ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Леся Горова
2024.04.28 07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн

Віктор Кучерук
2024.04.28 05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Петро Схоласт
2024.04.15

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Заруба (1968) / Поеми

 Скраплений час
Образ твору Громадяни! Увага! Ексклюзивно для Вас
Продається скраплений час!

Я містом брів в обіймах самоти,
Та ті слова запали в серце й душу,
Уже не просто хочу – навіть мушу,
Махнув рукою й вирішив зайти.

В хмільне привілля для народних мас.
Там файна молодичка за шинквасом
Припрошувала еротичним басом
Міцний, гарячий скуштувати час.

Роботу маю, дім і тарантас,
Авіаційного стоїть цистерна гасу,
Але завжди не вистачає часу,
Не продавали дефіцитний час.

А тут так просто, майже на дурняк,
Звичайний бар задрипаний в столиці,
Де чорні вікна, як синці на пиці,
Й дрижать шибки, коли проходить товарняк.

А продають не саморобну муть,
Ні, не залежалі миттєвості колишні –
Час з запахом квітуючої вишні,
Коли «плугатарі з плугами йдуть».

Є час для мас, а є елітний час,
Кохання час, час служби на кордоні,
В нічному клубі, у масажному салоні,
Для різних вподобань, смаків і рас.

Є час тріумфу, де гуде парад,
Час, де нове народжується в муці
Із оксамитом новомодних революцій,
З майданним духом вічних чорних рад.

А ти скажи нам, що тобі налить?
У нас запаси марочних століть,
Клієнта мрії – то не забаганки!
Годину щастя в серпанковому світанку?
Чи відкриття зорі нової мить?

І потяглась до келиха рука,
Щоб дні забути власні многотрудні,
Та металевий грюк товарняка
Нас знову повернув у наші будні.

І я спинивсь і повернув навспак
(Літало павутиння на поліття...)
А доставай-но, любонько, первак
Лиш щойно сконденсованої миті!

Есенцію цих міст і сіл, і піль …
Сивушну муть здіймаючи зі споду
Моє нутро баский затопить хміль,
Що бродить в голові мого народу.

Де ще незламний дух, де ще міцна статура,
Та вже хрест підпирать, щоб на Голготу нести,
Зі Сходу приходять новітні гуру
І релігії гамбургер для маскультури
Вкладають у медитативні тексти.

Харе, Крішна, харе, Крішна!
Крішна! Крішна! Харе! Харе!
Харе, Рама! Харе, Рама!
Рама! Рама! Харе! Харе!

Під санкиртану* – іноземні станси –
Прасад** солодкий роздавали – я успів,
Молилась Богу дівчина у трансі,
Вкладаючи і тіло, й душу в спів.

Заїжджий піп (весь бхакті-йог*** по вінця)
Ніс вістку, наче мед із вуст сочив,
Про Бога, що натруджених індійців
Увесь цей світ любити научив!

Така була ком'юніті**** – задруга***** !
Врятує всіх той молитовний спів…
Пливла за стінами епоха Калі Юга* ,
І я кудись разом із нею плив.

І вірив! Вірив в мить ту достеменно
(П'янка мить пізнання, хоч істина проста),
Що кров Христа, що все це не даремно,
Що знов врятує світ любов свята!

Та істину знов піддано нарузі,
Її наївний припинили лет.
Мені сказали – «Джняна-йоги** нам не друзі!»
Й купити запросили амулет.

І продали буклетну істину в ашрамі*** !
Мене підняли (як на щит!) на глум.
О, бідна Мамо! Не домила Раму!
«Ом мані, мані падме хум !****»

Далі не пам’ятаю! Серпень? Вересень? Якого року?
Час такий п'янкий! Життя стугонить, як вагон метро,
І в ньому завжди хватає пророків…
Наче крізь ляду якусь у часі,
Крізь вагону розчахнені двері,
Практично з німбом іконостасним – Старообрядниця?
Чорними порепаними пальцями
Від вагона до вагона протоптаними стежами,
Наче атомними пожежами ксероксом помережені.
Обличчя? Аркуші! Із зображенням?
То гріх! Не з зображенням – з ликом! Канонізованим! Чоловіка? Святотатці!
Сина Божого! Ісус – його ймення!
Вам, не знаючі дому свого і роду,
Вам – перед свиньми бісером –
його одкровення.
Хрест Святий кладіть двома пальцями! Чуєте?

