Вітаю, пані Тетяно!
Як на мене, то прискіпивий читач - це якраз те, що потрібно для створення доброї пародії (чи продовження розмови, розпочатої автором). Це тільки вітається! Щодо запрошення на Вашу сторінку - воно відбулося чи просто кортить запросити? А те, що Ви прибрали заздалегідь один з Ваших віршів - то зайве по двох причинах:
по-перше, швидше всього пародія була би не зла;
по-друге, тепер я, заінтригований, буду мучитися в догадках - а що там було в тому вірші? А те що Ви признались - то так мило з Вашого боку...

А хіба пародистам потрібен дозвіл авторів, пане Іване? За моїми уявленнями про рівновагу кожен автор, що дав схвальний відгук на пародію на вірш іншого автора, повинен очікувати пародії на свій, адже то не з кращого боку характеризує автора, коли він сміється з пародій на інших і ображається на пародії на себе. Отже, це абсолютно егоїстичний прояв: я хочу отримати пародію, аби люди посміхнулись з мене,щоб зі спокійною совістю потім посміхатись з них. : )) Пародії корисні, як то мовиться, «щоб карасі не дрімали». : )) Але якщо Вам то важливо, то звичайно ж, Ви маєте мій дозвіл і я обіцяю не ображатись, навіть якщо пародія не буде доброю, адже вона повинна викликати посмішку у читача, а бути доброю у її обов’язок не входить. Злою пародія буває, якщо автор «законсервував» у вірші явно невдалу фразу, думку, чи образ – це проблема автора, він її і отримує. А коли пародист пише злу пародію на хороший вірш – це вже рівень пародиста, а не проблема автора, і розумний читач, порівнюючи оригінал з пародією це бачить.
Щодо того вірша, що я видалила, то не переймайтесь, бажання стерти його жило у мені практично з моменту опублікування разом з уявленням пародії на нього. Він не заслуговував на цікаву пародію і був занадто легким шляхом, а сказано ж: «не спокушай». : ))
Сподіваюсь, Ви внесете рівновагу у мій душевний стан стосовно пародій, а то мені і коментарі на Вашій сторінці незручно писати.:)

Як мені подобаються коментарі Тетяни Роси! Ніяк не можу собі пробачити, що досі не знайомий з вами, Тетяно, очно!

Очно, шановний пане, з Росою тільки сім осіб знайомі, та й ті з її родинного кола, і їх ніскілечки не цікавить, чим же вона на цьому сайті займається. :) Можу Вас запевнити, що Ви нічого не втратили: співрозмовник у живому спілкуванні я ніякий, зовнішності посередньої, додати сюди вроджений негативізм, скептицизм і вік… ні, Вам точно немає за чим жалкувати! : )) Не люблю розчаровувати, а очне знайомство мало б саме такі наслідки… :)

Не можу з вами погодитися, Тетяно.
Я вже і сам у тому прекрасному віці, коли найбільше задоволення приносять глибинні речі.
А потім, я постійно переконуюся, що з прекрасною молоддю по-суті і говорити немає про що, - вони на своїй божій хвилі, ми на своїй. :)
Так повинно бути і так є.
А всі ті ваші скептицизми - то, напевно, тільки самозахист?

Молодь може неправильно зрозуміти Ваше «нема про що говорити». Максималізм і схильність до узагальнень – прерогатива молоді, люба Редакціє. : ) Просто інколи вони встигають більше і їм немає часу чекати нас на верхівці хвилі, а інколи не вистачає досвіду ту хвилю тримати, от ми і розминаємось з ними, бо ж стандарти глибинності вічні, і або людина їх розуміє, або ні – тут уже зв'язок з душею і ставленням до вічних цінностей. Релігійний фанатизм не є ознакою високої духовності і аж ніяк не гарантує поваги до вічних цінностей, так і тут: наш вік не гарантує нам безпомилковості у стосунках з молоддю.: ) Але «так повинно бути і так є». Здається, почала з заперечення, а прийшла практично до згоди, якщо не брати до уваги деталей. : )
А щодо скептицизму, то у випадку його як засобу самозахисту він звичайно більш агресивний, а я істота досить миролюбна. Але якщо вже питання поставлене, то відповідаю: це засіб рівноваги, тобто корекції зору, порушеного великими рожевими окулярами. : )

Шановна МР! Ви підняли дійсно важливе і "вічне" для пародистів питання - відносини авторів пародій і авторів оригіналів. З того великого об’єму інформації, що на даний момент мені вдалося почерпнути по цій проблемі, можна зробити відомий всім висновок: Якби автори пародій брали дозволи в авторів оригіналів, то жанру пародії не існувало би, і вже давно. Цілком розумію значення Вашого слова "повністю", але і тут у вітчизняному законодавстві (маю на увазі авторське право) однозначності нема. Це стосується творів,широко опублікованих в пресі чи на ресурсах мережі в електронному виді - вони вже і так стали надбанням суспільства за згодою автора. Мені невідомий наразі ні один процес на наших теренах проти пародистів, тим більше виграний. Це Клондайк в цілях піару (чи антипіару). Думаю Вашому (чи нашому) сайту це не загрожує. З другого боку, не завжди легко і доцільно (навіть "технічно" неможливо) подавати частину твору оригіналу. Наприклад, яку б частину оригіналу Ви би пародіювали в даному вірші "Старезний дуб"?
І, накінець,то беззастережна прерогатива Адміністрації вирішувати, що видаляти, а що залишати на сайті.
З повагою

Підтверджую як юрист слова Івана :)

Однак, не кожен автор може бути морально готовий до написання на його твір пародії. Що робити у такому випадку, пане Іване і пані Юліє?
А щодо цитування твору автора, то цей сайт давно має такі засоби.
Я, власне, маю пораду до цього вашого твору, про це у іншому коментарі. Питання вам задане просто як пародисту, без особистих мотивів.

Ха! вважайте, що особисті мотиви присутні.

Шановна пані Оксано! Я зрозумів Ваше питання, і попробую пояснити свою точку зору на цю проблему незалежно від того, існують особисті мотиви чи вони відсутні.Повторюю, це тільки моє бачення і розуміння, воно не претендує на істину в останній інстанції, тим більше на абсолютну. До справи: мені видається, що коли автор (поезії) публікує свій твір в відкритій пресі (любими доступними нині способами) і робить його зі своєї волі суспільним надбанням всієї читаючої спільноти
(громадськості), то він вже з самого моменту публікації повинен бути морально готовим до відповідної реакції суспільства (чи його частини) на свій твір. Це може бути як посилання на твір, публічне оцінювання його, цитування чи декламування ( з дотриманнями норми авторського права) і,даруйте, написання пародії на цей твір.
Є таке поняття - право на пародію, де написання літературної пародії на твір зовсім не вимагає ні згоди автора оригіналу, ні ставлення його до відома.Залишається морально -етичний момент справи: а як же сприйме автор пародію на його твір? Самі розумієте - пародист не пише автору -"Ти морально готовий?", і після ствердної відповіді приступає до публікації. Далі все як у житті - скільки авторів, скільки пародистів, скільки читачів - стільки і різноманітних реакцій і оцінок. Добрих і поганих Емоційних і виважених.
Доброзичливих і відверто ні. Але це життя і жанр пародії існує. Народ сміється і жартує. Одним словом - живе! Для цього писати варто. І пародію в тому числі. Така моя думка.
Щиро

тоді питання по сут: для чого (чому?) ви пишете пародії ? чекаю розлогої відповіді