Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Публіцистика
Про Гоголя
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Гоголя
31.03.2009 15:57 _ Оксана Забужко
Текст написаний на прохання московської газети "Культура".
Шестилетнему киевлянину, как почти все киевские дети, свободно болтающему по-русски, мама решила перед сном вместо сказки почитать "Майскую ночь...". На пятой минуте раздался нетерпеливый детский возглас:
- Мама, это перевод?!
Детский слух всегда безошибочен: Гоголь и вправду "перевод". И даже не с языка на язык – хотя и здесь свои сложности, и от "монорусскоязычного" читателя всегда будет ускользать целая подводная сеть гоголевских словесных кружев: что значит укор Тараса Бульбы Остапу – "смотри, какой пышный"? почему Городничий – Сквозник-Дмухановский? ("муху" А.Синявского не предлагать! – вообще, столько благоглупостей, сколько насочиняли гоголеведы, знающие об Украине в объеме "ой ты, левада, степь, краля, баштан, вареник" и честно косящие на Николая Васильевича в "русский монокль", не вместить никакому исследователю). Но дело, повторяю, не в языке. Точнее, не только в нем.
Гоголь – "перевод" с культуры на культуру: в том смысле, в каком Бродский назвал "переводом" Петербург – "перенос греческого портика на широту тундры". Гоголевское "малороссийство" – отнюдь не колониальная экзотика, как это виделось имперскому сознанию. То могучее барочное древо, которое сын драматурга Василя Гоголя, пыхтя от величия собственной миссии, приволок пересаживать на широту тундры из догорающей усадебной ("хуторской", по П.Кулишу) культуры Гетманщины, к его появлению цвело уже более двух веков, – Гоголь-младший стал "замыкающим", последней мощной вспышкой "малороссийского проекта", возникшего на рубеже XVI-XVII вв. как православная ветвь украинской Реформации. Именно в недрах этого проекта – не столь культурного, сколь религиозно-политического – были сочинены термины "Малая и Великая Россия" (по аналогии с "Малой и Великой Грецией"), составлена программа антикатолического и антиосманского союза Киева и Москвы (соответственно, "духовности" и "державности"), и питомцы Острожской и Киевской академий, наши страстные мнихи-воители – Тупталы, Яворские, Смотрицкие, Прокоповичи и иже с ними, – толпами двинули "на Москву" строить православную империю "мечем духовным" – своей грамматикой, своей проповедью, своей музыкой, своими кафедрами и университетами... К эпохе Николая I в обеих столицах об этой просветительствующей "Маросейке" уже вполне плотно забыли, Белинский возмущался: с чего это он, чтобы написать "ђ", обязан знать, где малороссияне произносят "и"? Гоголь сделал так, что теперь уж не забудут никогда. Ни в Москве, ни в Киеве.
То есть, если мы, конечно, хотим его понять.
Потому что вне этой традиции понять его невозможно. Оттуда не только его безумная амбиция создать литературу, "единую для малороссов и великороссов", – литературу как субститут церкви, утратившей к тому времени в "православной империи" монополию на духовное водительство (вот этой-то, "научительной" миссией он обе молодые национальные литературы таки заразил еще на 200 лет вперед, получилось!). Оттуда он весь, целиком, как Афина из головы Зевса, – гениальный неудачник, трагический продукт межкультурного коммуникационного разрыва: для украинцев – больная память о нашей неудавшейся попытке стать "Грецией Востока" (не будь ее, не участвуй наши предки так долго и ревностно в постройке империи – насколько б легче во всем винить москалей!), для русских – то ли этнографический курьез по-набоковски, то ли мучительно двоящаяся загадка хронически искривленного изображения...
Так он и будет возвышаться своим ехидно торчащим носом поверх неуклюже делимого нами имущества покойной империи – вечным упреком обеим сторонам: и что это вы, сынки, такие пышные?...
Текст написаний на прохання московської газети "Культура".