Що є, то є! Подвійна в мені природа!
І лінькуватий, й розуму катма,
Добро і зло намішані від роду.
А от хреститись вчили лиш трьома!

Та і не вчили, хоч часи були не люті,
Що «іже – все ж – єси на небеси»
Во славу української Тримурті***** !
Де Бог – Отець і Дух святий і Син!

І хай регочуть Брахма, Шива й Вішну,
Що теології мені не осягти,
Моя душа – сліпа і многогрішна
Торує власним шляхом до мети.

В трудах земних до вечора од рання
Стугонить, не змовка її рушій.
І власний гріх, і власне покаяння,
І меч в руках, і шрами на душі.

А суть? Вона як в приказці – в пісок
Тече, тече крізь огрубілі пальці.
Моя душа розпластана на п'яльцях,
Розшита хрестиком, як кулями в висок.

Гей, доле! Вишиванко осоружна!
Мереживо прожитих мною літ.
А там, де куля, – виростає ружа,
А там, де лезом, – квітне маків цвіт.

То хрест, то хрестик – отака сорочка
В вузлах кармічних нашої доби.
І лише десь на самому куточку
Цілуються, туркочуть голуби.

Налий-но, шинкарко, що то червоним піниться?
Хмелем часу нового мене не бере.
Тягне на вистояне, на старе,
Що вже, здається, ніколи не зміниться.
А беруть – та й міняють: чи варяг ти, чи скіф,
А беруть (все ж піар!) за чиюсь личину,
Перемивають кістки чин по чину
На потребу комусь знову творячи міф!

Революція має свої інкарнації
Листопадові там, помаранчеві всякі.
Там, де знову вас кличуть – «моя націє»,
Бійтесь більше війни і більше інфляції,
Чергових патріотів, їх поступу гордого,
Сепаратистів й інакодумців пацифікації!

Камінь на камінь миром треба ставити,
А ж не залишать каменю на камені
Лише кислий (як від вчорашнього) присмак ревеню,
Коли знову розвернуть форштевеня
Новим штормам назустріч правити.

Ми вже перехворіли (як вітрянкою) дитячою лівизною,
Вихаркали мільйонами життів і десятками років.
Та знову ковчеги стоять, і новітні Ної
На партійні листівки вітхозавітні сувої
Роздають, божим тварям додаючи мороки.

І в мені пекла печія – не згасити содою,
Коли натовп майданно хвилями хлюпав.
І здіймались трибуни – новітні ступи
Звідкіля (як манною небесною) торгували свободою.
І вірилося (як розвиднювалося) – хватить тельцю молитися,
Із людського варива досить знімати пінку.
Думав – хватить глузду відмитися,
Почати Книгу Буття з чистої сторінки.

А не відмитися – в'їлося в тіло,
А не відмитись – плямою тушу.
Самі ж несем. – А чи хочу? Мушу!
Хто акції, гроші, хто просто пляшку,
Вирізку – пану, собі – голяшку.
Бо якщо й справді світла хотіли,
Нащо ж ви знову запродали душу?

Невже вся справа була у Кучмі?
Коли так радо, оружно і кучно
Ішли парадно Наші на Інших,
Присягали на Біблії в Раді…
Приймали парадні кінних і піших
Й були від того зовсім не раді.

Невже ж нам справді так мало треба:
Ворога мати і прапор під небо,
Де ворони – вісники бою пернаті,
А ще – щоб листівок, листівок завія…
Знов на Майдані збирати раті
І ждать на Калиновім мості Змія,
Де гімном були ми по вінця п'яні,
Вслухаючись в байки телеекранні.

І пили взапій часу пінного чашу –
До цих пір в голові гуде.
І Вітчизну любили, мать вашу,
Так, як ніколи й ніде!

Ідея нова зріє в головах мудрих,
Та розносять її на слова фанатики,
Людська хвиля здіймає на гребінь фантики.
Атлантида тоне!
Глянь, он на дні колони – дійсно „глибока” антика.
І хто згадає нині Платона?

Вирвали серце! Обсидіановими ножами
Клітку грудну розпанахали навпіл,
А поклали – знайшли куди! – на плаката,
Скромно, в куточку так, не строкато…
В ритуальних танцях звивались вужами
І пиво пили – теж сакральний напій.

Може, милості з неба просили?
Може, дощу на порепані ниви?
Може, твердості духу і сили?
І лише старечі голови сиві
Підсліпувато на них косили.

