Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Ріка любові
У всій окрузі найкращий пляж був у сусідньому селі. Там широке плесо річки обіймали з одного боку луки з високим берегом, а з другого – хащі непрохідного, здичавілого лугу, де росли дерева, кущі і папороть. Івану, брудному і замурзаному пилом, дуже не хотілося нікого бачити на річці. Проте, їдучи мотоциклом, він ще здалеку вгледів на березі дівчину в купальнику. «То чи можна скупатися?» – запитав жартома. «Не знаю, – зиркнула з-під довгих вій темними, як вуглини, очима Катря і додала: – Це мій пляж і моя річка, а он видно димар моєї хати, а ти – увесь брудний, у колючих остюках – приїхав сюди, щоб скаламутити тут воду, а мені потім розхльобувати все?!»
Від такого неочікуваного натиску з прихованим підтекстом Іван геть розгубився. І лише бісики в її очах вказували на грайливий настрій дівчини. Це трохи врівноважило Іванове дихання і серцебиття. Познайомилися. Хоча Катя була ровесницею, вона вже встигла попрацювати на сході України і, навіть, у столиці. Вилізши з води, Іван бликнув поглядом на Катюшу. Незвіданий космос її душі і тіла манив. Правильний овал лиця і витончені риси обличчя викликали захоплення. А гарні форми тіла?.. Це ж треба – немає до чого придратися. А ще було щось надзвичайно привабливе, красиве і чуттєве у дивних, тоненьких, ніби дитячих пружках на руках і колінах Катрусі.
Які там жнива… Того ж вечора дивилися удвох у клубі кінофільм «Потоп» режисера Єжи Гофмана. А далі, протягом місяця, були зустрічі і тривалі прощання, солодкі безсонні ночі, посмішки і поцілунки, нічне (без одягу) купання у річці, розпалене багаття на березі, печена картопля і п’янке вино, іскри полум’я, що вистрілювали до зірок нічного неба та іскри в очах…
Катрусина цілеспрямованість та її гормони явно випереджали вік і вже полетіли перелітними птахами у вирій дорослого життя. Сценарій свого прийдешнього Іван писав не чорнилом, а – так собі, легенько – олівчиком. Спершу йому треба було закінчити вуз.
Рік розлуки Іван вимірював довжиною з Чумацький шлях, зменшеною на кількість листів, отриманих від Каті. Влітку чорним вороном прилетіла невесела і тривожна звістка, що у Каті є залицяльник, і що ніби все вже наближається до шлюбу… Як писав відомий поет: «…А любов моя з синім бантом до практичнішого пішла…» «І куди оце я приїхав? І що я тут роблю? – запитував себе Іван, зупинившись на пляжі. – Ні! Я не буду просочуватись промінчиком у стулені віконниці на твоєму вікні!»
Почувши незабутній вихлоп мотоцикла, Катя йшла луками навпростець. Цвіт тонконогу обліплював її коліна. Побачивши її, Іван запитав: «Це правда, що вдома на тебе чекає чоловік?» «Ні, ми лише заручені» – відповіла. Сумний Іван стояв у воді, вгрузнувши у пісок бронзового річища. Яскраво-зелені водорості колисала течія. Катя, взявшись за край сукні, побрела до нього. Прохолода поцілунку розтанула, як цвіт тонконогу з її колін у воді…
Через кілька років на Іванів мобільний надійшла есемеска від Каті: «Немає сил боротися, остогидла пиятика чоловіка, вже випробувано всяке лікування. Усе дарма. Втекла і купаюся у морі». Іван відповів: «Подумки я хочу стати морським коником, якому набридла темна і холодна безодня моря. Я піднімуся на поверхню і доторкнуся до твого коліна. І тоді вода закипить від тепла твого тіла і зігріє мене…»
Катюша написала неправду: ніякого моря не було, а була та сама ріка… І морського коника, на жаль, вона не змогла побачити, хоч як не вдивлялася у воду. Лише довгоногий павучок пробіг по воді, перебираючись через зелену ряску, і зник у лататті…
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ріка любові
В ком дара нет любви неразделённой,
В том нету дара божьего любви…
Євген Євтушенко
На канікулах, після першого курсу вузу, у серпневу спеку Іван познайомився з Катериною на пляжі. Цього дня він, помічник комбайнера, збирав і молотив ячмінь. Раптова короткочасна злива зупинила жнива. Вечоріло. Безліч яшних остюків ятрили Іванове тіло, хотілося швидше скупатися.У всій окрузі найкращий пляж був у сусідньому селі. Там широке плесо річки обіймали з одного боку луки з високим берегом, а з другого – хащі непрохідного, здичавілого лугу, де росли дерева, кущі і папороть. Івану, брудному і замурзаному пилом, дуже не хотілося нікого бачити на річці. Проте, їдучи мотоциклом, він ще здалеку вгледів на березі дівчину в купальнику. «То чи можна скупатися?» – запитав жартома. «Не знаю, – зиркнула з-під довгих вій темними, як вуглини, очима Катря і додала: – Це мій пляж і моя річка, а он видно димар моєї хати, а ти – увесь брудний, у колючих остюках – приїхав сюди, щоб скаламутити тут воду, а мені потім розхльобувати все?!»
