А в фіналі вийшов Скрипка – і заспівав, за його визначенням, "нашу головну героїчну пісню", – ту, що починається словами "Ще не вмерла Україна". І зал співав стоячи разом із усіма виконавцями, і в екстазі навіть не помітив, як відбувся вихід "за межі офіційного тексту" – і перехід до другого куплета:
Станем, браття, в бій кривавий
Від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати
Не дамо нікому!
- Слава Україні! – кричить Скрипка – просто на овацію.
- Героям слава! – одним духом випалює вже через вінця розбурханий зал...
Але зал – то окрема тема. Розуміється, найрясніше в ньому було таки "молодої гвардії" – проте, на диво, була й "стара", котра зазвичай таких імпрез не відвідує (вже по концерті, на "офіцерському балу", можна було помітити ветеранів, здається, чи не всіх воєн за останні три чверті століття!), і моїх ровесників теж було яблуку ніде впасти – ці поприходили цілими родинами, і хлопчаки не зводили заворожено-блискучих оченят із юнаків, що прогулювалися коридорами палацу в одностроях забутих армій: гайдамацькі шлики й жупани, стрілецькі мундури, упівські мазепинки, – якого ще треба щастя десятилітньому чоловічкові!... Та й дорослих явно розпирало драйвом понад всяку міру: коли ми вже сідали в машину, в морозному повітрі луна несла вздовж Інститутської уривки пісень – люди розходилися з імпрези, все ще продовжуючи співати...
Подякуймо Олегові Скрипці – як усе-таки класно, що він у нас є!
... А тепер про другу подію того вечора. Палац "Україна" – той, що "Національний", – у цей час стояв темний і німий, як потоплений авіаносець. Заповіджений "концерт російських моряків" у ньому не відбувся. І то з дуже простої причини: кияни на нього не пішли. Отак просто – взяли й не пішли. Не розкупили квиточків...
Така-от "невеличка драма", як писав класик. Дійові особи, що на кону (попрошу оплесків!), – Скрипка з усім своїм славним товариством – раз, і київська публіка (поаплодуйте їй, некияни!) – два. Потоплених цією публікою "варягів" з рахунку скреслюємо – на них ролі не знайшлося. І є в цій п'єсі ще один персонаж, схований за лаштунками, – ті, хто вперто й бездарно вирішує за нас, кому віддавати наші сцени й екрани, як і все інше наше – із землею й водами включно...
Може, їм теж пора "на вихід"?...
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Для книжкових журналістів некнижкової країни (FAQ)"
• Перейти на сторінку •
"In memoriam-1933: Цитата в тему"
• Перейти на сторінку •
"In memoriam-1933: Цитата в тему"
Про публікацію