Українська політика – ексгумація міту –
Нового месію нам прорече:
«Відомий киянин, знаний усьому світу!»
Знайте ж опоненти і їх прозеліти,
Що морду він кожному натовче.

А в неділю, ранесенько, в сонця світлім дні
Їде Юра-Змієборець на баскім коні.
Помаранчева надія! Вождь! Міцна рука!
Під коником Мера-Змія списом протика.

Гей, гей, наша славна путь!
Нумо, брате, підіймати людську каламуть!

На футболках, на плакатах, на екрані – Так!
Знову й знову піднімає вгору свій кулак.
Голосуйте, люди літні і молодики.
Жаль, не видно біля ліктя другої руки.

Ех, жаль-жаль помалу
Вже ми в рейтингу відстали,
Любив владні крісла змалу
Людям, не собі!

Ех жаль, що ми не майя, не ацтеки,
Нам треба жертви – впали бариші.
Нам не хватає грошей до бюджету!
Платити всім! Приватизація душі!
Нести панчохи всім до іпотеки!
Усі на будівництво пірамід!
Льодовиків кілометровий лід
З під віка Вія стука, наче дека
Труни, чи просто бюрократа тека.

Шановні панове бюрократи!
Дозвольте Вас запитати,
Чи треба платити за землю?
Оту, яку наштовхали до рота
Мого вбитого прапрадіда,
Що землю ту збирав по десятинці…
І лише сніг розтане на полях
Агей, воли! А поруч сам назгинці,
Бо час іде, не буде ждать земля.

І сам як віл! Від роду всі буй-тури!
Всі Буравлі – не ті, що греблі рвуть,
Що крилами в височині гудуть
На цій землі, що від Донбасу до Батури,
Що сіль землі і кров її, і суть.

Червоне й чорне – вічне поєднання,
Кров і земля – твій двоєдиний лик.
А слідом – прадід, божий чоловік,
У край Далекосхідний на заслання.

Мені, казав, там гірше не було:
Обід, кіно, бібліотека – строго!
А є там Бог, а чи немає Бога? …
Є Сталін, конвоїр і є дорога
Із рейок, шпал…і є іще село
У кутику свідомості не зтерте.
Яке в бараці цім повітря сперте!
Як нам усім тут народитися повезло!

Повели на схід сонця сірих і босих,
Коли все вже було в колгоспі.
Під поглядів постріли мертві й чавунні
Забирали – прадіда й клуню.

Забрали клуню… Я й не бачив тої клуні…
Мав школу, мав мундир, системі сам служив,
Комуністичні мав (невже?) переконання,
Якими свято (справді?) дорожив.

І служив. Отам, де прадіда розп'ято,
Де Амур й тайги зелена рінь.
В тій самій армії й державі лейтенантом,
Де в хитрім плетеві часів і поколінь
Не розбере й паталогоанатом.

Таке життя… Такий ото закон…
Ще прадід встиг мене в долонях потримати.
Та коли в світ приходить Скорпіон,
В сім'ї хтось має скоро помирати.

Вже потім, після вражої навали
Розібрались з тим наклепницьким лайном.
І прадіда реабілітували
Відбілили, як сувій із полотном.

А потім іншою, «гуманною» добою
Правди, компенсацій й каяття
Дали за клуню два причепи гною.
А за життя? Чим зміряєш життя?

Я сьорбав часу молоде вино,
Зелений зрів, як жолуді на дубі,
Та знову став під рідне знамено,
Де слово ВОЛЯ вписане в тризубі.

Де ми зросли, де воїнами стали,
Та лиш себе здолати не змогли –
Одні, як завжди, незалежність здобували,
Лиш владу чомусь іншим віддали.

А влади формула макіавелівськи проста:
Розділяй й володарюй собі на славу!
Україну – «fаiled state*» державу
Розбандурену, розділену, розта…

Скану. І не страх і тиск,
На підставах, конституціях законних
Спродану в торгах-аукціонах,
Бо із влади має бути зиск!

І якщо ти не святоша й чистоплюй,
Користуйся, вдалі ж бо моменти!
Чорт хоч не страшний, та ти малюй
Заробляй на НАТО дивіденди.

Зробиш крок за ворота – усюди плакати:
Не треба нам НАТО! Убивці НАТО!
Спасибі вам, мамо! Спасибі вам, тату!
Що не даєте Вкраїну спродати!

