
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Публіцистика
Про "ужОсы украинизации": панове, ви не про те говорите!
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про "ужОсы украинизации": панове, ви не про те говорите!
08.02.2008 16:28 _ Оксана Забужко
Взагалі-то в дискусіях на т.зв. "мовну тему" я участі не беру. Не те є проста причина: свого часу я на цю тему вже висловилася – Року Божого 1990-го (sic!), в статті під назвою " Мова і влада". Тільки я тоді була на вісімнадцять років "красивей и предсмертней" (©Б. Ахмадуліна), а держави Україна ще й на мапі не стояло. Нині в цій державі моя стаття висить в інтернеті і, як мені днями сповістили, дуже жваво обговорюється. Що, погодьтесь, не може не викликати логічного запитання: а чим же, властиво, та держава всі ці 18 (гаразд, хай 17) років у цьому самому "мовному питанні" займалася?
А нічим вона не займалася. Визнаймо, нарешті, прямо: абсолютно нічим. При тому, що бюджетні кошти на "розвиток української мови" виділялися, якщо хто не в курсі, ще при Кучмі (хто-небудь нам коли-небудь відзвітує, куди вони йшли?). Зате тепер на позір притомні, ба й недурні начебто люди, глибокодумно пружачи чола, розв'язують пресерйозну, державної ваги проблему: а чи не буде ж часом нікому шкоди від того, що на 17-му році незалежності українці вперше за всю історію зможуть подивитися кіно рідною мовою?... Цікаве таке, знаєте, питання, Мурзік Васильович, будемо полемізувати...© А в мене свій "асоціативний шлейф" умикається: десь у дошкільному ще віці я, вийшовши з батьками з кінотеатру після якогось тодішнього "блокбастера", спитала, вперше здавши собі справу з незрозумілого факту: "Мамусю, а чого в усіх кінах говорять по-російськи?". Мама пояснила дитині, що всі фільми дублюються в Москві. – "А чого їх не можна дублювати в Києві?" – спитала дитина, тільки врозумливої відповіді тоді не дістала: лекцію про колоніальну політику батьки дошкільняті вирішили не читати, відклали на потім... І от, не минуло й сорока років, як уже в державі із столицею в Києві дорослі дяді й тьоті ринулись "полемізувати" – так "можна" чи "не можна"?... Тільки плечима й здвигнеш: панове, ви себе збоку чуєте?...
А тимчасом, є один пункт, по якому українська держава перед своїми (і не своїми!) російськомовними (й усіма "іншомовними"!) громадянами таки справді в боргу по самісінькі вуха, і я з дива не зійду, чому з того боку не долинає жоден писк протесту: шановне панство, вам відомо, що в державі Україна на 17-му році незалежності взагалі немає державних курсів державної мови? Отак-от немає – і квит. Єдина така держава в Європі, між іншим (Білорусі не рахуємо). Отак собі де хочете, там, любі російськомовні українці, свою державну мову і вчіть, – Янукович же вивчив?:)
Ось про це треба б говорити борцям за права російськомовних. Говорити, писати, волати, стукати черевиком по столу, домагаючись свого (авжеж пак!) законного права: де має вивчити літературну українську той житель Єнакієва (Луганська, Донецька, Харкова, Одеси, потрібне підставити), який її "на живо" чує хіба що в новинах по телевізору? Як має "мовно натуралізуватися" прибулий в Україну емігрант? І як може декларувати легітимний політичний дах державній мові держава, котра, поза системою освіти, досі геть-таки нічим цього "даху" на практиці не забезпечила (про інформпростір взагалі мовчу!) – навіть пальцем не ворухнула для простого опанування цієї мови тими своїми громадянами, для котрих ця мова не є "материнською"?...
От із цього й починайте, будь ласка. А поки це питання навіть не піднімається, я, на всі ламентації про права російськомовних українців, дозволю собі, як Станіславський, сказати: "Нє вєрю!". "Нє вєрю" я в вашу щирість, панове. І в жодні дискусії на цю тему вступати не буду – аж до того часу, поки моя стаття з радянського (sic!) 1990-го не втратить, нарешті, актуальності.