Шестилетнему киевлянину, как почти все киевские дети, свободно болтающему по-русски, мама решила перед сном вместо сказки почитать "Майскую ночь...". На пятой минуте раздался нетерпеливый детский возглас:
- Мама, это перевод?!
Детский слух всегда безошибочен: Гоголь и вправду "перевод". И даже не с языка на язык – хотя и здесь свои сложности, и от "монорусскоязычного" читателя всегда будет ускользать целая подводная сеть гоголевских словесных кружев: что значит укор Тараса Бульбы Остапу – "смотри, какой пышный"? почему Городничий – Сквозник-Дмухановский? ("муху" А.Синявского не предлагать! – вообще, столько благоглупостей, сколько насочиняли гоголеведы, знающие об Украине в объеме "ой ты, левада, степь, краля, баштан, вареник" и честно косящие на Николая Васильевича в "русский монокль", не вместить никакому исследователю). Но дело, повторяю, не в языке. Точнее, не только в нем.
Гоголь – "перевод" с культуры на культуру: в том смысле, в каком Бродский назвал "переводом" Петербург – "перенос греческого портика на широту тундры". Гоголевское "малороссийство" – отнюдь не колониальная экзотика, как это виделось имперскому сознанию. То могучее барочное древо, которое сын драматурга Василя Гоголя, пыхтя от величия собственной миссии, приволок пересаживать на широту тундры из догорающей усадебной ("хуторской", по П.Кулишу) культуры Гетманщины, к его появлению цвело уже более двух веков, – Гоголь-младший стал "замыкающим", последней мощной вспышкой "малороссийского проекта", возникшего на рубеже XVI-XVII вв. как православная ветвь украинской Реформации. Именно в недрах этого проекта – не столь культурного, сколь религиозно-политического – были сочинены термины "Малая и Великая Россия" (по аналогии с "Малой и Великой Грецией"), составлена программа антикатолического и антиосманского союза Киева и Москвы (соответственно, "духовности" и "державности"), и питомцы Острожской и Киевской академий, наши страстные мнихи-воители – Тупталы, Яворские, Смотрицкие, Прокоповичи и иже с ними, – толпами двинули "на Москву" строить православную империю "мечем духовным" – своей грамматикой, своей проповедью, своей музыкой, своими кафедрами и университетами... К эпохе Николая I в обеих столицах об этой просветительствующей "Маросейке" уже вполне плотно забыли, Белинский возмущался: с чего это он, чтобы написать "ђ", обязан знать, где малороссияне произносят "и"? Гоголь сделал так, что теперь уж не забудут никогда. Ни в Москве, ни в Киеве.
То есть, если мы, конечно, хотим его понять.
Потому что вне этой традиции понять его невозможно. Оттуда не только его безумная амбиция создать литературу, "единую для малороссов и великороссов", – литературу как субститут церкви, утратившей к тому времени в "православной империи" монополию на духовное водительство (вот этой-то, "научительной" миссией он обе молодые национальные литературы таки заразил еще на 200 лет вперед, получилось!). Оттуда он весь, целиком, как Афина из головы Зевса, – гениальный неудачник, трагический продукт межкультурного коммуникационного разрыва: для украинцев – больная память о нашей неудавшейся попытке стать "Грецией Востока" (не будь ее, не участвуй наши предки так долго и ревностно в постройке империи – насколько б легче во всем винить москалей!), для русских – то ли этнографический курьез по-набоковски, то ли мучительно двоящаяся загадка хронически искривленного изображения...
Так он и будет возвышаться своим ехидно торчащим носом поверх неуклюже делимого нами имущества покойной империи – вечным упреком обеим сторонам: и что это вы, сынки, такие пышные?...
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Передвиборче: Дві цитати, з епіграфом і постскриптумом"
• Перейти на сторінку •
"Для книжкових журналістів некнижкової країни (FAQ)"
• Перейти на сторінку •
"Для книжкових журналістів некнижкової країни (FAQ)"
Про публікацію