Чому ж бо Росія – сестрою (чи братом)
Власну Чечню затопивши кров'ю?
Коли їх Месія грозить автоматом
І Лужков в Севастополі мало не матом
Із Росії з любов'ю?

Я народився у місті Переяславської ради
(Лий в склянку із часом однойменну горілку!),
Мав честь навчатися в коледжах НАТО,
Тож, вважаю, що маю повне право сказати,
Черговому весіллю побажати – Гірко!

Тост згідно зі стандартами НАТО.

Hello, народ! Як вас усіх багато!
І на груді у багатьох іконостас.
Я тост скажу згідно стандартів НАТО –
Подать мені шампань і ананас!

Ну, так живем! Якщо вже доведеться,
І нашої немає в тім вини,
Закусимо коньяк і оселедцем…
Аби, холєра, не було війни!

Аби була горілка й незалежність
Для кримчаків, гуцулів й слобожан,
А то не буде кому плюнуть з вежі
На голови тамтешніх парижан.

Давно вже втілюєм ми їхні забаганки,
По всій Європі ми підпільні трударі.
Я бачив повну залю в вишиванках
У вашім Нотр Дамі де Парі**.

А ви гундосите, що рано нам до НАТО,
Що ми не доросли до цих ідей.
А хто ж тоді збудує в Римі хату?
Чи виняньчить в Іспанії дітей?

Не простаки ми у штанах із парусини,
І якщо нас захочеться надуть –
У Греції згниють всі апельсини,
Гішпанські помідори пропадуть.

І щоб ото ви нам не говорили,
Що нам, поки що до Європи зась,
З нас половина вже давно вступила
У ваш отой розхвалений альянс.

Тож не ламайте мізки, любі друзі,
Вже у Європі родичі у нас,
Усі колись будем в Євросоюзі,
Усьо путьом, усьо буде Донбас.

Ми ж чесні люди, не якісь там урки,
І честь свою не викинем на гній.
Якщо в Європу попросились турки,
То нам давно пора вже бути в ній.

Тож не скупіться на долярні транші,
Бо ж ми давно сусіди, от в чім річ,
А ні – онучі пратимем в Ла Манші
І заснуємо нову, Рейнську Січ.

Тож вип'ємо за дружбу, за відкриту,
Щоб більш Європи кров’ю не марать,
Бо краще пить домашню оковиту,
Аніж на полі брані воювать.

І будем пить текілу і слив’янку,
Мед, пиво, брагу, джин і сирівець,
Горілку просту, тонік і калганку,
Шотландський віскі Волкер Джон на сам кінець.

За степ широкий в пахощах полину,
Щоб в наших жилах не холола кров,
За НАТО, за Європу й Україну!
За сало, самогон і за любов!

НАТО чи Росія в радості й нужді?
Де наш рід засіють чергові вожді?
З Дону до Замостя? Чи в кайданах меж?
І тягнеться крізь простір радіомереж

На мізки продажні владна хижа длань,
Бо у нас свобода віросповідань,
Бо не жати жито, не в кривавий тан
Кличуть кришнаїти й б'ють у барабан.

Харе, Крішна, харе! Ти із тих предтеч,
Що співать не вчили, а тримати меч.
Знов на полі брані ми, твої сини,
Де сотні років стане нам війни.

По обидва боки друзі і рідня,
Місяці і роки чвари та різня.
А ти велиш приймати стріли із бійниць,
П'ястуком тримати віжки колісниць.

У галоп зривати коней з під шлеї
В черги автоматні кшатріїв*** твоїх,
Бо хто родився воєм – тому йти в світи,
Маєш жити боєм і в траву лягти.

Та руки не здіймеш – гидко на душі,
Спродають державу спритні торгаші.
Вже вона й не рада, та везе й везе…
Щедро родить зраду рідний чорнозем!

Чи ж за тим ми лави вели на мечі,
Щоб торгівці мали владу й дукачі?
Щоб вожді продажні п'яних люмпен-мас
Голоси скупали всіх племен і рас,
Й ласих до кумису правнуків орди
Повезли на Київ бронепоїзди?

В той самий час, як Балакхілья Дас
Вчив нас співати «Харе, Крішна!» в темній залі
Вже формувавсь на залізничному вокзалі
Регіональний платний «піпл» – Донбас.

Ми з ним заробим гроші й на біді,
Спасибі Вам, політики, – навчили.
Плакат, чи вудку з прапором всучили –
Ловися мить у скаламученій воді!

