Схили орлині ночі наді мною,
Та перерви журну людську розмову,
Накрий мене смиренною зимою,
Прости мене усмішкою сумною.
Я помираю. Щоб зродитись знову.

Я чую, вікна вже дрижать жахливо,
Й секунди досипаються з години,
І вже минуле ізійшло на мливо,
Я крихта відлетіла з жорна дивом,
І мною постає якась людина.

Життя розпочинається привільно,
Літатиму над хмари вірогідно,
Та перші кроки не даються вільно,
А перші звуки тягнуться повільно,
Навчи мене злітати в слові гідно.

Я вперше квіти осягнув за квіти,
І небо я побачив щирим небом,
Я можу (чи не диво це?) радіти,
І мною промовляє тихий вітер,
І в крилах відчувається потреба.

Дивлюсь метеликом на гусінь в паспорт,
І лячно за поточені дерева,
Та вже тугіший огортає пасок,
Мені б за листям долі не упасти
Засмаженим на серці королеви.