ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Федірко (1994) / Проза

 В режимі Non-stop
Небо поглинуло усе багатство кольорів. Закриваю очі. Вітер по частинках розганяє сніжинки. Вони літають так хаотично, мов душевнохворі. Зупиняюся. Роблю себе прозорою. Розмальовую простір пастельними відтінками. Хочу, щоб ти заразив мене життям. Нові випробування вже давно втратили цікавість. Жодних кульмінацій. Виймаю з кишені мобільний, набираю номер… гудки… вибиваю, і ховаю назад. Не можу нічого з собою зробити. Якісь душевні травми. Пришвидшую кроки. Більше не існує правил. Хворі думки і дика фантазія несуть за собою розбиті мрії. Знаки дитячих ілюзій висять на нитці довіри. Знімаю маску, змінюю роль. Нецікаво. Внутрішній протест підтримує морально. Ти був ближчий, ніж друг. Опустилася завіса. Забальзамоване тіло. По шкірі пробігся мороз. Біжу. Молитва матері вберегла від страху. Чути кроки. Ззаду хтось підходить, закриває руками очі. Дико кричу і тікаю. Досі не знаю, чи то був ти. З акварелі витікає вода. Тріскає лід. Ховаюся за деревом. Ілюзію дотиків дерев’яних олівців. Присмак лимону. Проколене голками яблуко. Краплі роси починають співати. Звичка. Порожньо і тихо. Оригінальність дивує. Не гріє навіть думка про нову цікаву книжку. Шукаю свій шлях. Змирилася. Додому залишаються лічені кроки. Думаю. Для когось я також іграшка зі своїми хімічними реакціями. Вибираю рівень складності життя. Красиво опускаю голову. До мене заворожуюче посміхається місяць. Я підліток 21 століття. Так несерйозно. Падаю вгору. Попереду – новий рай. Холодно. Ціль – не зійти з розуму і не втратити відчуття. Я не дозволю собі перестати жити. Глибоко вдихаю і затамовую подих. Необережність засліплює щастям. Розвиваються нові емоції. До того ж, на новому місці. Там, де стікає вода. Обриваються спогади. Ну й не треба. Я вже якось сама. Кидаю усі погані звички. Ідеально перемішаний Всесвіт. Невідома траєкторія. Фантастично. Мій зір притягує попіл. Такого ще не було. Нестача слів ейфорично кричить у безодню. Абсурдна банальність присіла і плаче, немов відчуває наближення початку кінця. Опускаюся. На Землі заметіль. Посміхнуло. На мене дивляться зорі. І з чого б це? А я знаю. Хочуть почути моє : ”Я щаслива!” Ну, нехай надіються. До п’ятниці далеко. Змінюю напрям. Я не зобов’язана тримати тебе за руку. Воно мені треба? Твоє чорно – біле : “Так! Я живу! “ Закрилася розмальовка. Але я встигла виконати своє бажання. Все змінилося. Повертаюся. Вдивляюся у рідний будинок. Навіть старий ліхтар почав яскравіше світити. Як це прекрасно, відчувати, що ти там, де тебе потребують. Тут найкраще. Я вдома…




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-08-14 19:05:28
Переглядів сторінки твору 3202
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.074 / 5.08)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.912 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.809
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.07.19 13:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2010-08-14 20:46:59 ]
Важко все, починаючи з ознайомлення з твором.
А чому так буває, га?
Може, впливає формат.
Популяція коротких фраз.
Я ще повернусь, якщо Ви не проти.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Реалізм Андрій Сюр (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-14 22:22:20 ]
Іринко, з Вашого та пана Сідорова дозволу, я висловлю припущення, що все так і повинно "читатися важко" аби показати той жахливий стан молодої ліргероїні, який буває у людей після розриву стосунків (можливо і помиляюся). А ці короткі речення (вони асоціюються в мене з Хемінгуеєм) якраз використано, щоб підсилити драматичність (знову ж таки помилка не виключена).
На мою думку, єдине речення, яким можна охарактеризувати настрій самого твору це "Абсурдна банальність присіла і плаче, немов відчуває наближення початку кінця". От воно, не зважаючи на всю песимістичність, дуже сподобалося (власне, як і увесь твір).
Успіхів Вам)))
З повагою, Андрій)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Федірко (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-15 01:02:23 ]
Не думаю, що короткі фрази зробили важчими зміст. Я використала їх безпосередньо для чіткості та лаконічності викладу думок. Можливо, раніше Ви не стикалися, власне, із таким форматом. Раджу перечитати ще раз для глибшого розуміння. Звичайно, я тільки за. Дякую :-)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Федірко (Л.П./Л.П.) [ 2010-08-15 01:04:06 ]
Щодо стану після розриву стосунків, спогади. Ваше визначення настрою мені сподобалося. Дякую Вам, мені приємно ;-)