Хто час цінує – той правий стократ!
Під фарс і політичні завивання
Постоїш день на «вірному» Майдані
Й отримаєш десь за сто п’ятдесят.

А час сплива, хоч лий за комірець,
Хоч в п'яній безвісті стирай з життя години,
Та хоч короткий – слава Богу! – вік людини
Вінець терновий не всьому кінець.

Бо власні діти запитають вас:
Чом так бездарно згаяли свій час,
Коли усе було поставлене на карту?
Бо залишились сірі і малі,
Прийшли і щезнем із лиця Землі
Як скити, фінікійці чи урарту!

Ви потім тричі можете кричать,
Що ще шаблі на сонці заблищать
Заліплять жуйкою ваш світ нащадків орди.
Полишивши склянки, череп'я й пил
В розкопках наших Кам'яних Могил
Петрогліфи розхистаних бігбордів.

***

Невже не чуєш нас? Невже продажний час
Царює по усюдах і теренах?
Де знак долярно-хижий на знаменах
Спокушує, як дівку ловелас?

Нехай від часу від нового печія,
Порнографічна плине течія,
В фонтанах мокнуть п'яні випускниці.
Зітрем зусиллям владної руки
Епоху екстазі і лонгеру роки,
Минуть усі ці викрутаси ниці.

Пора! Пора вже гнать набрід,
В серцях байдужих динамітом лід
Висаджувать і дією, і словом.
Не скиглить й животами обвисать,
А для нового часу воскресать,
Для будущини закладать основу.

Синів ростить і мурувати дім,
В тисячолітті від крові рудім
Ні, не зіграть – прожити свої ролі.
Забувши про безсилля й лінь,
Як наших предків сотні поколінь
До нас жили й полотна ткали долі.

Не лий, шинкарко, більше в келих мій,
Історії не змотаний сувій,
У ньому, – ой! – хватає викрутасів.
І кожен з нас – зернина для сівби –
Породження епохи і доби,
Убивчий айсберг сконденсованого часу.

Христос воскрес! Воскресне й Україна!
І в новий час (нехай не буде нас)
Рука іконописця достемінно
На дошку з дуба покладе левкас
І обрис мій проступить знов незмінно,
Щоб бути ликом, як дороговказ…

Молитися ми можем й без дошок.
Природа – Бог, і я його подоба
Від самої колиски і до гробу,
Від забуття – до нових пелюшок.

Та так важливо не прогавить мить,
Своє минуле не відкинуть, зрозуміть,
Ікони (най простяцькі) не розбити.
Попри реальність хижу і бридку
Вони стояти мають у кутку
Й допомагати жити.

07.05.2007 – 28.06.2008

* Санкиртана – релігійний обряд возвеличення імені Бога.
** Прасад – жертовна їжа, яку роздають.
*** Бхакті-йога – шлях пізнання Бога через любов до нього.
**** Ком'юніті – спільнота (англ.)
***** Задруга - сім'я (болг.)
* Калі Юга – чорна епоха, час руйнації в давньоіндійській міфології.
** Джняна-йога – шлях пізнання Бога через знання, розум.
*** Ашрам – храм (інд.)
***** О, скарбе! Скарбе на лотосі! (санскрит)
***** Тримурті – трійця в індуїзмі: боги Брахма – творець, Вішну – охоронець та Шива – руйнівник.
* Faіled state – «недієздатна» держава. Термін введений до вжитку США. Щорічно публікуються каталоги індексу недієздатності держав. У 2008 році Україна продовжує входити до великої групи країн ризику знаходячись на 108 місці поруч із Сенегалом та Вірменією (Чим менше порядковий номер, тим більш ризикована країна – Прим.).
** У 2002 році у Соборі Паризької богоматері глава Української греко-католицької церкви провів службу, на яку зібралися тисячі українців-заробітчан з Парижу та всієї Франції.
*** Кшатрії – каста воїнів у Індії.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-08-01 09:03:35
Переглядів сторінки твору 5666
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.780 / 5.5  (4.716 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 4.425 / 5.5  (4.331 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.10.30 18:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-08-02 12:34:17 ]
Цікавезна штука!
Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Цимбалюк (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-18 15:52:33 ]
...Дочитав до кінця. Дякую. Глибокий твір. "Не прогавити мить" - погоджуюсь на всі сто!...