Взагалі-то в дискусіях на т.зв. "мовну тему" я участі не беру. Не те є проста причина: свого часу я на цю тему вже висловилася – Року Божого 1990-го (sic!), в статті під назвою " Мова і влада". Тільки я тоді була на вісімнадцять років "красивей и предсмертней" (©Б. Ахмадуліна), а держави Україна ще й на мапі не стояло. Нині в цій державі моя стаття висить в інтернеті і, як мені днями сповістили, дуже жваво обговорюється. Що, погодьтесь, не може не викликати логічного запитання: а чим же, властиво, та держава всі ці 18 (гаразд, хай 17) років у цьому самому "мовному питанні" займалася?
А нічим вона не займалася. Визнаймо, нарешті, прямо: абсолютно нічим. При тому, що бюджетні кошти на "розвиток української мови" виділялися, якщо хто не в курсі, ще при Кучмі (хто-небудь нам коли-небудь відзвітує, куди вони йшли?). Зате тепер на позір притомні, ба й недурні начебто люди, глибокодумно пружачи чола, розв'язують пресерйозну, державної ваги проблему: а чи не буде ж часом нікому шкоди від того, що на 17-му році незалежності українці вперше за всю історію зможуть подивитися кіно рідною мовою?... Цікаве таке, знаєте, питання, Мурзік Васильович, будемо полемізувати...© А в мене свій "асоціативний шлейф" умикається: десь у дошкільному ще віці я, вийшовши з батьками з кінотеатру після якогось тодішнього "блокбастера", спитала, вперше здавши собі справу з незрозумілого факту: "Мамусю, а чого в усіх кінах говорять по-російськи?". Мама пояснила дитині, що всі фільми дублюються в Москві. – "А чого їх не можна дублювати в Києві?" – спитала дитина, тільки врозумливої відповіді тоді не дістала: лекцію про колоніальну політику батьки дошкільняті вирішили не читати, відклали на потім... І от, не минуло й сорока років, як уже в державі із столицею в Києві дорослі дяді й тьоті ринулись "полемізувати" – так "можна" чи "не можна"?... Тільки плечима й здвигнеш: панове, ви себе збоку чуєте?...
А тимчасом, є один пункт, по якому українська держава перед своїми (і не своїми!) російськомовними (й усіма "іншомовними"!) громадянами таки справді в боргу по самісінькі вуха, і я з дива не зійду, чому з того боку не долинає жоден писк протесту: шановне панство, вам відомо, що в державі Україна на 17-му році незалежності взагалі немає державних курсів державної мови? Отак-от немає – і квит. Єдина така держава в Європі, між іншим (Білорусі не рахуємо). Отак собі де хочете, там, любі російськомовні українці, свою державну мову і вчіть, – Янукович же вивчив?:)
Ось про це треба б говорити борцям за права російськомовних. Говорити, писати, волати, стукати черевиком по столу, домагаючись свого (авжеж пак!) законного права: де має вивчити літературну українську той житель Єнакієва (Луганська, Донецька, Харкова, Одеси, потрібне підставити), який її "на живо" чує хіба що в новинах по телевізору? Як має "мовно натуралізуватися" прибулий в Україну емігрант? І як може декларувати легітимний політичний дах державній мові держава, котра, поза системою освіти, досі геть-таки нічим цього "даху" на практиці не забезпечила (про інформпростір взагалі мовчу!) – навіть пальцем не ворухнула для простого опанування цієї мови тими своїми громадянами, для котрих ця мова не є "материнською"?...
От із цього й починайте, будь ласка. А поки це питання навіть не піднімається, я, на всі ламентації про права російськомовних українців, дозволю собі, як Станіславський, сказати: "Нє вєрю!". "Нє вєрю" я в вашу щирість, панове. І в жодні дискусії на цю тему вступати не буду – аж до того часу, поки моя стаття з радянського (sic!) 1990-го не втратить, нарешті, актуальності.
Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Демократія по-українськи": Фінал за кадром"
• Перейти на сторінку •
"Передвиборче: Дві цитати, з епіграфом і постскриптумом"
• Перейти на сторінку •
"Передвиборче: Дві цитати, з епіграфом і постскриптумом"
Про публікацію