Від такого неочікуваного натиску з прихованим підтекстом Іван геть розгубився. І лише бісики в її очах вказували на грайливий настрій дівчини. Це трохи врівноважило Іванове дихання і серцебиття. Познайомилися. Хоча Катя була ровесницею, вона вже встигла попрацювати на сході України і, навіть, у столиці. Вилізши з води, Іван бликнув поглядом на Катюшу. Незвіданий космос її душі і тіла манив. Правильний овал лиця і витончені риси обличчя викликали захоплення. А гарні форми тіла?.. Це ж треба – немає до чого придратися. А ще було щось надзвичайно привабливе, красиве і чуттєве у дивних, тоненьких, ніби дитячих пружках на руках і колінах Катрусі.
Які там жнива… Того ж вечора дивилися удвох у клубі кінофільм «Потоп» режисера Єжи Гофмана. А далі, протягом місяця, були зустрічі і тривалі прощання, солодкі безсонні ночі, посмішки і поцілунки, нічне (без одягу) купання у річці, розпалене багаття на березі, печена картопля і п’янке вино, іскри полум’я, що вистрілювали до зірок нічного неба та іскри в очах…
Катрусина цілеспрямованість та її гормони явно випереджали вік і вже полетіли перелітними птахами у вирій дорослого життя. Сценарій свого прийдешнього Іван писав не чорнилом, а – так собі, легенько – олівчиком. Спершу йому треба було закінчити вуз.
Рік розлуки Іван вимірював довжиною з Чумацький шлях, зменшеною на кількість листів, отриманих від Каті. Влітку чорним вороном прилетіла невесела і тривожна звістка, що у Каті є залицяльник, і що ніби все вже наближається до шлюбу… Як писав відомий поет: «…А любов моя з синім бантом до практичнішого пішла…» «І куди оце я приїхав? І що я тут роблю? – запитував себе Іван, зупинившись на пляжі. – Ні! Я не буду просочуватись промінчиком у стулені віконниці на твоєму вікні!»
Почувши незабутній вихлоп мотоцикла, Катя йшла луками навпростець. Цвіт тонконогу обліплював її коліна. Побачивши її, Іван запитав: «Це правда, що вдома на тебе чекає чоловік?» «Ні, ми лише заручені» – відповіла. Сумний Іван стояв у воді, вгрузнувши у пісок бронзового річища. Яскраво-зелені водорості колисала течія. Катя, взявшись за край сукні, побрела до нього. Прохолода поцілунку розтанула, як цвіт тонконогу з її колін у воді…
Через кілька років на Іванів мобільний надійшла есемеска від Каті: «Немає сил боротися, остогидла пиятика чоловіка, вже випробувано всяке лікування. Усе дарма. Втекла і купаюся у морі». Іван відповів: «Подумки я хочу стати морським коником, якому набридла темна і холодна безодня моря. Я піднімуся на поверхню і доторкнуся до твого коліна. І тоді вода закипить від тепла твого тіла і зігріє мене…»
Катюша написала неправду: ніякого моря не було, а була та сама ріка… І морського коника, на жаль, вона не змогла побачити, хоч як не вдивлялася у воду. Лише довгоногий павучок пробіг по воді, перебираючись через зелену ряску, і зник у лататті…
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
