Дуже багато від Марини Цвєтаєвої - я в кращому сенсі, в сенсі того, чудового бачення, і рівня, коли вже далі нікуди, так?

Саме так! :)

Впали нарешті мури, вщухли холодні дощі -
Знову торкнулись Амури струн у моєї душі.
Знаю - не маю вибору, в серці скінчилась ніч.
Я тебе, Любий, вибрала в мить наших віч до віч.
Наші серця не з примусу разом забились в такт,
Знаю, я все тепер винесу, доля нам дала знак.
Болі колишні розвіялись і спопеліла журба,
Вчора мені й не мріялось, може, лиш трішки хіба...
Руки сплелися зміями, душі в єдине злились.
Ти ж мене, Любий, вимріяв, намалювавши колись!

Вікаво-при-цікаво, Оксанко.
Нажаль я не зміг розібратися зі схематикою ритму.
Плинність вірша не було легко ухопити за хвоста.
Візьму початки рядків:
Ти, як (ніби-то налаштувався починати з "ти" - "= " і "+" - позначки ритму першого рядка)
+=
була (почав брати ритм звідси "-" і "!" - позначки ритму другого рядка)
-!
Ти, як
+= (так само)
воля
!- (зміна)
Зима
=+ (зміна)
етапом
-! (зміна)
Сніг закипав
+=(зміна)
місяця кров
!- (зміна)
Скалки
=+(зміна)
вперто
!- (так само)
Касандрою
=+(так само)
Долі
!- (так само)
Лиш руки
=+(так само)
кров голуба
!- (так само)
Істинно
+=(зміна)
біла журба
!- (так само)
Зайве
+=(так само)
руни
!- (так само)
Як же
+=(так само)
в ритмі
!- (так само)

З теплом,
ЛЮ

"Шлюбна меса" - це морок і мара...Ніби - чорна, ніби уособлення ініціаційного згвалтування. Чомусь саме цей образ зупинив як апогей тексту.